Рамадан у Єгипті — особливий період для єгипетських мусульман, який поєднує духовну практику, культурні традиції та святкування. Як дев'ятий місяць ісламського календаря, Рамадан відзначається постом від світанку до заходу сонця, молитвами, милосердям та спільними трапезами. У Єгипті цей місяць має унікальні звичаї, що сягають корінням у фатімідську еру, і супроводжується яскравими декораціями, традиційними стравами та соціальними заходами.
Історія
Історія відзначення Рамадану в Єгипті тісно пов'язана з ісламською традицією, починаючи з 624 року н. е., коли був встановлений піст як один з п'яти стовпів ісламу. Багато звичаїв, таких як використання ліхтарів (фанус), походять з фатімідського періоду (909—1171 рр. н. е.), коли для святкування освітлювалися вулиці. Протягом століть традиції еволюціонували: від королівських бенкетів за часів династії Мухаммеда Алі до сучасних громадських іфтарів. У XX столітті з'явилися радіо- та телепередачі, присвячені Рамадану, а традиційний гарматний постріл для оголошення іфтару тепер транслюється по телебаченню.
За часів Фатимідів полководець Бадр аль-Дін аль-Джамалі збудував мечеть на схилах пагорбів Мукаттам, а її мінарет служив обсерваторією для спостереження за півмісяцем Рамадану. Ця традиція згодом перетворилася на офіційну процесію, організовану для спостереження за молодиком та оголошення про його виявлення. Головний суддя виходив спостерігати за півмісяцем у супроводі чотирьох суддів-свідків, які несли свічки та ліхтарі, разом з інспектором ринку, вченими, купями та представниками різних ремесел і гільдій, під час церемонії релігійного та офіційного характеру. У той же період спостереження переносилося на мінарет медресе Мансурія, розташованого в районі Байн аль-Касрайн. Якщо спостереження підтверджувалося, на мінаретах та фасадах мечетей вішали лампи, а магазини освітлювали. Потім Головний суддя йшов процесією в супроводі натовпу з смолоскипами, ліхтарями та свічками, доки не досягав своєї резиденції. Після цього різні громади розходилися по своїх районах, оголошуючи про початок посту. Через важливість цієї події для Фатимідів, халіф аль-Хакім бі-Амр Аллах замовив масивний тондир з чистого срібла, щоб освітлювати міхраб мечеті аль-Азхар уночі Рамадану. Пізніше це призвело до необхідності знесення стіни, що прилягала до воріт мечеті, щоб прибрати тандир після закінчення місяця. Ці святкування продовжувалися і в епоху мамлюків.
За часів Османської імперії побачений Рамадан повернувся до підніжжя гори Мукаттам. Чотири судді разом з деякими юристами та ринковим інспектором (мухтасібом) збиралися в школі Мансурія, а потім процесією йшли до високої точки на горі, щоб спостерігати молодик. За ними йшли кілька ремісників та деякі члени суфійських орденів. Якщо побачили півмісяць, вони поверталися з смолоскипами та ліхтарями до школи Мансурія, де мухтасіб оголошував про початок Рамадану. Потім він відправлявся святковою процесією в оточенні ремісників та послідовників суфіїв, що було одночасно популярним та офіційним. Ця традиція продовжувалася доти, доки Аббас Хілмі II не видав указу про передачу місця для підтвердження побаченого півмісяця до Шаріатського суду в районі Баб-ель-Гальк, тим самим сигналізуючи про передачу процедур оголошення до офіційного судового центру в місті.
У сучасну епоху функція засвідчення появи молодика перейшла до Єгипетського дому фетв (Дар аль-Іфта) після його заснування наприкінці XIX століття. Ця установа через свої шаріатські та наукові комітети, розгорнуті в різних місцях і обсерваторіях по всьому Єгипту — зокрема в Ель-Ваді-ель-Гадід, Тошці, Марса-Матрух, Сохазі, Кені, на Червоному морі та в місті імені 6 Жовтня, а також у Хелуанській обсерваторії — щороку здійснює спостереження за молодиком після заходу сонця 29-го числа місяця шаабан. Згодом Дім фетв оголошує результати спостережень під час офіційної церемонії, яка щорічно проводиться під егідою Великого муфтія республіки та транслюється в аудіовізуальних медіа. Цей захід є продовженням історичної традиції, що поєднує релігійний аспект та інституційний характер зустрічі місяця Рамадан. Урочистості розпочинаються з читання аятів Священного Корану за участі низки високопосадовців та громадських діячів, серед яких — Великий імам Аль-Азгару, колишні муфтії, міністр вакуфів, губернатор Каїра, а також міністри, посли ісламських держав, представники судової влади та інших державних інституцій.
Традиції
Єгипетські традиції Рамадану включають декорації вулиць ліхтарями (фанус), які символізують світло ісламу. Діти носять ліхтарі та співають народні пісні. Месахараті (мусахараті) — людина, яка будить людей на сухур барабаном і піснями, — є давньою традицією, хоча в містах її замінили будильники. Гарматний постріл (мідфа) сигналізує про кінець посту, традиція з часів мамлюків. Родинні збори на іфтар та сухур зміцнюють соціальні зв'язки. Благодійні столи (маваїд ар-рахман) надають безкоштовні трапези нужденним. Таравих-молитви в мечетях — щовечірні зібрання для читання Корану. Рамаданські намети вздовж Нілу пропонують розваги та трапези.
