Джованні Франческо Сагредо

Джованні Франческо Сагредо (19 червня 1571 — 5 березня 1620) — венеціанський математик і натурфілософ, близький друг Галілео Галілея. Галілей зобразив Сагредо як одного з персонажів у «Діалозі про дві системи світу» (1632)Dialogue Concerning the Two Chief World Systems Galileo Galilei, translated by Stillman Drake.

Походив зі знатної венеційської родини і, продовжуючи родинну традицію, протягом життя багато займався політикою, зокрема був консулом Венеційської республіки в Сирії та одним з п'яти членів венеційської торговельної ради. Брав приватні уроки в Галілея, потім вони близько товаришували й листувалися до кінця життя Сагредо, зокрема, обговорюючи багато наукових питань. Сагредо здобув славу як знавець магнетизму, зокрема, експериментально досліджував можливість використання магнітного схилення для визначення довготи. Він обговорював з Галілеєм можливість створення телескопа-рефлектора та вдосконалив конструкцію термоскопа Галілея, додавши шкалу для кількісного вимірювання температури.

До нас дійшли лише листи Сагредо до Галілея, а відповіді Галілея не збереглися. Відомо три портрети Сагредо, один із них зберігається в Житомирському краєзнавчому музеї в Україні. Він зображений у багатьох мистецьких творах, присвячених Галілею.

Біографія

Походження й родина

Сагредо був четвертим із шести братів, народжених у родині Ніколо Сагредо, сина Бернардо з гілки Санта-Софія, та його дружини Чечілії, доньки Паоло Тьєполо. Рід Сагредо виводив своє походження з V століття. Його дід Бернардо обіймав посаду прокуратора Сан-Марко, а батько, який помер 1615 року, 1600 року став адміністратором Пальманови, 1605 року — адміністратором Кіпру, 1611 року — прокуратором Сан-Марко, а 1613 року — реформатором Падуанського університету. Родина мешкала переважно в Палаццо Сагредо поблизу Венеційського арсеналу та родинної церкви Сан-Франческо-делла-Вінья, але також володіла значними земельними маєтками на материку й в інших місцях, зокрема палацом у недалеко від Венеції та буковими лісами із залізними рудниками поблизу Кадоре.

Старший брат Бернардо мав продовжити політичні амбіції родини, але помер 1603 року у віці 37 років. Другий син, Паоло, зник 1611 року, тоді як про третього, Стефано, збереглося лише кілька згадок. Наймолодший брат Заккарія зробив політичну кар'єру, а його син, Ніколо Саґредо, став дожем.

Сам Джованні Франческо не одружувався й не мав дітей. 1596 року, у 25-річному віці, він увійшов до складу Великої ради Венеції.

Освіта й дослідження магнетизму Майже все, що відомо про Сагредо, ґрунтується на його листах до Галілео Галілея. Збереглося близько ста таких листів, тоді як відповіді Галілея не дійшли до нас. У 1590-х роках Сагредо приватно навчався у Галілея, який 1592 року прибув до Падуанського університету. 1599 року Сагредо просив вибачення у Галілея за те, що не зміг домогтися для нього підвищення платні в університеті, хоча й використав впливові родинні зв'язки, щоб підтримати його кандидатуру. 1602 року Галілей склав для Сагредо гороскоп, у якому охарактеризував його як «доброзичливого, радісного, веселого, щедрого, миролюбного, товариського, схильного до насолод, боголюбивого й нетерплячого до труднощів».

Разом із Галілеєм і Сагредо цікавився астрономією й магнетизмом. Уже до 1600 року його ім'я було відоме Тихо Браге, який у листі до називав його надійною особою для передання двох примірників зоряних карт, запропонованих дожеві та сенату. В іншому листі — до Вільяма Гілберта — Браге характеризував Сагредо як «великого знавця магнетизму». Після праць Гілберта виникла надія, що створення всеохопної карти глобального магнітного схилення допоможе розв'язати проблему визначення довготи. Галілей сконструював прилад для вимірювання магнітного схилення, який Сагредо взяв із собою під час подорожі до Сирії. Сагредо також зробив вагомий внесок у розвиток знань про магнетизм: він керував родинними рудниками поблизу Борка-ді-Кадоре, де видобували магнітну залізну руду. Галілей навчився намагнічувати такі магніти, а найпотужніший із них — відомий під назвою Родомонте () — пропонували до продажу Фердинандо I Медічі та імператору Рудольфу II.

Протистояння єзуїтам У квітні 1606 року загострення суперечностей між Венецією та Ватиканом спонукало папу Павла V проголосити , а дож Леонардо Донато наказав вигнати єзуїтів із Республіки. Невдовзі, у серпні 1606 року, Сагредо призначили скарбником фортеці Пальманова. У квітні 1607 року інтердикт скасували. У травні Сагредо повернувся до Венеції, а в листопаді його призначили консулом у Сирії.

Від березня до липня 1608 року він зосередився на провокаційній акції, спрямованій на дискредитацію єзуїтів. Його першим об'єктом став єзуїтський учений Антоніо Поссевіно, ректор єзуїтського колегіуму у Феррарі. Поссевіно під різними псевдонімами публікував памфлети проти Венеції. Сагредо написав ректорові колегіуму (не знаючи, що Поссевіно на той час уже замінив Антоніо Барізоне). Удаючи із себе заможну вдову на ім'я Чечілія Контаріні, він звернувся до ректора з проханням порадити, як обійти венеційські закони, що забороняли залишати єзуїтам значні дари у спадок. Листування досягло кульмінації в липні, коли Барізоне отримав повідомлення про смерть Чечілії Контаріні, яка нібито заповіла ордену 5000 дукатів за умови надання офіційного документа, що підтверджував би прийняття її душі до раю. Зрештою Сагредо відкрито повідомив Барізоне, що той став жертвою обману, після чого широко розповсюдив це листування.

