Софія Шафранов (), при народженні Сара Абрамівна Кауфман ( 27 липня 1891, Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія — грудень 1994, Рим, Італія) — італійська лікарка українського єврейського походження, яка пережила Голокост; авторка однієї з перших книжок спогадів італійських депортованих з концтабору Аушвіц (1945).
Біографія Сара Абрамівна Кауфман народилася 27 липня 1891 року (15 липня за юліанським календарем) у Ялті в єврейській родині — донька Абрама Кауфмана та Етти БліндерLiliana Picciotto, Il libro della memoria (II ed.; Milano: Mursia, 2001). Ще в дитинстві вона пережила погроми та антисемітські переслідування в Російській імперії. Вивчала медицину в Москві, спеціалізуючись на лікуванні туберкульозу. У 1913 році одружилася з російським дворянином. Після хрещення прийняла ім'я Софія Шафранов.
Після того, як її чоловік був убитий під час Російської революції, вона знайшла притулок у Константинополі, а згодом у Парижі. Зрештою у 1938 році разом із літньою матір'ю переїхала до Італії, де вже мешкала одна з її сестер із чоловіком — журналістом — та їхніми дітьми.
Софія Шафранов, яка у 1933 році отримала дозвіл на медичну практику в Палермському університетіGazzetta Ufficiale del Regno d'Italia (2 ottobre 1934) p.4453,, оселилася в Сондало (провінція Сондріо), де працювала лікаркою в приватному санаторії для хворих на туберкульоз.
Її заарештували 2 грудня 1943 року разом з іншою єврейською лікаркою, яка працювала в тій самій лікарні, Б'янкою Морпурго, та її матір'ю, Еттою Бліндер, яка, переїхавши до сусіднього села Трезівіо, пішла до поліцейської дільниці в Сондріо, щоб дізнатися новини про свою дочку.
17 січня 1944 року єврейських в'язнів із тюрми в Сондріо перевели до в'язниці Сан-Вітторе в Мілані, а звідти — 30 січня депортували до БіркенауAlberto Cavaliere, I campi della morte in Germania nel racconto di una sopravvissuta (Milano: Sonzogno, 1945). Після прибуття до табору 2 лютого 1944 року матір, Етту, одразу відправили до газової камери, тоді як Софія Шафранов (№ 75181) і Б'янка Морпурґо (№ 75183) завдячували своїм виживанням лікарській професії — їх залучили до роботи в лазареті жіночого табору.
Переведена до жіночого концтабору Равенсбрюк, а згодом — до Маутгаузена, Софія була звільнена 5 травня 1945 року з приходом американської армії (тоді як її подруга Б'янка Морпурґо була визволена в Дрездені ще у квітні 1945 року).
Після повернення до Італії свідчення Софії Шафранов було записане у великому інтерв'ю її шваґром та опубліковане в книжці «I campi della morte in Germania nel racconto di una sopravvissuta» (Мілан: Sonzogno, 1945), це стало одним із перших свідчень депортованих євреїв, надрукованих в Італії. Окрім Шафранов, у перші повоєнні роки в Італії було опубліковано автобіографічні розповіді ще семи єврейських депортованих: наприкінці 1945 року — Ладзаро Леві; у 1946 році — , , та ; а в 1947 році — Прімо Леві і . До них слід додати також , чиї свідчення (німецькою мовою) було подано в квітні 1945 року перед одним із перших трибуналів з розслідування нацистських злочинів; а також , мемуари якого, написані в ті ж роки, були опубліковані лише в 1956 роціAnna Baldini (2012), «La memoria italiana della Shoah (1944—2009)», in Atlante della letteratura italiana, Torino, Einaudi, Vol.3, pag. 758—763..
Відновивши після війни свою діяльність як лікарка і фтизіологиня, Софія Шафранов більше ніколи публічно не поверталася до спогадів про депортацію. Після виходу на пенсію вона переїхала до Рима, де й померла у грудні 1994 року у віці 103 років.
У 2010 році книга , що містить спогади Софії Шафранов, була перевидана в Мілані видавництвом «Paoline Editoriale Libri».
Бібліографія
Alberto Cavaliere, I campi della morte in Germania nel racconto di una sopravvissuta (Milano: Sonzogno, 1945). Ristampato a Milano: Paoline Editoriale Libri, 2010. Liliana Picciotto, Il libro della memoria (II ed.; Milano: Mursia, 2001) Fania Cavaliere, Il Novecento di Fanny Kaufmann, 2012, ISBN 978-88-368-1291-2
Примітки