Італійські міста-держави — політичний феномен малих незалежних держав, що існували в IX—XV століттях, переважно, в центральній та північній частині Апеннінського півострова.
Після падіння Західної Римської імперії міські поселення в Італії в цілому зберегли дещо більшу спадкоємність від римського спадку, порівняно з рештою Західної Європи. Багато міст уціліли від раніших етруських та римських міст. Також збереглися республіканські установи Рима. Деякі феодали користувалися рабською працею на великих ділянках землі, але на XI століття такі міста, як Венеція, Мілан, Флоренція, Генуя, Піза, Сієна, Лукка, Кремона стали великими торговими метрополіями, здатними здобути незалежність від їхніх формальних суверенів.
Ранні італійські міста-держави
Перші італійські міста-держави виникли в північній Італії внаслідок боротьби зі Священною Римською імперією за здобуття незалежності. Italian «Comuni» Ломбардська ліга була союзом, який на час найвищого розвитку включав більшість міст північної Італії, як-от Мілан, П'яченцу, Кремону, Мантую, Крему, Бергамо, Брешію, Болонью, Падую, Тревізо, Віченцу, Венецію, Верону, Лоді, Реджо-нель-Емілію і Парму, хоча кількість учасників змінювалося з часом. Інші міста-держави діяли разом із цією «співдружністю» міст, як це робили Генуя, Турин і Рагуза.
У центральній Італії були розташовані міста-держави Флоренція, Піза, Лукка, Сієна і Анкона, а на південь від Рима і Папської області були міста-держави Салерно, Амальфі, Барі, Неаполь і Трані, які 1130 року об'єднано в складі новоствореного Сицилійського королівства.Franco Cardini & Marina Montesano. Storia Medievale. Le Monnier Università. Florence, 2006
Близько 1100 року виникли Генуя й Венеція як незалежні морські республіки. Для Генуї номінальним правителем був імператор Священної Римської імперії, а президентом міста — ; проте реальна влада належала кільком радникам, яких щорічно обирали народні збори. Піза та Амальфі також виникли як морські республіки: торгівля, будівництво кораблів та банківська справа підтримували міць цих міст на Середземному морі.
Відмінності від Північної Європи Між XII і XIII століттями Італія значно відрізнялася від феодальної Європи на північ від Альп. Півострів складався із суміші різноманітних політичних та культурних елементів, і не був єдиною державою.
Марк Блок та Фернан Бродель доводять, що історію регіону зумовила його географія; інші вчені наголошують на відсутності центральної політичної структури. Гориста природа італійського ландшафту перешкоджала ефективним міжміським комунікаціям. Винятком була Паданська рівнина: тільки вона була широкою зв'язною територією, і більшість підкорених міст-держав розташовувалися саме тут. Ті, які найдовше залишалися незалежними, розташовувалися в найбільш пересіченій місцевості, як Флоренція чи Венеція (яку захищала її лагуна). Альпи своїми скелями заважали імператору Священної Римської імперії та численним німецьким феодалам напасти на північну частину Італії, що захищало країну від постійного німецького політичного контролю. Переважно з цих причин не виникло сильної монархії, як це сталося в решті Європи (влада Священної Римської імперії над північною Італією, особливо після 1177 року, була лише номінальною); а натомість виникли незалежні міста-держави.
Хоча, здебільшого, стабільно переважали римські міські та республіканські настрої, відбувалося й безліч змін та рухів. Італія першою відчувала зміни, які відбувалися в Європі, з XI по XIII століття. Це були:
зростання населення: воно в цей період подвоїлося (демографічний вибух); виникнення великих міст: Венеція, Флоренція та Мілан мали на XIII століття понад 100 000 жителів. Крім того, низка інших міст, як-от Генуя, Болонья та Верона, мали понад 50 000 мешканців; перебудова великих соборів; помітне переміщення населення із сіл у міста (в Італії питома вага міського населення становила 20 %, що робило її найбільш урбанізованим суспільством того часу); аграрна революція; розвиток комерції.
