Румунська народна музика () — сукупність традиційної музики румунів, поширених на території Румунії, Республіки Молдова, а також у прилеглих етнографічних регіонах сусідніх країнПівнічна Буковина, Закарпаття, Буджак, сербський Банат, долина Тимоку.. Вона становить складний культурний комплекс, що поєднує архаїчні автохтонні елементи, риси, спільні для балканського й карпатського ареалів, східні запозичення, а також пізніший вплив міської та західноєвропейської музичної культури. Традиційна музика характеризується синкретизмом (тісним зв'язком мелодії, ритму, тексту й танцю), усною формою передавання та високим ступенем варіативності: музичний твір не має сталої форми, а відтворюється виконавцем у момент виконання.
Визначальною особливістю румунської музичної культури є історично сформований дуалізм, що поділяє її на два взаємопов'язані пласти: селянську та леутарську музику. Селянська традиція, носіями якої є непрофесійні виконавці (пастухи, селяни), зберігає найархаїчніші, ритуальні та утилітарні жанри — колінди, голосіння, пастуші сигнали, — що виконуються переважно монодично, як вокально, так і на найпростіших інструментах: флуєр, бучум, чімпой. Леутарська традиція — це професійне виконавство, історично пов'язане із замкненими кланами музикантів (частіше ромів) і зорієнтоване на публічне виконання для слухачів і танцюристів. Леутари, об'єднуючись в ансамблі (тарафи), розвинули віртуозну інструментальну музику з елементами гармонії та імпровізації, використовуючи народну скрипку, кобзу, цимбали й най.
Жанрова система румунського фольклору є різноманітною. В її основі лежать пастуша спадщина карпатського ареалу, лірична пісня-імпровізація дойна, визнана шедевром нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, епічні балади, а також широкий комплекс календарних і родинних обрядів (весільних і поховальних). Музична мова поєднує архаїчні діатонічні лади, східну хроматичну мелодику та пізніші елементи європейської мажорно-мінорної системи. Танцювальна музика, що налічує тисячі локальних варіантів, характеризується розвиненою ритмічною організацією, зокрема використанням асиметричних ритмів (аксак). За загальної стилістичної єдності музична культура демонструє виразну регіональну диференціацію — від інструментальної поліритмії Трансильванії та Марамуреша до віртуозного скрипкового стилю Мунтенії та Олтенії й ліричної манери Молдови та Буковини.
Дослідження румунської народної музики, розпочате в XIX столітті ентузіастами, у XX столітті оформилося в самостійну дисципліну завдяки працям Бели Бартока та Константина Бреїлою, які заклали підвалини її систематичного аналізу (ритмічні системи, ладові структури, принципи варіативності). У сучасну епоху традиційна музика продовжує розвиватися як у формах автентичного фольклору й сценічної реконструкції, так і в трансформованих міських і популярно-музичних жанрах.
Характер і структура народної музики Традиційна музика є частиною синкретичного мистецтва, у якому мелодія, ритм, поетичний текст і танець тісно пов'язані й взаємозумовлені. У сільському середовищі музика рідко сприймається як «чисте мистецтво» для слухання; вона глибоко функціональна й інтегрована в повсякденне життя та ключові моменти життєвого циклу людини — від народження до смерті. Музика супроводжує календарні свята, родинні обряди (весілля, хрестини, похорони), трудові процеси (вівчарство, жнива) та моменти дозвілля (вечорниці, танці). У межах обрядів вона виконує магічні, ритуальні й соціальні функції і часто є обов’язковим елементом, без якого подія втрачає свій статус (наприклад, поховальні або весільні пісні мають суворо визначені місце й час виконання).
Як і будь-яка фольклорна культура, румунська музика ґрунтується на усній традиції, а не на письмовій фіксації. Бреїлою, один із засновників румунської етномузикології, так описував її виконавську природу:«Народна мелодія сама по собі не має відчутної реальності; вона справді існує лише в момент виконання — співу чи гри — і живе тільки завдяки волі та манері її інтерпретатора. Тут творення й виконання настільки зливаються…, що музична практика, заснована на письмових або друкованих джерелах, цього абсолютно не враховує, і всіх дослідників вражала та свобода, яку дозволяє собі народний виконавець щодо мелодії, поводячись із нею як із власним надбанням (чим вона, по суті, значною мірою і є)».
