Сузанна Тамаро (Susanna Tamaro; 12 грудня 1957) — італійська письменниця-романістка та кінорежисерка. Авторка романів, оповідань, журнальних статей та дитячої літератури. Її роман («Йди за своїм серцем») став світовим бестселером, перекладеним 44 мовами та нагородженим 1994 року.

Раннє життя та освіта Сузанна Тамаро народилася в Трієсті в 1957 році. Її мати походила з єврейської родини; вона є далекою родичкою італійського письменника Італо Свево. Свого батька вона описувала як алкоголіка, а матір як «холодну й жорстоку». Після розлучення батьків її виховувала в Трієсті бабуся по материнській лінії, а потім вона перебувала в дитячому будинку.

Письменницька кар'єра З 1978 року Тамаро почала писати оповідання. Її перший роман «Ільміц» вона завершила в 1981 році, але його відхилили всі видавництва, до яких зверталася авторка. Зрештою, роман був опублікований аж у 2013 році.

У 1989 році її роман ("Голова в хмарах") був опублікований видавництвом Marsilio. Її другий роман («Сольний голос», 1991) здобув премію Міжнародного ПЕН-клубу та був перекладений кількома мовами. Федеріко Фелліні сказав про її другий роман: «Він подарував мені радість зворушення, не збентежуючи мене, як це сталося зі мною, коли я читав „Олівера Твіста“ або деякі сторінки „Америки“ Кафки». У 1991 році Тамаро написала книгу для дітей «Жирненьке сердечко».

Її роман 1993 року («Слідуй за своїм серцем») після публікації не отримав схвальних відгуків критиків,, проте став бестселером; до 2008 року було продано 15 мільйонів примірників Його описують як «найуспішнішу італійську книгу XX століття»; станом на 2008 рік у Сполучених Штатах було продано близько 25 000 примірників. Роман отримав премію Premio Donna Citta di Roma у 1994 році До 2002 року його було перекладено 44 мовами. У 1996 році італійська режисерка Крістіна Коменчіні зняла однойменний фільм за мотивами роману.

У 1997 році Тамаро опублікувала роман «Anima Mundi» («Душа світу»), і зазнала широкої критики за опис отця Вальтера, що, за її словами, вилилося у «ганебну кампанію» з образ, погроз і наклепів". У 1998 році письменниця опублікувала збірку статей для часопису «Дорога Матильдо — Я не можу дочекатися, поки чоловік почне ходити».

Її книга «(Дай мені відповідь)» була описана в часописі Kirkus Reviews як «Святі абстракції, освітлені краплями сексу та насильства». Книга складається з трьох оповідань, у яких розповідається про дочку повії, дружину бізнесмена та ревнивого чоловіка. В огляді World Literature Today зазначається: "Назва книги походить від заключного уривку першого оповідання, коли Роза, сама у світі, запитує бездомного білого собаку (білий собака з'являється в кожному оповіданні), чи Хтось веде нас, чи ми самі у світі. Коли собака просто дивиться на неї, висунувши язика, вона каже йому говорити, відповідати їй: «» («Дай мені відповідь»). У рецензії в Library Journal автор приходить до такого висновку: «Їхня (персонажів) гіркота до світу та нездатність любити чи бути коханим настільки відштовхують, що читач, ймовірно, перестане співчувати задовго до того, як досягне моментів істини. Не рекомендується». У рецензії Publishers Weekly зазначається: «Хоча погляди Тамаро похмурі, ретельність, яку вона приділяє розвитку персонажів, наповнює її оповіді чітким та резонансним моральним баченням».

У 2001 році Тамаро написала книгу «Розкажи мені» . У 2002 році — («Більше вогню, більше вітру»); у 2003 році («Зовні»). У 2005 році вона зняла фільм («У моїй любові»), заснований на оповіданні з книги «Розкажи мені» під назвою «Пекла не існує». У 2006 році вийшла друком її нова книга (Слухай мій голос), продовження роману «Слідуй за своїм серцем». Цей роман був перекладений дванадцятьма мовами. У 2008 році з'явилася її книга «Луїсіто — історія кохання».

У вересні 2018 року Тамаро оголосила про вихід своєї наступної книги, очікуючи, що в ній розповість про те, як на неї з ранніх років життя впливав синдром Аспергера.

Документальний фільм У 2021 році вийшов документальний фільм про Тамаро під назвою («Неопублікована») був показаний на Римському кінофестивалі, а потім по телебаченню в Італії на каналі Rai 5. У документальному фільмі вона розповідає про своє життя з синдромом Аспергера, свою письменницьку кар'єру та різні захоплення, включно з ремонтом велосипедів, бджільництвом та заняттям бойовими мистецтвами.

Нагороди та почесні відзнаки

Премія Італо Кальвіно за (1989) Премія Ельзи Моранте за фільм (1990) Міжнародний ПЕН-клуб за (1991) Премія Рапалло Карідже для письменниць за (1992) Премія Cento за (1995) Почесний Золотий Данте AL " «– Університет Бокконі за видатну кар'єру (2013)» за (1994) Премія Стрега для (2016)

Твори

(1989) (1991) (1992) (1994) (1994) 2018 2nd edition — (1997) (1997) (1998) (1999) (2000) (2001) Rizzoli (2002) (2003) (2005) (2007) (2008) (2009) (2011) (2011) (2013) (2013) (E-book) (2013) (E-book) (2014) (E-book) Illmitz (2014) (2014) (2015) The Tiger and the Acrobat (2017) (2018)

Фільмографія

(2004)

Особисте життя Тамаро описувала себе як «дивна дитина», яка з раннього віку лікувалася у неврологів і приймала ліки; пізніше в дитинстві вона прочитала про синдром Аспергера і врешті їй поставили саме цей діагноз. Вона стверджує, що з 3 років страждає на гендерну дисфорію.

В інтерв'ю 2002 року Тамаро назвала себе енвайронменталісткою, вегетаріанкою та «радше християнкою, ніж католичкою» через релігійні переконання своєї родини, зокрема через інтерес батька до даосизму та єврейську спадщину матері. Станом на 2026 рік вона жила поблизу Орв'єто з письменницею Робертою Маццоні вже протягом 35 років; вона називала ці стосунки «духовною дружбою», стверджуючи, що вона не лесбійка.

Тамаро висловила свою незгоду з абортами.

Примітки

Посилання

International PEN

titles at the Italian OPAC titles on Google Books