Мико́ла Ферапо́нтович Наруше́вич (13 (26) травня 1902, Василівка, Поділля — 8–10 грудня 1937, район Лодєйного Поля, Ленінградська область, РРФСР) — український педагог, поет, прозаїк, перекладач, музейник і краєзнавець доби Розстріляного відродження. Завідувач художнього відділу Вінницького історично-побутового музею (1926—1933). Жертва сталінських репресій. Розстріляний під час соловецьких етапів 1937 року.
Життєпис
Походження і освіта Народився 26 травня 1902 року за новим стилем в селі Василівка поблизу Проскурова (сучасний Хмельницький) в селянській родині. У 1919 році Микола Нарушевич був одним із засновників юнацької спілки, що діяла під орудою УСДРП, а також партії соціалістів-самостійників. У 1920 році закінчив Вінницьку українську гімназію, яка суттєво вплинула на формування його національних поглядів.
Після завершення навчання вчителював у селах. У 1924—1926 роках проходив військову службу в лавах Червоної армії. З 1926 року працював інструктором образотворчих мистецтв у Вінницькій трудовій школі, а також завідувачем художнього відділу історично-побутового музею у Вінниці (1926—1933). У 1930 році склав екстерном іспити на літературно-лінгвістичному відділі Інституту профосвіти в Харкові. З 1932 року працював в інституті соціального виховання у Вінниці.
Творча кар'єра Перші вірші опублікував у 1918 році в кам'янецьких часописах «Село», «Україна», «Шлях» та вінницьких «Республіканських вістях». Згодом ці публікації антибільшовицького спрямування були використані слідством як доказ «націоналістичних» поглядів поета. У вінницькому літературному збірнику «Струмінь» друкувалися його переклади з польської мови. Пізніше публікувався у газеті «Червоний край» та в журналах «Нова громада», «Молодий більшовик», «Плужанин». У 1925—1927 роках видав книжку про Вінницю, опублікував три оповідання в журналах «Культура і побут» та «Молодий більшовик», а також сім поезій.
Жертва репресій 19 липня 1933 року був заарештований. На міській партійній конференції його піддали критиці за «прояви українського шовінізму» та звинуватили в участі у контрреволюційній організації. 27 жовтня 1933 року засуджений до 10 років таборів. Покарання відбував у табірній системі Біломорсько-Балтійського табору та на Соловках. Спогади про його перебування в ув'язненні залишив С. Підгайний, який зазначав, що певний час разом із Нарушевичем на Соловках перебував його малолітній син Льонок, привезений родичами. Хлопчик жив разом із батьком у камері, що стало винятковим випадком для табірної практики. За свідченням очевидців, Микола Нарушевич працював на сільськогосподарських роботах і тяжко переживав розлуку з сином, якого в червні 1937 року було вивезено з островів у невідомому напрямку. 25 листопада 1937 року «особливою трійкою» УНКВС Ленінградської області засуджений за статтями 58-10 і 58-11 КК РСФРР до найвищої міри покарання.
Розстріляний 8 грудня 1937 року в районі Лойдєного Поля. Посмертно реабілітований 1960 року за відсутністю складу злочину.
Оцінки діяльності У спогадах С. Підгайного Микола Нарушевич постає як скромна, віддана своїй справі людина і сумлінний музейник, який багато праці та знань вклав у розвиток Вінницького історично-побутового музею, фактично піднісши його до рівня наукової установи. Автор підкреслює його професійність, інтелігентність і щиру залученість до українського культурного життя, водночас натякаючи на складну атмосферу в установі напередодні арешту. У таборі Нарушевич, попри тяжкі умови, зберігав гідність, залишався активним учасником українського середовища та підтримував товариські стосунки з іншими в'язнями.
Особливе місце у спогадах Підгайного займає образ Нарушевича як турботливого батька. Перебування його малолітнього сина на Соловках стало винятковим явищем, а сам поет, працюючи на важких роботах, приділяв дитині максимум уваги й болісно пережив розлуку з нею. Попри особисту трагедію, він залишався врівноваженим, діяльним і солідарним з українською табірною громадою, що, в оцінці Підгайного, засвідчує його моральну стійкість і людську шляхетність.
Примітки
Джерела Винничук Ю. (упоряд.). Розіп'ята Муза: Антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю. У 2 т. — Львів: Піраміда, 2011. ISBN 978-966-441-262-2; 978-966-441-267-1. Нарушевич Микола Ферапонтович — УкрЛіб (біографія). Процитовано 27 лютого 2026.
Шевченко С. «Микола Нарушевич: ще одна таємниця „останньої адреси“». ZN.UA, 21 березня 2014.