У недавніх працях про міста-держави американський вчений Родні Старк підкреслює, що вони поєднували відповідальний уряд, християнство та зародження капіталізму.Stark, Rodney, The Victory of Reason, New York, Random House, 2005 Він звертає увагу, що ці держави були переважно республіками, на відміну від великих європейських монархій Франції та Іспанії, де абсолютну владу було покладено на правителів, які могли і хотіли перешкоджати розвитку комерції. Утримуючи як церковну, так і мирську владу у своїх руках, незалежні міські республіки процвітали завдяки комерції, заснованій на ранньокапіталістичних принципах, зрештою створюючи умови для художнього та інтелектуального розквіту Відродження.
Кембриджський історик і політичний філософ Квентін СкіннерSkinner, Quentin, The Foundations of Modern Political Thought, vol I: The Renaissance; vol II: The Age of Reformation, Cambridge University Press, p. 69 звернув увагу, як німецький єпископ Оттон Фрайзінський, який відвідав центральну Італію в XII столітті, описував італійські міста як такі, що вийшли з феодалізму, так що їх соціум був заснований на купецтві та торгівлі. Але й північні міста-держави були гідні особливої уваги у зв'язку з феноменом купецьких республік, особливо Венеційська республіка.Martin, J. and Romano, D., Venice Reconsidered, Baltimore, Johns Hopkins University, 2000 Порівняно з абсолютистськими монархіями та іншими державами з більшою централізацією, італійські комуни та торгові республіки мали більшу політичну свободу, що сприяло науковому та художньому розвитку. Географічно та завдяки розвитку торгівлі італійські міста, як-от Венеція, стали міжнародними торговими та фінансовими вузлами, а також інтелектуальними центрами.
Гарвардський історик Ніл ФерґюсонФергюсон Н. Восхождение денег. — М.: Астрель: CORPUS, 2010. зазначав, що Флоренція та Венеція, як і деякі інші італійські міста-держави, відігравали важливу інноваційну роль у світовому фінансовому прогресі, розробляючи основні інструменти та практики банківської діяльності та створюючи нові форми соціальної та економічної організації.
Дохід За оцінками, дохід на душу населення північної Італії період із XI по XV століття приблизно потроївся. Це було надзвичайно мобільне суспільство зі зростанням населення, прискорення якому надавав швидкий розвиток у добу Відродження комерції.
На початку XIV століття Італія була економічною столицею Західної Європи: держави Апеннінського півострова були основними виробниками готової вовняної продукції. Проте з приходом бубонної чуми 1348 року, зародженням англійської вовняної промисловості та постійним воєнним станом, Італія тимчасово втратила економічну перевагу. Однак, на кінець XV століття Італія знову поставила під контроль торгівлю в Середземномор'ї. Вона знайшла нову нішу в торгівлі предметами розкоші, як-от керамікою, виробами зі скла, мереживами та шовком, разом з тим тимчасово відродивши вовняну промисловість.
Проте Італія ніколи не повернула такої сильної позиції в текстильній галузі. І хоча вона була місцем зародження банківської галузі, на XVI століття німецькі та голландські банки почали створювати серйозну конкуренцію. Відкриття Америки наприкінці XV століття, як і нових маршрутів до Африки та Індії (які зробили Іспанію та Португалію лідерами у торгівлі) викликало зниження італійської економічної могутності.Matthews and Platt. The Western Humanities. Volume I: «Beginnings through the Renaissance». Mountain View: Mayfield Publishing Co., 1992
Письменність та вміння рахувати На XIII століття північна та центральна Італія стала найписьменнішим суспільством у світі. Більш ніж третина чоловічого населення могла читати на місцевих діалектах (безпрецедентний рівень від моменту падіння Західної Римської імперії), як і невеликий, але помітний відсоток жінок.
