Кастелламмарська війна () — кривава боротьба за владу в американській мафії між прихильниками Джо «Боса» Массерії та Сальваторе Маранцано в Нью-Йорку, що тривала з 26 лютого 1930 року до 15 квітня 1931 року. Ворожнеча була названа на честь сицилійського міста Кастелламмаре-дель-Гольфо, місця народження Маранцано, який переміг у війні.
Фракція Маранцано перемогла в конфлікті та розділила злочинні сім'ї Нью-Йорка на «П'ять сімей». Маранцано оголосив себе capo di tutti i capi («босом усіх босів»), але був убитий у вересні 1931 року за наказом Лакі Лучано, який встановив домовленість про розподіл влади через керівний орган під назвою Комісія, надавши рівний статус усім мафіозним родинам, щоб уникнути таких конфліктів у майбутньому.
Передісторія Наприкінці 1920-х років найважливіші та найприбутковіші мафіозні операції в Сполучених Штатах контролював Джузеппе «Джо Бос» Массерія в Нью-Йорку. Массерія став найвпливовішим гангстером у місті після вбивства в 1928 році свого головного суперника Сальваторе Д'Аквіли після тривалої бандитської війни. У 1929 році Массерія почав чинити тиск на інші мафіозні угруповання в місті щодо грошових данин та встановив союзи з мафіозними угрупованнями з-за меж Нью-Йорка. Його фракція складалася переважно з гангстерів із Сицилії, Калабрії (Ндрангета) та Кампанії (Каморра) на півдні Італії. До фракції Массерії входили Чарльз «Лакі» Лучано, Альберт Анастазія, Віто Дженовезе, Альфред Мінео, Віллі Моретті, Джо Адоніс та Френк Костелло.
Однак, впливовий сицилієць Дон Віто Ферро вирішив спробувати взяти під контроль операції мафії і зі своєї бази в італійському Кастелламмаре-дель-Гольфо відправив Сальваторе Маранцано, щоб захопити контроль. До кастелламмарської фракції в США входили Джозеф «Джо Бананас» Бонанно, Стефано «Трунар» Магаддіно, Джозеф Профачі та Джо Аєлло.
У рамках своїх спроб зміцнити контроль у Нью-Йорку, Джо Массерія змусив піти у відставку боса кастелламмарців Ніколо Скіро. Невдовзі після цього він організував вбивство свого близького союзника Віто Бонвентре, якого було вбито у власному будинку 15 липня 1930 року. Це призвело до підвищення Маранцано до посади боса банди, що створило умови для відкритого протистояння з Массерією. Коли стало більш очевидним, що дві фракції зіткнуться за лідерство в мафії, кожна з них прагнула завербувати більше послідовників для своєї підтримки.
Зовні Кастелламмарська війна точилася між силами Массерії та Маранцано, але приховано також існував конфлікт поколінь між старою гвардією сицилійського керівництва, відомого як «Вусаті Піти» за їхні довгі вуса та старомодні звичаї, такі як відмова вести бізнес з неіталійцями, та «младотурками», молодшою та різноманітнішою італо-американською групою, яка, на відміну від «Вусатих Пітів», виросла в США, була більш прогресивною та готова працювати з неіталійцями. Хоча Массерія був могутнім та шанованим, його агресивна експансія зробила війни за територію неминучими. Такий підхід змусив кількох послідовників Массерії засумніватися в тому, чи здатний він зробити мафію процвітаючою у світі 1930-х років.
Метою Лучано була модернізація мафії та позбавлення від непотрібних ортодоксальних норм. Це бачення дозволило Лучано залучити послідовників, які бачили недоліки традиціоналістського керівництва Массерії. Тому обидві фракції були мінливими, багато мафіозі переходили на інший бік або вбивали своїх союзників під час ворожнечі. Напруженість між фракціями Массерії та Маранцано була очевидною ще в 1928 році, коли одна сторона часто викрадала вантажівки з алкоголем іншої, а виробництво алкоголю було незаконним у США в той час через сухий закон.
Початок війни У міру загострення ворожнечі на вулицях Нью-Йорка відбувалися сутички між озброєними людьми. За словами Бонанно, у лютому 1930 року Массерія наказав убити Гаспара Мілаццо, уродженця Кастелламмаре, який був президентом детройтського відділення Сицілійського союзу. Ймовірно, Массерія був принижений відмовою Мілаццо підтримати його в суперечці щодо Чиказького угрупування та Аль Капоне.