За Бреїлою, в усній традиції відсутнє поняття застиглого «оригіналу»; натомість у свідомості виконавця присутній «латентний архетип» — структурна модель, на основі якої музична форма створюється «тут і тепер». Це зумовлює високий ступінь варіативності: один і той самий твір може змінюватися залежно від виконавця, регіону або конкретної ситуації, залишаючись водночас у межах усталених канонів традиції.
Регіональна стилістика і діалекти За загальної стилістичної єдності румунського фольклору дослідники (зокрема, Бела Барток і Константин Бреїлою) виокремлюють у ньому чіткі музичні діалекти, межі яких часто збігаються з історичними провінціями. +Порівняльна характеристика музичних діалектівРегіонМелодика і ритмЛадова основаСтрофіка і формаВиконавські особливостіЦентральна ТрансильваніяПереважно силабічний ритм (один склад — одна нота).Лади з пентатонічним субстратом (п'ятиступеневі звукоряди без півтонів) або чиста діатоніка (семиступеневі системи з цілих тонів і півтонів).4-рядкові структури (AABB, AAcBB, AABBc, AAcBBcA і B — основні мелодичні рядки. Різні літери позначають відмінність у мелодичному рисунку фраз. c — коротка мелодична вставка або рефрен, часто вигукового характеру. Вона не утворює самостійного рядка, але доповнює й розширює структуру строфи.).Використання апокопи (усічення голосної наприкінці вірша). Розвинені танцювальні сюїти.БіхорБагато орнаментована мелодика; ритм parlando rubatoParlando rubato — вільний, неметризований спосіб виконання, близький до мовної інтонації, з довільним розтягуванням або скороченням тривалостей залежно від виразності тексту.Лідійський лад (із характерною збільшеною квартою).Часто трапляються 3-рядкові структури (AAA, AAB, ABB).Характерне завершення мелодії (каденція) на низькому сьомому ступені — звуці, що розташований на цілий тон нижче основного.Марамуреш, Протяжні мелодії з довгими, безперервними фразами. Ритм пісень часто ямбічний.Архаїчні пентатонічні та препентатонічні (первинні ладові утворення з малою кількістю ступенів) структури.Використання коротких куплетів із 2—4 рядків і коротких вокальних вставок, що часто не мають текстового значення.Техніка співу «з вузлами» (). Вигуки ().БанатСинкоповані ритмічні структури; велика рухливість.Переважно діатоніка. Відчутний вплив мажорно-мінорної системи.«Діалект рефрену» (приспів — центральний елемент, часто більший за обсягом і складністю, ніж основна строфа).Вплив духових інструментів (тараґота) на вокальний стиль.Молдова, БуковинаСтримана мелодика; ритм частіше giusto syllabicGiusto syllabic — ритмічний принцип, за якого кожному складу тексту відповідає одна нота; мелодія виконується в рівномірному, чітко метризованому ритмі..Часте використання півкаденцій на II ступені.Поширений також речитатив recto tono (на одній ноті).Використання бучума для похоронних сигналів. Специфічний стиль гри на кобзі.Мунтенія, ОлтеніяРясна мелізматика; переважання системи parlando rubato.Використання хроматичних ладів зі збільшеною секундою; вплив східної музики.Розвинені форми балад і дойн ().Висока віртуозність (леутарський стиль). Гра на . Техніка хеуліт у передгір'ях Олтенії.ДобруджаДомінування асиметричних ритмів (аксак).Хроматичні й діатонічні лади балканського типу.Вплив болгарської та турецької музики.Гра на чімпої та болгарському кавалі.
