Луїджі Брольйо (11 листопада 1911 — 14 січня 2001) — італійський інженер-космічний інженер, підполковник авіації та декан школи аерокосмічної інженерії Римського університету Ла Сап'єнца. Відомий як «італійський фон Браун», він був ініціатором проєкту Сан-Марко — першої італійської космічної програми.
Життя
Ранні роки
Народився 1911 року в Местре біля Венеції. У 1915 році разом із родиною переїхав до Рима. 1934 року закінчив навчання за спеціальністю «цивільна інженерія», після чого протягом трьох років проходив військову службу як офіцер артилерії в армії. Після служби вступив до Повітряних сил Італії, де отримав звання першого лейтенанта. Завдяки інженерному досвіду його призначили до дослідницького центру повітряних сил в Гуідонії-Монтечеліо. Там він працював над різними аерокосмічними проєктами, зокрема над реактивними двигунами, аж до капітуляції Італії у Другій світовій війні у вересні 1943 року. Після цього Брольйо, рятуючись від німецьких окупаційних сил, приєднався до партизанського загону.
Після війни, у 1952 році, він став деканом факультету аерокосмічної інженерії Римського університету Ла Сап'єнца, змінивши піонера ракетобудування . На факультеті він заснував Центр аерокосмічних досліджень () і створив надзвукову аеродинамічну трубу. 1956 року генеральний секретар з аеронавтики призначив його керівником підрозділу досліджень боєприпасів повітряних сил (), відповідального за військову ракетну програму. Підрозділ керував ракетним полігоном на Сардинії, де Брольйо брав участь у метеорологічних експериментах із використанням американських ракет Nike-Cajun для створення натрієвих хмар в дослідницьких цілях.
Проєкт Сан-Марко
Після запуску радянського «Супутника-1» у 1957 році багато країн виявили бажання започаткувати власні програми супутникових досліджень. В Італії з такою ініціативою активно виступав впливовий фізик Едоардо Амальді. Амальді переконав Брольйо підтримати цю ідею, і згодом вони разом сприяли створенню Італійської комісії з космічних досліджень — підрозділу Національної дослідницької ради, метою якого було забезпечити підтримку італійської космічної програми. Очоливши комісію, Брольйо домігся підтримки уряду Італії для реалізації свого проєкту зі створення ракетної пускової бази Сан-Марко на морській платформі біля узбережжя Кенії. У межах програми з американського космодрома Воллопс запустили перший італійський супутник власної розробки — Сан-Марко-1. Ця програма перших італійських космічних досліджень відома під назвою Проєкт Сан-Марко.
Пізні роки
У наступні роки Брольйо продовжував службу у Повітряних силах Італії та науково-педагогічну діяльність у Ла Сап'єнці, а після створення у 1988 році Італійського космічного агентства обійняв там посаду директора. Коли 1993 року ухвалили рішення понизити статус центру в Кенії до станції супутникового зв'язку, Брольйо вийшов зі складу ради директорів Італійського космічного агентства й завершив активну діяльність.
Пам'ять
Його ім'я тепер носить заснований з його ініціативи Космічний центр Луїджі Брольйо. Астероїд 18542 Брольйо.
Примітки
Література
Di Bernardo Nicolai, Giorgio. Nella nebbia, in attesa del Sole. Breve storia di Luigi Broglio, padre dell'astronautica italiana (2005)
Посилання
Broglio, Astronautix