Люба Тодорова Ганчева, відома під псевдонімом Яна Язова ( 23 травня 1912 — 9 липня 1974) — болгарська письменниця.
Ранні роки Яна Язова походила з міста Лом. Дата народження 23 травня 1912 року. Народилась у родині педагогів. Її батько Тодор Ганчев — доктор філософських наук, який здобув своє звання в Цюриху, Швейцарія. Її мати Радка Бешікташлієва — дочка шанованого купця Стойчо Бешікташлієва з кварталу Бешікташ у Цариграді, родом з Калофера, чий батько Христо Стоєв Дрянков був дядьком Хрісто Ботева та товаришем Васіла Левського. Ще один родич Язової — болгарський етнограф, бібліограф, краєзнавець та літератор академік Нікола Начов, який залишився сиротою і перебував під опікою діда Яни Язової.
Вона навчалася в Ломі, Відіні та Пловдіві, закінчила Першу жіночу гімназію в Софії (1930) і факультет слов'янських філологій у Софійському університеті(1935). Здобувала фах Сорбонні в 1937—1938 роках.
Особисте життя
У Яну Язову був закоханий професор Александр Балабанов. Він був її покровителем і меценатом, який вигадав їй псевдонім, майже весь її «явний» творчий період пройшов під його керівництвом. Він не дав відбутися її весіллю з мільйонером Джоном (Ганчо) Табаковим й зірвав його, а також перешкодив її стосункам з художником-мариністом Маріо Жековим.
Відносини між ними спричинили суспільний резонанс через 33-річну різницю у віці, через яку про Яну Язову почали говорити як про «єдину орфографічну помилку професора Балабанова». У 2009 році БНТ включило історію цієї пари до категорії «Любовні історії» у шоу «Болгарські події 20-го століття».
Язова вийшла заміж у 1943 році за інженера Хрісто Йорданова, заступника директора технічного відділу Радіо Софія, який прожив у Франції 16 років і був дуже заможним та помер у 1959 році.
Після 1944 року Язова відмовилася приєднатися до тієї частини письменників, які після комуністичного перевороту 1944 року прийняли так званий соціалістичний реалізм як свій художній метод. У 1960 році вона вперше вийшла з відлюддя, представляючи свій рукопис роману «Левський» видавництву «Народна култура» супроводжуваний рекомендацією Дімітра Талева та Георгія Томалевського. Видавництво внесло його до своїх планів. Тим же самим часом їй зателефонували з офіційного видання «Работническо дело» та попросили написати вірш про Георгія Димитрова. Вона відмовилася, а коли пішла за грошовим авансом до видавництва, їй сказали, що вони не будуть опубліковувати її роман « Левски».
Смерть письменниці Яна Язова померла за невідомих обставин. Вважається, що вона була жива 9 липня 1974 року, оскільки у цю дату є останній запис у її щоденнику, що вважається останньою задокументованою дією до смерті. Її тіло було знайдено в серпні в її будинку. Труп перебував на пізній стадії розкладання, оскільки провів майже місяць у літній спеці. Проте співробітники кримінальної поліції, які проводили огляд, виявили пояс халата, який був на ній одягнутий, обмотаний навколо її шиї, а також були зареєстровані та відзначені сліди насильства. Її поховали 9 серпня на ділянці 49 Центрального Софійського кладовища. 26 вересня 2022 року за ініціативою мера Софії Йорданки Фандикової та за кошти Софійської міської ради на місці могили було встановлено пам'ятник. В архівах Державної безпеки не виявлено справи Яни Язової.