Італійські міста-держави також мали надзвичайно високу частку населення, яке вміло рахувати, що було пов'язано з важливістю розроблених нових форм рахівництва, необхідних для купецького базису суспільства. Деякі з найпоширеніших книг, як-от Книга абака (Liber Abaci) Леонардо Фібоначчі з Пізи, містили прикладні приклади використання математики та арифметики в комерційній практиці,Stark, Rodney, The Victory of Reason. Random House, New York: 2005 а також комерційні посібники, засновані на витонченій математичній та літературній грамотності.
Лука Пачолі сприяв створенню банківської системи в італійських містах-державах своєю системою «подвійного запису»:Carruthers, Bruce G., & Espeland, Wendy Nelson, Accounting for Rationality: Double-Entry Bookkeeping and the Rhetoric of Economic Rationality, American Journal of Sociology, Vol. 97, No. 1, July 1991, pp. 37 його 27-сторінковий трактат із рахівництва є першою відомою опублікованою працею з цього питання, яка, вважають, заклала основу для заснованого на подвійному записі бухгалтерського обліку (генуезьких купців), який застосовують і нині.Sangster, Alan: «The printing of Pacioli’s Summa in 1494: how many copies were printed?» (Accounting Historians Journal, John Carroll University, Cleveland, Ohio, June 2007)
Комуни У XI столітті в північній Італії виникла нова політична та соціальна структура — місто-держава, або комуна. Громадянська культура, що виросла в цих комунах, була помітним явищем. У деяких місцях, де комуни виникали (наприклад, в Англії чи Франції), їх, щойно з'явившись, поглинулв монархічна держава. Але вони вижили в північній та центральній Італії, як і в низці інших територій Європи, щоб стати незалежними та потужними містами-державами. В Італії відокремлення від феодальних сюзеренів відбулося в кінці XII і в XIII столітті, під час Боротьби за інвестітуру між римськими папами та імператорами Священної Римської імперії: Мілан очолив міста Ломбардії проти імператорів Священної Римської імперії і завоював незалежність, перемігши в битві під Леньяно (1176) і (1248) (див. також Ломбардську лігу).
Подібні міські революції привели до заснування міст-держав у всій середньовічній Європі: в Росії (Новгородська республіка, XII століття), Фландрії (битва золотих шпор, XIV століття), Швейцарії (міста Старої швейцарської конфедерації, XIV століття), Німеччині (Ганзейський союз, XIV—XV століття), і в Пруссії (Тринадцятирічна війна, XV століття).
Деякі італійські міста-держави дуже швидко набули значних військових сил. Венеція й Генуя створили великі морські імперії на Середземному і Чорному морях, що загрожували зростаючій Османській імперії. Під час Четвертого хрестового походу (1204) Венеція завоювала чверть Візантійської імперії.
Морські республіки належали до найважливіших результатів розвитку цієї нової громадянської та соціальної культури, заснованої на комерції та обміні знаннями з іншими областями світу за межами західної Європи. Дубровницька республіка і Венеційська республіка, наприклад, мали важливі торгові зв'язки з мусульманським та індійським світом і це сприяло початковому розвитку італійського Відродження.
На кінець XII століття в північній Італії виник новий тип суспільства; багаті, мобільні, розширювані, зі змішаною аристократією та міським бюргерським класом (abitante), зацікавленими в міських інституціях та республіканському уряді. Але багато нових міст-держав також роздиралися протиріччями між партіями, заснованими на родинних зв'язках і різного роду братствах, які підривали їх єдність (наприклад гвельфи і гібеліни).
Князівства На 1300 рік більшість цих республік стали князівствами, керованими синьйорами. Винятками залишалися Венеція, Флоренція, Лукка та деякі інші, які залишалися республіками, на відміну від усе більш монархічної Європи. У більшості випадків на 1400 рік сеньйори зуміли заснувати в керованих містах (або групах міст у рамках регіону) стабільні династії, також набуваючи дворянського титулу від свого формального сюзерена. Наприклад, 1395 року Джан Галеаццо Вісконті купив у імператора Вацлава IV за 100 000 золотих флоринів титул .
Регіональні держави