Дуалізм традиції: аматорська та професійна музика У традиційній румунській культурі співіснують і взаємодіють дві музичні системи, що відрізняються не лише репертуаром, а й соціальною функцією, способом передавання та естетикою. Пастуша й селянська музика належать до архаїчного шару, тісно пов'язаного з побутом. Це функціональна музика, яку виконують члени громади «для себе» або в межах обрядової практики, без оплати. Для неї характерні переважання монодії та використання простих автохтонних інструментів (флуєр, бучум, чімпой). Леутарська музика — професійна традиція, що сформувалася як придворна й міська альтернатива сільській культурі. Це музика послуги й публічного виконання, що звучить за винагороду на весіллях та інших святах. На відміну від селянської монодії, вона завжди ансамблева, використовує складніші інструменти (народна скрипка, кобза, цимбали), вирізняється високою технічною віртуозністю та відкритістю до зовнішніх впливів.
Леутари часто переробляють пастуший репертуар, надаючи йому більшої виразності й технічної складності: так, балада «Міорица» виконується пастухом як проста колінда, тоді як у леутарському середовищі вона набуває форми складної орнаментованої пісні. Жанри, що виникли в пастушому середовищі, з часом могли переходити до сфери професійної леутарської музики — зокрема танцювальний і весільний репертуар.
Музична мова: метр, ритм, лад Метрична система румунського музичного фольклору тісно пов'язана зі структурою народної поезії, яка визначає симетрію та внутрішній поділ музичних фраз. В основі більшості вокальних і танцювальних жанрів лежать два типи вірша: давній шестискладник (гексасилабіка), характерний для архаїчних ритуальних пісень і балад «старого стилю», та поширеніший восьмискладник (октосилабіка). Рядки зазвичай римуються асонансно (співзвуччям голосних), утворюючи безперервну послідовність без строф; класична приголосна рима при цьому часто відсутня.
Організація складів у співі підпорядкована метричному акцентові, який групує їх у пари, незмінно падаючи на кожен другий склад ( — у разі гексасилабіки, та — у разі октосилабіки). Характерною рисою традиції є пріоритет музичного метра над природним словесним наголосом: у процесі виконання наголос у слові може зміщуватися відповідно до ритму мелодії. Їхній збіг найчастіше спостерігається лише в завершальній парі складів рядка. Така гнучкість дає змогу використовувати усічені (каталектичні) форми вірша з п'яти або семи складів, заповнюючи відсутні метричні частки вставними голосними чи складовими заповнювачами («», «», «», «»).
Взаємодія тексту й мелодії регулюється також прийомами апокопи (усічення голосної наприкінці рядка) та анакрузи (один або кілька ненаголошених складів на початку рядка перед першим наголосом). Якщо довжина віршового рядка перевищує музичну фразу, кінцевий склад може опускатися, а початок фрази готується коротким затактом — звуком перед першою сильною долею. Важливу роль відіграють рефрени, які можуть або відтворювати метрику основного вірша (псевдорефрени), або мати власну структуру. У традиції «старого стилю» така метрична універсальність забезпечує високий ступінь свободи: будь-який текст, наприклад октосилабічного розміру, може спонтанно виконуватися на будь-яку мелодію того самого метра.
Ритмічна організація румунської музики охоплює кілька взаємопов'язаних систем, кожна з яких характерна для певного культурного шару. Найпростішою є дитяча ритмічна система (), заснована на рівномірному чергуванні однакових тривалостей () і типова для лічилок та ігор. В обрядовому фольклорі, передусім у коліндах, переважає складова система giusto syllabic, де тривалості суворо співвідносяться з поетичним текстом, зазвичай у пропорції 2:1 (). Ліричні жанри, такі як дойна й балада, спираються на імпровізаційну систему parlando rubato, у якій метр є вільним і підпорядковується диханню та виразності виконання. Танцювальна музика часто використовує ритми аксак — асиметричні структури, побудовані на чергуванні дво- і тридольних одиниць, наприклад: . П'ятою системою є дивізивний giustoТермін походить із класифікації Курта Закса, який протиставляв «дивізивні» ритми (поділ тривалостей) «адитивним» ритмам (додавання первинних тривалостей), характерним для багатьох народних систем, зокрема аксаку., характерний для пізнього фольклору та міських жанрів із рівномірною метричною пульсацією (наприклад: ).