Гіпотези з приводу смерті Яни Язової Після смерті Яни Язової зникли оригінальні рукописи її неопублікованих романів, які були написані в період 1944—1974 р. Незважаючи на це Спілка болгарських письменників призначила комісію у складі: професора Тодора Борова, Матея Шопкіна та Харалампі Харалампіева, яка миала дослідити її житло на предмет наявності рукописів, Ніколай Гайтов, тодішній голова Творчого фонду Спілки болгарських письменників, усунув комісію і без дозволу проник до квартири покійної письменниці разом з юрисконсультом Хрісто Д. Аяновим. Кілька місяців Гайтов та Аянов також блокували спроби Центрального державного архіву вилучити архів Язової. Лише 29 жовтня 1974 року Велічці Філіповій, завідувачці архівів, вдалося подолати його опір, і співробітники Центрального державного архіву вилучили залишки архіву Язової. Серед них залишилися лише чернетки її неопублікованих романів, завдяки яким з 1987 року твори публікувалися з іменем їхньої авторки. Пізніше Аянова було усунуто з посади, а Хайтова усунули з посади голови Творчого фонду. У 1980 році Нікола Хайтов публічно заявив у програмі «Кожна неділя» (інтерв'ю було опубліковано в газеті «Народна культура» 19 лютого 1982 року), що завершив роман про життя Левського та що його публікація не за горами. У 1985 році газета «АБВ» опублікувала уривки з роману Яни Язової «Левський» на основі знайденої чернетки, розшифрованої Петром Велічковим. Публічно анонсований роман Хайтова так і не був опублікований.
На основі цих подій існує версія, яку підтримує Петир Велічков, що Яна Язова була вбита (задушена поясом свого халата) агенти Служби державної безпеки, а її тіло свідомо залишили розкладатися, щоб приховати сліди вбивства; що розслідування велося за фактом вбивства, але Служба державної безпеки вилучила всю справу з СДВР; що згодом оригінали її невиданих романів були привласнені Миколою Гаїтовим; і що анонсований Гаїтовим роман про Левського, насправді був романом Яни Язової, який він віддає до видавництва в 1985 році, але відмовився видавати його під своїм іменем після того, як фрагменти були опубліковані в газеті «АБВ». Величков запевнив, що його відвели до Тодора Живкова, який наказав опублікувати роман Яни Язової, але Гаїтов «не повинен був втручатися». Квартиру Яни Язової була передана Дімітру Алтункову з УБО, який був особистим фотографом Тодора Живкова. Іван Славков розповідає про Алтункова у другому томі своїх мемуарів. Ця версія набуває серйозної популярності, оскільки ім'я Хайтова, полковника Служби державної безпеки з водійським посвідченням, фігурує й в інших звинуваченнях у розкраданні, за які він не був притягнений до відповідальності.
Творчість
Яна Язова публікувала вірші, оповідання, статті, дорожні нотатки в часописах та літературній пресі: в газетах «Литературен глас», «Литературен преглед», «Развигор», «Вестник на жената», «Дневник», «Мир», «Зора» та в журналах «Светулка», «Другарче», «Детска радост» та інших. Разом з артистом Ніколою Балабановим, її зятем, у 1941—1943 роках видає популярний журнал для дітей «Блок». Вона була членом Спілки дитячих письменників, Клубу болгарських письменниць та Болгарського ПЕН-клубу. Її перші три книги — це збірки віршів. Тематичні мотиви в них пов'язані з чуттєвим життям жінки, з містичною силою природних стихій, з національною долею та символікою. Те, що відрізняє їх від загальної інтимно-сентиментальної гами жіночої поезії 30-х років XX століття, — це соціальна тема. У віршах Яни Язової з'являються образи з соціального дна — жебраки, циганки, повії. Поетеса проникає в психіку нижчих верств суспільства. Як у ліриці, так і в прозі вона виявляє потяг до психологічного. Її вірші насичені екстатичними переживаннями, уривчастими галюцинаторними баченнями і болісною тональністю. У її найкращих творах на психологічний мотив нашаровуються імажиністські елементи — рустикальні пейзажі та образи атавістичного й дикого, які згущують драматизм емоційного й смислового навіювання. У своїй прозі Яна Язова шукає виміри незвичайної особистості, бунтарство духу проти упереджень і долі («Капитан»). У своїй прозі Яна Язова шукає виміри незвичайної особистості, бунтарство духу проти упереджень і долі («Капітан»). Її творчі уподобання пов'язані з історією. Драма «Последният езичник» присвячена наверненню і боротьбі спадкоємця престолу Расате (Владімір) проти візантізації (переходу у візантійський режим) болгарської держави. Драматургічна інтерпретація підносить образ осліпленого князя до трагізму самотнього прозріння, до пророчого узагальнення національно-історичного буття. П'єса перекладена німецькою мовою професором Александиром Балабановим.