Місія до Сирії Попри глибоку ворожість до єзуїтів, Сагредо використав своє нове місце служби в Алеппо для організації масштабного наукового проєкту: він написав до різних єзуїтських місій по всій Азії. Кожній із них він надіслав магнітний прилад і попросив провести спостереження магнітного схилення. У Сирії він здійснив власні вимірювання та надіслав їх Галілеєві. Хоча деякі місії спершу відповіли позитивно, жодна з них так і не надіслала своїх спостережень. Те, що його ставлення до єзуїтів залишалося негативним, засвідчує лист до Сарпі від 30 квітня 1609 року, у якому він писав, що світ поступово підпадає під їхній вплив, особливо в Східній Індії та Японії.

Окрім звичайних консульських обов'язків і наукових зацікавлень, Сагредо займався також шпигунством. Поряд із посадою венеційського консула він отримав від перського шаха Аббаса I призначення перським консулом. У цій ролі його відвідав вірменський купець Ходжа Сафар, який вирушав до Венеції від імені шаха Аббаса та віз із собою листування кармелітів з Ісфагана. Серед документів містилася чутлива військова інформація, яку віцекороль Індії надіслав Філіпу III. Інший пакет документів стосувався переговорів між Аббасом і Філіпом щодо укладення антиосманського договору, що міг вплинути на доступ Венеції до перського шовку. Сагредо вилучив ці документи та зробив із них копії, за що отримав догану від Ради десяти. Ймовірно, це прискорило завершення його дипломатичної кар'єри.

Сагредо повернувся до Венеції через Марсель, Геную та Мілан. 1611 року шах Аббас призначив його «генеральним прокуратором» Персії у Венеційській республіці, а в 1613 році він розпочав дворічну службу як один із , членів венеційської торговельної ради.

Пізніші стосунки з Галілеєм

На той час, коли Сагредо повернувся до Венеції, Галілей уже переїхав до Флоренції, і більше вони ніколи не зустрічалися, лише листуючись між собою. У кореспонденції 1612—1620 років вони обговорювали різноманітні теми: астрономію, оптику й виготовлення лінз, термоскопію, картографію, часові пояси, теорію припливів, гідростатику та магнетизм, а також собак, живопис, літературу, вино й жінок. Сагредо додав шкалу до термоскопа Галілея, що дало змогу кількісно вимірювати температуруJ. E. Drinkwater (1832) Life of Galileo Galilei page 41, а також створив зручніші переносні термометриR. P. Benedict (1984) Fundamentals of Temperature, Pressure, and Flow Measurements, 3rd ed, page 4. Крім того, він обговорював із Галілеєм можливість створення телескопа з використанням дзеркала (тобто рефлектора)Stargazer — By Fred Watson, Inc NetLibrary, Page 109.

У червні 1619 року Галілей і Сагредо обмінялися портретамиN. Wilding (2006) Galilaeana: Journal of Galilean Studies vol 3, pp.229 — 245 «Galileo's Idol: Gianfrancesco Sagredo Unveiled». Портрет Сагредо написав Леандро Бассано. На портреті його зображено з грамотою від дожа перед ним на килимі — дарунку Аббаса I в обмін на запропоновані ним наукові інструменти. Портрет, який нині зберігається в Ешмолівському музеї, висів у кімнатах Галілея під час роботи над «Діалогом про дві системи світу» (1632) та «Двома новими науками» (1638). У цих працях Галілей увічнив свого друга: Сагредо став одним із персонажів обох творів. Події «Діалогу» навіть відбуваються в палаці Сагредо, хоча насправді він залишив родинний палац ще 1611 року. У 1615—1618 роках він мешкав у в районі Сан-Стін, а в 1618—1620 роках — у .

Виявлено ще два портрети Сагредо: один зберігається в Житомирському обласному краєзнавчому музеї в УкраїніThe Burlington Magazine, Vol. 133, No. 1062 (Sep., 1991), p. 630 (book review), інший — у приватній колекції.

Смерть Сагредо помер 5 березня 1620 року, останню сповідь у нього прийняв Сарпі. Його поховали поруч із батьком у родинній крипті церкви Сан-Франческо-делла-Вінья. Майно успадкував брат Заккарія, який розпродав усі його наукові інструменти. Колекція листів Сагредо не збереглася. Листи Сагредо до Гілберта знищила Велика лондонська пожежаS. P. Thompson (1903) The Geographical Journal vol 21 no 6, pp 611—618 «William Gilbert and Terrestrial Magnetism».

У культурі Сагредо зображений в багатьох творах, присвячених Галілею, зокрема у п'єсі Бертольта Брехта «Життя Галілея»Riccardo Pasqualin, La Repubblica Veneta nella "Vita di Galileo" di Brecht, in I Quaderni di Storia Veneta, n. 78, Padova, Elzeviro, Settembre 2024, p. 11. та в художніх фільмах «Галілей» (1968 року) й «Галілей» (1975 року).

Література Nick Wilding, Galileo's Idol: Gianfrancesco Sagredo and the Politics of Knowledge, University of Chicago Press, 2014, , 9780226166971

Примітки