Перший постріл у війні відбувся всередині фракції Массерії, коли 26 лютого 1930 року Массерія наказав убити союзника, Гаетано Рейну. Массерія доручив це завдання молодому генуезцю, який убив Рейну з дробовика. Наміром Массерії було захистити своїх таємних союзників Томмі Гальяно, Томмі Луккезе та Домініка «Прогалину» Петріллі.
Пізніше його зрада повернулася до нього, коли родина Рейни підтримала Маранцано. Віто Бонвентре також став мішенню, оскільки члени банди Ніколо Скіро, що народилися в Кастелламмарезі, почали загрожувати пануванню Массерії над мафіозними бандами. Массерія змусив Скіро заплатити йому 10 000 доларів США (приблизно 170 000 доларів США у 2022 році) та піти з посади боса банди. 15 липня 1930 року Бонвентре був застрелений біля власного гаража.
15 серпня 1930 року прихильники кастелламмарців стратили ключового силовика Массерії, Джузеппе Морелло, в офісі Морелло у Східному Гарлемі (відвідувач, Джузеппе Перайно, також був убитий). Через два тижні Массерія зазнав ще одного удару. Після вбивства Рейни, Массерія призначив Джозефа Пінцоло взяти на себе управління рекетом з розповсюдження льоду ; дуже популярного бізнесу на той час, коли електричне охолодження було ще рідкістю. Заступники лідера Гаетано Гальяно та Томмі Луккезе не були в захваті від цього призначення, але офіційно продовжували підтримувати Массерію. Неофіційно, обидва, ймовірно, вже приєдналися до Лакі Лучано. Як і Гальяно та Луккезе, він офіційно був вірним послідовником Массерії. Однак у 1929 році на Лучано напали невідомі злочинці та мало не закатували до смерті. Коли його друг дитинства Меєр Ланскі розкрив Лучано справжню провину Массерії, той, очевидно, вирішив зіграти подвійну гру як з Маранцано, так і з Массерією.
9 вересня сім'я Рейни застрелила Пінцоло в офісі на Таймс-Сквер, орендованому Луккезе і Гальяно став босом сім'ї Рейни. Після цих двох вбивств команда Рейни офіційно об'єднала зусилля з кастелламмарцями. Массерія невдовзі завдав удару у відповідь і 23 жовтня 1930 року в Чикаго було вбито союзника кастелламмарців Джо Аєлло, президента Чиказького сицилійського угрупування.
Поразка і смерть Массерії Після вбивства Аєлло хвиля ворожнечі швидко змінилася на користь кастелламмарезів. 5 листопада 1930 року було вбито Аль Мінео та ключового члена банди Массерії, Стіва Ферріньйо. Франческо Скаліче успадкував контроль над бандою Мінео та згодом перейшов на бік фракції Маранцано. У цей момент багато інших членів банди Массерії також почали переходити на бік Маранцано, що фактично знищило початкові лінії конфлікту (кастелламмарці проти некастелламмарців).
3 лютого 1931 року ще один важливий помічник Массерії, Джозеф Катанія, був поранений і помер через два дні у лікарні.
З огляду на погіршення ситуації, союзники Массерії Лучано та Дженовезе почали спілкуватися з лідером кастелламмарців Маранцано. Вони погодилися зрадити Массерію, якщо Маранцано покладе край ворожнечі. Було укладено угоду, на основі якої Лучано мав організувати вбивство Массерії, а Маранцано мав покласти край кастелламмарській війні. 15 квітня 1931 року Массерія був убитий у ресторані Nuova Villa Tammaro на Коні-Айленді, Бруклін. Поки вони грали в карти, Лучано вибачився і пішов до туалету, а стрілками, як повідомляється, були Анастазія, Дженовезе, Джо Адоніс та Бенджамін «Багсі» Сигел, а Чіро «Король артишоків» Терранова керував автомобілем для втечі, але легенда свідчить, що він був надто вражений, щоб поїхати, і Сигелу довелося виштовхнути його з водійського сидіння.
Однак, за даними The New York Times, «Після цього поліція не змогла точно встановити, [що сталося]». За повідомленнями, Массерія «сидів за столом і грав у карти з двома чи трьома невідомими чоловіками», коли в нього стріляли ззаду. Він помер від вогнепальних поранень у голову, спину та груди. Згідно з результатами розтину Массерії, він помер натщесерце. Свідків не було, хоча було зазначено, що «двох чи трьох» чоловіків бачили, як вони виходили з ресторану та сідали у викрадену машину. Нікого не було засуджено за вбивство Массерії, оскільки свідків не було, а Лучано мав алібі.
