«Taxman» («Податківець») — пісня англійського рок-гурту The Beatles з їхнього альбому Revolver 1966 року. Написана гітаристом гурту Джорджем Гаррісоном за деякою ліричною допомогою Джона Леннона, вона є протестом проти вищого рівня прогресивного податку, запровадженого у Великій Британії лейбористським урядом Гарольда Вільсона, через що The Beatles сплачували понад 90 відсотків своїх доходів до казни. Пісня була обрана як вступний трек альбому та сприяла становленню Гаррісона як автора пісень поряд із домінуючим партнерством Леннона та Маккартні . Це була перша актуальна пісня гурту та перша політична заява, яку вони зробили у своїй музиці.
«Бітлз» почали записувати «Taxman» у квітні 1966 року, через місяць після переконливої перемоги Вілсона на загальних виборах 1966 року . Одночасно зі створенням пісні Гаррісон дізнався, що податкові зобов'язання учасників гурту, ймовірно, призведуть до їхнього банкрутства, і він відверто висловився проти використання урядом їхніх доходів для фінансування виробництва військової зброї. Спираючись на музичні впливи соул/R&B 1960-х років, пісня зображує податківця як невпинного у прагненні до доходів та перевірок імен Вілсона та Едварда Хіта, лідера Консервативної партії . Запис містить гітарне соло з індійським впливом у виконанні Пола Маккартні .
«Taxman» вплинула на розвиток британської психоделії та мод -попу, і була визнана попередником панк-року . Гурт The Jam багато запозичив з цієї пісні для свого хіта 1980 року « Start! ». Виконуючи «Taxman» у турі на початку 1990-х років, Гаррісон адаптував текст, щоб посилатися на сучасних лідерів, посилаючись на його незмінну якість після 1960-х років. Вплив пісні поширився на податкову галузь та політичний дискурс щодо оподаткування.
Обставини написання Джордж Гаррісон написав «Податківця» в той час, коли «Бітлз» виявили, що перебувають у фінансово нестабільному становищі. У квітні 1966 року у звіті лондонської бухгалтерської фірми Bryce, Hammer, Isherwood & Co. повідомлялося, що, незважаючи на величезний успіх гурту, «двоє з вас близькі до банкрутства, а двоє інших можуть незабаром збанкрутувати». У своїй автобіографії 1980 року «I, Me, Mine» Гаррісон пише: «Пісня “Податківець” стала тим моментом, коли я вперше усвідомив, що, хоча ми й почали заробляти гроші, але фактично віддаємо більшу частину з них у вигляді податків, і це було і є характерним». « Оскільки їхні прибутки відносили їх до найвищої податкової категорії у Великій Британії, “Бітлз” сплачували 95-відсотковий суперподаток, запроваджений лейбористським урядом Гарольда Вільсона; звідси і слова пісні »There's one for you, nineteen for me".
Джон Леннон допоміг Гаррісону завершити текст пісні. Леннон згадував у 1980 році: "Я вкинув кілька реплік, щоб допомогти пісні, тому що це те, про що він просив. Він прийшов до мене, бо не міг піти до Пола [Маккартні], бо Пол не допоміг би йому в той час«. Леннон сказав, що неохоче погодився на прохання Гаррісона, оскільки »було достатньо моїх власних і Пола [пісень]«, але він зробив це, »тому що я любив його і не хотів образити його почуття"[nb 1].
Окрім фінансового тиску, «Податківець» був вражений тим, що величезні суми, які «Бітлз» сплачували у вигляді податків, використовувалися для фінансування виробництва військової зброї . Гаррісон висловив це занепокоєння в інтерв'ю «Як живе бітл» Морін Клів з Evening Standard наприкінці лютого, окрім того, що він виступав проти всіх форм влади і проти війни у В'єтнамі. Він порівнював Вільсона з персонажем Робіна Гуда, шерифом Ноттінгема.[nb 2].
У пісні є посилання на «Mr Wilson» та «Mr Heath», останній з яких — Тед Гіт, лідер Консервативної партії . У червні 1965 року, під час свого першого терміну на посаді прем'єр-міністра, Вільсон висунув чотирьох «Бітлз» на посаду членів Ордена Британської імперії (MBE). Безпрецедентна нагорода для поп-музикантів, MBE визнавала значний внесок групи в національну економіку, оскільки їхній міжнародний прорив у 1964 році вперше створив експортний ринок для британської поп-музики. Міжнародний успіх гурту також приніс користь туристичній та модній індустрії країни, а також індустрії розваг загалом; зростання експортних доходів поширилося на кіно та інші комерційні мистецькі заняття, а на початку 1966 року Лондон був визнаний « Свінгерським містом » міжнародної культури. За словами автора Ієна Макдональда у його обговоренні «Податківця», значний податок, який «Бітлз» сплатили до британської скарбниці, був «ціною», яку вони заплатили за свої ордени Британської імперії.