Яна Язова також створила перший історичний роман на неболгарську тематику — «Александър Македонски». З цією метою вона відвідала Сирію, Єгипет, Палестину, Туреччину. Книга була завершена до кінця 1944 року, але надруковано було лише 8 примірників. Набір згорів під час бомбардування Софії, коли в друкарню було вцілено. Пізніше видавця Петра Атанасова так званим " Народним судом " засудили до смертної кари та стратили. Таким чином, бурхливі політичні зміни повалили цей цікавий твір у забуття.
Події 9 вересня 1944 року стали поворотним моментом у творчому шляху та долі Яни Язової. Приречена на ізоляцію і вимушену мовчанку протягом трьох десятиліть, вона зуміла подолати несправедливу долю і за ці роки створила книгу свого життя — історичну трилогію «Балкани». Романи «Левски», «Бенковски» і «Шипка» (частини трилогії) є широким епічним полотном про національно-визвольний рух болгар наприкінці османського панування. Художня унікальність цього великого творчого доробку пояснюється вільним поєднанням різноманітних жанрових і текстових характеристик. Фікційний епічний світ синтезується з документально-фактичними дослідженнями, есеїстичним коментарем, легендарними творами та біографічними портретами. Нестандартність підходу до історичного часу розширює його межі, розповідь заглиблюється в давні культурні шари. Філософсько-історична ідея охоплює не тільки масовий порив до свободи і героїзму, але й виводить значення морального абсолюту в особі Вождя як приклад святої справи. Трилогія була завершена в 1962 році. За життя авторка запропонувала до друку роман «Левски», який, хоча і отримав високі оцінки від письменників Димитра Талева та Георгія Томалевського, був відхилений, оскільки вона відмовилася покаятися перед комуністичним режимом і написати вірш про Георгія Дімітрова. Пізніше, через 13 років після смерті письменниці, роман був надрукований, підготовлений за чернетками. У наступні роки виходять і два інші романи трилогії, також розшифровані за чернетками в Центральному державному архіві, оскільки оригінали були викрадені і знаходяться в невідомому місці. У збереженій частині архіву Яни Язової (крім трилогії «Балкани») невиданими за її життя залишилися також романи «Александър Македонски», дилогія «Соления залив» (частина 1. — «Голямо и Малко», і частина 2. — «Война»), збірка афоризмів, драма «Силян Щърка». Невідомо, чи Язова написала й інші твори в період 1944—1974 р.
Посмертне визнання
Софійська міська рада назвала вулицю в районі Вітоша на її честь ().
З 2007 року в її рідному місті Лом проводиться щорічний Національний літературний конкурс «Яна Язова» для оповідань молодих авторів віком від 14 до 35 років, а з 2019 року — ще й для віршів.
У 2012 році видання «Таралеж се жени» отримало нагороду «Бронзов лъв» від «Българска книга», а в 2013 році — нагороду «Христо Г. Данов» у розділі «Издание за деца».
У 2019 році її оголосили почесною громадянкою Сугіндола, де вона написала частини свого роману «Бенковски».
Твори
Романи
Ана Дюлгерова (1936, 1938, 2002, 2006, 2013, 2019) Капитан(1940, 1996, 2006, 2019) Александър Македонски(2002, 2004, 2017) Левски — перший том трилогії «Балкани» (1987, 2003, 2008, електронна книга 2019 та 2020) Бенковски — другий том трилогії «Балкани» (1988, 2003, електронна книга 2020) Шипка — третій том балканської трилогії (1989, 2003) «Соления залив» (1-ше видання 2003, 2-ге видання 2010), дилогія про переворот 9 вересня та народний суд у двох частинах; частина 1. — «Голямо и Малко», частина 2. — «Война» З роману «Левски». — У: Чи йде воно ? Антологія прози, 105 років Спілки болгарських письменників. Софія, видавництво «Български писател», 2018, с. 132—134.
Язове- дебютна збірка віршів (1931) «Бунт» — збірка віршів (1934) Кръстове — збірка віршів (1934) Поезия — вибрані вірші (2000) Събрани стихотворения — (2023)
Драми
"Последният езичник « — драма у 3 актах (1940, 2006, 2019) Силян Щърка– драма у віршах (2004, 2017)
Герой — збірка оповідань (1941, 2024) Лица в черти, стихове и колелца — як намалювати образи видатних болгар — у віршах (1941)