Переселення до Абіссінії (), також відоме як Перша Хіджра (), — епізод в ранній історії ісламу, коли перші послідовники ісламського пророка Магомета (вони були відомі як сахаби, або сподвижники) мігрували з Аравії через переслідування з боку курайшитів, правлячої арабської племінної конфедерації Мекки. Переселилося одинадцять чоловіків і чотири жінки; своїм лідером вони призначили Османа ібн Мазуна. Вони шукали і отримали притулок в Аксумському царстві, стародавній християнській державі, що розташовувалася на території сучасної північної Ефіопії та Еритреї (також відомій як Абіссінія), у 9 році до хіджри (613 р. н. е.) або 7 році до хіджри (615 р. н. е.). Столицею королівства був Аксум, стародавнє місто в регіоні Тиграй в Ефіопії. Правлячий аксумський монарх, який їх отримав, відомий в ісламських джерелах як Наджаші (), Негус королівства. Сучасні історики по черзі ототожнюють його з аксумським царем Армою та Еллою Цахамом.

Згодом, перебуваючи в Абіссинії, вони почули, що мешканці Мекки прийняли іслам. Дехто з них повернувся до Мекки, але виявилося, що це не відповідає дійсності. Тож вони вирушили назад, і разом із ними до Абіссинії поїхала інша група. Це була друга міграція. Вона складалася з вісімдесяти трьох чоловіків, їхніх дружин і дітей, а очолив її Джафар ібн Абі Таліб. Деякі з вигнанців-сахабів повернулися до Мекки та здійснили міграцію до Медіни з Магометом, тоді як інші залишилися в Аксумі та прибули до Медіни 628 року.

Передісторія За традиційним поглядом, члени ранньої мусульманської громади в Мецці зіткнулися з переслідуваннями, що спонукало Магомета порадити їм шукати притулку в Аксумі. Найдавніший збережений опис міститься в сірі мусульманського історика VIII століття Ібн Ісхака:

Інша точка зору, що ґрунтується на політичних подіях того часу, припускає, що після захоплення Єрусалима в 614 році Сасанідською імперією багато віруючих бачили потенційну небезпеку для громади, оскільки вони не були прихильниками персів, які сповідували зороастризм і раніше підтримували євреїв Аравії в Хим'ярі. Прийняття цих мусульман до Аксумського королівства саме в момент перського тріумфу в Леванті нагадує аксумську зовнішню політику попереднього століття, коли Аксум і Персія змагалися за вплив в Аравії.Bowersock, G.W (Dr). The Throne of Adulis: Red Sea Wars on the Eve of Islam. Oxford University Press, 2013.

Міграція(ї) За словами істориків ісламу, було дві міграції, хоча щодо дат існують розбіжності в думках.Rafiq Zakaria, 1991, Muhammad and The Quran, New Delhi: Penguin Books, pp. 403-4.

Перша група мігрантів, що складалася з дванадцяти чоловіків та чотирьох жінок, втекла з Аравії у 9 році до хіджри (613 р. н. е.) або 7 році до хіджри (615 р. н. е.), згідно з іншими джерелами, і отримав притулок від Наджаші, негуса Аксумського королівства, християнської держави, що існувала на території сучасних Ефіопії та Еритреї. До цієї групи входили дочка Магомета Рукая та його зять Осман ібн Аффан, який пізніше після смерті Магомета став третім халіфом Праведного халіфату. Перед вигнанням Магомет обрав Османа ібн Мазуна, одного зі своїх найважливіших соратників, лідером цієї групи. За словами Табката Ібн Саада, група сіла на торгове судно з морського порту Шуайба та заплатила по пів динара за кожну особу, щоб переправитися до Східної Африки через Червоне море. Через рік вигнанці почули чутки про те, що курайшити прийняли іслам, що спонукало їх повернутися до Мекки. Зіткнувшись із протилежною реальністю, вони знову вирушили до Аксумського королівства у 6 (або 7 році до хіджри за з іншими джерелами), цього разу в супроводі інших новостворених мусульман, причому група мігрантів складалася загалом з 83 чоловіків та 18 жінок.

Деякі західні історики, такі як Леоне Каетані (1869—1935) та Вільям Монтгомері Ватт (1909—2006), поставили під сумнів версію двох міграцій. Хоча Ібн Ісхак навів два частково перекриваючі списки мігрантів, він не згадав, що перша група повернулася і вирушила вдруге. Ватт стверджував, що слово, яке вжив Ібн Ісхак (tatāba'a, transl. «слідували один за одним»), а порядок імен у списках свідчить про те, що міграція могла відбуватися кількома меншими групами, а не двома великими партіями, тоді як поява двох списків відображала суперечки навколо визначення пріоритету в офіційних реєстрах за часів правління другого рашидунського халіфа Умара ібн аль-Хаттаба.

В Аксумі

Значна частина висвітлення цієї події належить історику Ібн Ісхаку.

Коли курайшити дізналися, що ранні мусульмани планують переїхати до Аксумського царства, вони відправили делегацію до Негуса, щоб спонукати його до видачі втікачів. Вони обрали двох посланців: Амра ібн аль-Аса та Абдуллу ібн Рабію. Мекканським посланцям вручили подарунки для аксумського царя Наджаші та його воєначальників. Дарунки були виготовлені зі шкіри та виготовлені з тонкої шкіри. Мекканці звернулися до генералів, стверджуючи, що мусульманські мігранти були заколотниками, які винайшли нову релігію, про яку ні мекканці, ні аксуміти не чули, і що їхні родичі просять їхнього повернення. Цар надав їм аудієнцію, але зрештою відмовився видавати мігрантів, доки не вислухає їхній захист.

