Джованніно Олів'єро Джузеппе Гуарескі, також відомий як Джованні Гуарескі (; нар. 1 травня 1908 року у Фонтанелле-ді-Роккаб'янка, Емілія-Романья — пом. 22 липня 1968 року в Червії, там само) — італійський журналіст, карикатурист та письменник-гуморист. Він став відомим завдяки своїм оповіданням про Дона Камілло та Пеппоне та їхнім екранізаціям. Свого часу він був одним із найпопулярніших італійських авторів у світі.

Біографія Батьком письменника був купець Примо Аугусто Гуареші, а матір'ю — вчителька початкової школи Ліна Магензані. У батьках майбутнього письменника вже можна побачити віддзеркалення антагонізму між Дон Камілло і Пеппоне, які згодом стали найпопулярнішими героями творів Гуареші: батько спілкувався з соціалістичними профспілковими діячами, а мати була католичкою і палкою монархісткою.

У 1914 році родина переїхала з Роккаб'янки до Парми, де Джованніно спочатку навчався у початковій школі, а потім, з 1920 по 1925 рік, у середній школі Коледжіо Марія Луїджа. У цій школі-інтернаті він здобув свій перший досвід журналістської роботи як автор шкільної газети. Коли бізнес його батька збанкрутував у 1925 році, родина більше не могла дозволити собі відправляти Джованніно до школи-інтернату. Він продовжив середню освіту заочно і закінчив середню школу в липні 1928 року. Потім він вступив на юридичний факультет Пармського університету.

Ще бувши студентом, Гуарескі почав писати для місцевих газет. У 1929 році він став редактором сатиричного журналу «Corriere Emiliano». У 1931 році журнал запропонував йому постійний контракт на посаду помічника редактора. Він швидко просунувся до посади репортера, а потім головного репортера. Він писав статті, оповідання та колонки, а також створював малюнки, зокрема політичні карикатури.

У середині 1930-х років Гуарескі завершив військову службу. З 1936 по 1943 рік він був головним редактором Bertoldo (гумористичної щотижневої газети) в Мілані разом зі своїм другом-художником Джачінто Мондайні. Його перша книжкова публікація, збірка його статей, в яких він розповідав про свій досвід у Мілані, одруження та народження першої дитини (La coperta di Milano), вийшла в 1941 році. Його роман «Il destino si chiama Clotilde» (Долю звати Клотільда) вийшов друком у 1942 році.

У жовтні 1942 року Гуарескі, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, публічно зневажливо висловлювався про фашистський режим. Після втручання видавця його призвали до армії лейтенантом запасу та направили до артилерійського батальйону в Алессандрії. Після перемир'я в Кассібіле (1943) він відмовився воювати за новостворену фашистську Італійську Соціальну Республіку, яка тепер цілковито контролювалася німцями, внаслідок чого залишався інтернованим італійським військовим до кінця війни, перебуваючи в різних німецьких таборах для військовополонених: у Ченстохові та Беньямінові в окупованій Польщі, а також у Вітцендорфі та Зандбостелі в Німеччині. Про свій досвід він розповів у книзі «Diario clandestino 1943—1945» («Таємний щоденник», 1946).

У 1945 році Гуарескі заснував у Мілані сатиричний щотижневий журнал «Кандідо», який редагував до 1957 року. Перші оповідання про дона Камілло та Пеппоне з'явилися саме в «Кандідо». Завдяки своєму видавцю Ріццолі, який випустив збірку цих оповідань у 1948 році, персонажі, вже популярні в Італії, стали всесвітньо відомими.

У 1951 році за карикатуру Гуарескі засудили до восьми місяців умовного ув'язнення після апеляції за образу президента Луїджі Ейнауді. У січні 1954 року він опублікував два факсимільні листи Альсіде Де Гаспері, які, можливо, були підробками. Його знову засудили за образу, але він вирішив не подавати апеляцію. Натомість відбув 409 днів у в'язниці та ще шість місяців під домашнім арештом.

Коли Гуарескі представили перші плани екранізації його персонажів, він залишив за собою право вето щодо кастингу головних героїв. Фернандель швидко став його ідеальним вибором на роль Дона Камілло, але спочатку йому не сподобалися деякі пропозиції щодо товариша Пеппоне. Він недовго розглядав можливість взяти на себе цю роль, але пізніше вирішив, що Джино Черві було б важко перевершити.

Гуарескі вже заявив про себе як сценарист у 1949 році; він також знову працював у сфері кіно в 1963 році, поряд з фільмами Дона Камілло. У 1963 році він зняв другу частину документального фільму «La Rabbia» («Гнів»).

Джованні Гуарескі провів свої останні роки в Кадемаріо та помер від серцевого нападу в Червії 22 липня 1968 року. Його поховали на кладовищі Сан-Мікеле в його рідному місті Ле-Ронколе.

Примітки

Література Guareschi, Giovanni detto Nino. In: Enciclopedia Italiana, Appendice III, Rom 1961. Domenico Proietti: Guareschi, Giovannino. In: Mario Caravale (Hrsg.): Dizionario Biografico degli Italiani (DBI). Band 60: Grosso–Guglielmo da Forlì. Istituto della Enciclopedia Italiana, Rom 2003.

Посилання

giovanninoguareschi.com