Створення нової структури мафії
Зі смертю Массерії ворожнеча закінчилася. Маранцано організував мафію в Нью-Йорку, використовуючи чітку структуру та ієрархію, розділивши основні італійські банди Нью-Йорка на п'ять сімей. Кожна сім'я мала боса, заступника боса, консильєрі, капореджиме, солдатів та спільників. Співробітники могли походити з будь-якого середовища. Вищі чини мали бути «посвяченими», для чого зазвичай вимагалося бути чистокровними італійськими американцями . Невдовзі після смерті Массерії Маранцано оголосив, що П'ять сімей очолять Лучано, Джо Бонанно, Джозеф Профачі, Вінсент Мангано та Томас Гальяно.
За винятком Нью-Йорка, основні міста на Північному Сході та Середньому Заході за вказівкою Маранцано мали по одній сім'ї. Через масштаби організованої злочинності в Нью-Йорку, це місто було розділене на п'ять окремих сімей. Босами «П'яти сімей» Нью-Йорка мали стати Лучано (тепер сім'я Дженовезе), Профачі (тепер сім'я Коломбо), Гальяно (тепер сім'я Луккезе), Маранцано (тепер сім'я Бонанно) та Френк Скаліче (тепер сім'я Гамбіно). Маранцано скликав зустріч кримінальних босів у Воппінгерс-Фоллз, штат Нью-Йорк, де оголосив себе капо де тутті капі («босом усіх босів»).
Кожну злочинну сім'ю мав очолювати бос, якому допомагав заступник. Третя за рангом посада консильєрі була додана дещо пізніше. Нижче заступника сім'я поділялася на групи, кожну з яких очолював капореджиме, або капо, які укомплектовувалися солдатами. Солдатам часто допомагали спільники, які ще не були членами родини. Серед спільників могли бути неіталійці, які працювали з родиною, зокрема Меєр Ланскі та Бенджамін «Багсі» Сигел. Термін Коза Ностра (Наша справа) ймовірно, виник у цей період.
Смерть Маранцано Правління Маранцано як капо ді тутті капі було недовгим. Хоча Маранцано був трохи прогресивнішим, ніж Массерія, Лучано дійшов висновку, що Маранцано був ще жадібнішим і замкнутішим, ніж Массерія. 10 вересня 1931 року Маранцано був вбитий у своєму офісі на Мангеттені групою єврейських кілерів, найнятих Ланскі, до складу якої входили Семюел «Ред» Левайн, Бо Вайнберг та Багсі Сигел. Кілери, бажаючи все зробити тихо, спробували вбити Маранцано холодною зброєю, однак він чинив такий запеклий опір, що вбивці були змушені застрелити його.
Після усунення Маранцано та Массерії, «младотуркам» на чолі з Лучано було легше взяти під контроль функціонування Нью-Йорка. Першим питанням порядку денного було реформування та реструктуризація американської мафії. Лучано вбачав майбутнє американської мафії у формі великої корпорації. Він вважав, що це посилить співпрацю, зменшить конфлікти та забезпечить чітке управління мафією в цілому.
Оскільки Маранцано сформував базову структуру мафії, яка перебувала в процесі впровадження, Лучано вирішив значною мірою зберегти цю концепцію. Через свою явну зневагу до ортодоксальних ідеологій, які не мали жодних вигідних наслідків, Лучано дозволив більшу гнучкість структури, дозволяючи іншим суспільним групам, таким як євреї, залучатися до життя сімей.
У своїй автобіографії «Людина честі» Джо Бонанно зазначає: «Ми переглянули старий звичай звертатися до однієї людини, одного верховного лідера за порадою та вирішенням суперечок. Ми замінили лідерство однієї людини на лідерство комітету. Ми обрали парламентську структуру, за якою група найважливіших людей у нашому світі брала на себе функцію, яку раніше виконувала одна людина».
Після нападу на Маранцано вважалося, що відбулася масова чистка мафіозі-«старожилів», так звана «Ніч сицилійської вечірні». Ці чутки, здавалося б, були підтверджені свідченнями Джозефа Валачі, але пізніше дослідження не виявило жодних ознак такого масового насильства. Лучано створив «Комісію» для нагляду за всією діяльністю мафії у Сполучених Штатах та посередництва у конфліктах між сім'ями, ліквідувавши посаду капо ді тутті капі.