Пізніше сахабів привели до Негуса та його єпископів. Джафар ібн Абі Таліб, який виступав в ролі лідера вигнанців, виступив на їхній захист:

Християнський цар попросив у Бога одкровень. Потім Джафар прочитав уривок із сури Мар'ям. Коли цар почув це, він заплакав і вигукнув: «Воістину, це слово Ісуса (Інджил) прийшло з того самого джерела світла (мішкат)».

Однак один із послів, Амр ібн аль-Ас, вигадав іншу тактику. Наступного дня він повернувся до царя і сказав йому, що мусульмани зневажливо відгукуються про Ісуса. Коли мусульмани дізналися, що цар знову покликав їх, аби розпитати про їхнє ставлення до Ісуса, вони намагалися знайти дипломатичну відповідь, але зрештою вирішили говорити згідно з одкровенням, яке вони отримали. Коли цар звернувся до Джафара, той відповів, що вони вважають Ісуса «рабом Алаха, Його пророком, Його духом і Його словом, яке Він послав пречистій діві Марії». Мусульманські джерела стверджують, що, почувши ці слова, негус проголосив, що Ісус справді не більше за те, що було сказано; він повернувся до мусульман і мовив: «Йдіть, бо ви в безпеці у моїй країні». Потім він повернув подарунки послам і відпустив їх.

Сатанинські аяти

Разом з багатьма іншими, Табарі записав, що Магомет був у відчаї, сподіваючись на компроміс зі своїм племенем. Тож, перебуваючи в присутності кількох курайшитів, після того, як він прочитав вірші, в яких згадано трьох їхніх улюблених божеств (Коран 53:19–20), Сатана вклав йому на язик два короткі вірші: «Це ті, що високо летять / на чиє заступництво слід сподіватися». Це призвело до загального примирення між Магометом і мекканцями, і мусульмани Абіссінії почали повертатися додому. Однак наступного дня Магомет за наказом Гавриїла відкликав ці вірші, стверджуючи, що їх наклав на його язик Сатана, і Бог скасував їх. Натомість були явлені вірші, що зневажають цих богинь.The Cambridge Companion to Muhammad 2010, p. 35. Таким чином, мусульмани, що повернулися, повинні були вжити заходів для захисту клану, перш ніж вони змогли знову увійти до Мекки.

За словами вченого Шахаба Ахмеда, так званий інцидент із сатанинськими аятами був масово описаний та задокументований майже всіма основними біографами Магомета протягом перших двох століть ісламу, що, за цими ранніми джерелами, відповідає Корану 22:52. Ахмед зазначає, що з розвитком руху хадисів та систематичної теології, що запроваджує нові доктрини, такі як ісмаг — віра в непогрішність Магомета, яка стверджує, що сатана не міг його обдурити, — історична пам'ять ранньої громади про цей інцидент була переоцінена. До ХХ століття мусульманські вчені одноголосно відкинули цей інцидент. З іншого боку, більшість європейських біографів Магомета історично визнавали правдивість цього інциденту із сатанинськими аятами на основі критерію збентеження. Історик Альфред Т. Велч припускає, що період відвернення Магомета від суворого монотеїзму, ймовірно, був набагато довшим, але пізніше був викладений в історії, яка зробила його набагато коротшим і в усьому звинуватила Сатану. Однак, останні західні світські наукові дослідження загалом ставлять під сумнів правдивість наративу «Сатанинських аятів».

Кінець мусульманського вигнання Багато вигнанців з Аксума повернулися до Мекки в 622 році та здійснили хіджру до Медіни разом з Магометом, тоді як друга хвиля вирушила до Медіни в 628 році.

Перший список міграції Перший список емігрантів, наведений Ібн Ісхаком, включав наступних одинадцятьох чоловіків та чотирьох жінок:

Саад ібн Абі Ваккас Джахш ібн РіябВін батько Зайнаб і тесть Магомета. У деяких розповідях, що стосуються сахабів у Китаї, він (Джахш) згадується як Гейс. Мусульмани Хамів (Камбоджа) простежують своє походження від тестя Магомета, який є Джахшем (Гейсом). Див. T. W. Arnold, The Preaching of Islam, 294n8. Абд-Аллах ібн Джахш Речник Джафара ібн Абі Таліба Осман ібн Аффан, зять і сподвижник Магомета, чоловік Рукаї, і третій праведний халіф. Рукайя бінт Мухаммед, дружина Османа та дочка Магомета. Абу Худайфа ібн Утба Сахла бінт Сухейл, дружина Абу Гудгайфи Зубайр ібн аль-Аввам Мусаб ібн Умайр Абдур Рахман ібн Авф Абу Салама Абд Аллах ібн Абд аль-Асад Умм Салама, дружина Абу Салами Осман бін Мазун, лідер групи Амір бін Рабія Лейла бінт Абі Асма — дружина Аміра

Див. також

Дипломатична кар'єра Магомета Мечеть Сподвижників у Массауа, Еритрея Друге переселення до Абіссінії

Нотатки

Примітки

Джерела