Атмосфера іфтару також асоціюється в єгипетській свідомості з духовними роздумами, релігійними читаннями та благаннями, найвідомішою з яких є програма «Хадис ар-Рух» (Розмова душі) Мухаммада Метваллі аш-Ша'раві, видатної постаті в ісламській проповіді. Ця програма транслювалася за 20 хвилин до молитви Магріб під час Рамадану, коли ті, хто поститься, збиралися в будинках і кафе, щоб послухати його тлумачення коранічних віршів у стилі, що поєднував простоту та лінгвістичну точність, а також благання Накшбанді перед закликом до молитви, які транслювалися різними медіа протягом місяця. Деякі з цих традицій виникли в Єгипті, перш ніж поширитися на інші арабські та ісламські країни, зберігаючи при цьому свій місцевий характер у єгипетському контексті.
Рамаданні гирлянди
Рамаданні гирлянди є одним із найяскравіших проявів народної культури в Єгипті, пов'язаних із цим місяцем. Вони повсюдно з'являються на вулицях, у кварталах, селах та провулках. У підготовці декору беруть участь різні верстви суспільства, що відображає спільний соціальний характер традиції, яка долає економічні та соціальні відмінності. З настанням Рамадану всі — від малих до великих — змагаються у прикрашанні своїх вулиць і районів. З часом ця практика перетворилася на спадкову традицію, що передається з покоління в покоління та є невід'ємною частиною єгипетської народної спадщини, пов'язаної з цим святом.
Витоки цього явища сягають початків правління у Фатімідському Єгипті. Тоді воно було пов'язане з релігійними святкуваннями, відомими під назвою «Ночі вогнів» (араб. Layali al-Wuqud). Йдеться про чотири особливі ночі в ісламському календарі: першу та середину місяців раджаб і шаабан. У цей час мечеті освітлювали лампадами та ліхтарями, у повітрі пахли пахощі, а для вірян готували безліч страв і солодощів — усе це створювало святкову атмосферу піднесення та вшанування релігійних подій. За кілька днів до початку Рамадану за справу брався «наглядач за справами вулиці» (). Він наказував усім власникам крамниць щовечора після вечірньої молитви (магриб) прибирати вулиці, вивішувати перед своїми закладами лампади й ліхтарі для освітлення, а також прикрашати самі вулиці. Це було зумовлено тим, що мешканці Єгипту після розговіння (іфтару) виходили зі своїх домівок, щоб насолодитися виступами співаків і народним мистецтвом у спеціальних наметах, які облаштовували кав'ярні.
Фанус
Рамаданні ліхтарі (фануси) є одним із найважливіших атрибутів народних святкувань у Єгипті під час місяця Рамадан. Вони створюють особливу святкову атмосферу, що асоціюється у широких верствах населення з радістю та піднесенням, які оспівуються в традиційних рамаданних піснях і наспівах. У сучасних ліхтарях для освітлення використовується електрика, тоді як за часів Фатімідського халіфату їх роздавали народу для прикрашання культових споруд і доріг, що символізувало настання Рамадану.
З наближенням місяця Рамадан у Єгипті торговці починають продавати класичні, барвисті та сучасні мідні ліхтарі із сучасним дизайном.
Столи милосердя
Рамадан — це сезон добрих справ, коли люди змагаються у різних проявах доброчинності, від благодійних пожертв до роздачі їжі та розважання людей під час іфтару (церемонії завершення посту). Столи милосердя (іфтар) можна знайти в більшості мечетей, і люди часто роблять свій внесок, приносячи страву, яку вони приготували вдома, для спільного іфтару або безкоштовно роздаючи її перехожим та нужденним на вулиці.
Благодійні столи (маваїд ар-рахман) є однією з найвизначніших релігійних та соціальних традицій в Єгипті під час Рамадану. Ці намети встановлюються в більшості міст та на головних вулицях Каїра та інших губернаторств. Витоки благодійних столів в Єгипті сягають ранньої ісламської епохи, коли вони представляли моральну філософію, зосереджену на щедрості та співчутті. Зазначається, що перший організований стіл для іфтару в історії Єгипту розпочався з імама аль-Лайса ібн Саада у Фустаті, а потім розвинувся далі з Ахмадом ібн Тулуном, який влаштовував бенкети для державних високопосадовців на початку Рамадану під час свого правління, практика, яка тривала протягом трьох років. В епоху Фатимідів він досяг свого піку з халіфом аль-Азізом Біллахом, який щодня виносив 1100 горщиків їжі з палацових кухонь для роздачі бідним та мечетям. Аль-Макрізі стверджує, що аль-Азіз був першим, хто встановив стіл у мечеті Амра ібн аль-Аса.
У сучасний час намети Рамадану стали соціальним ритуалом, який кидає виклик економічним труднощам, з наметами, встановленими на вулицях і площах, об'єднуючи багатих і бідних без дискримінації. У Рамадан 2026 року уряд оголосив, що щодня забезпечуватиме 60 мільйонів страв для іфтару, що відображає масштаби національної солідарності. У таких районах, як Матарея в Каїрі, найбільші намети збирають тисячі людей.
Барабанщик Рамадану
Професія барабанщика Рамадану (мусахараті) сягає корінням у ранні часи ісламу, коли Пророк Магомет доручив Білялю ібн Рабаху будити мусульман на сухур (передсвітанкову трапезу). Однак, організовано ця професія виникла в Багдаді за часів Аббасидів, а приблизно у 853 році н. е. (238 р. хідж.) поширилася на Єгипет. Аббасидський губернатор Утба ібн Ісхак першим взявся за це завдання в Єгипті, пройшовши вулицями Фустату від військового табору до мечеті Амра ібн аль-Аса, вигукуючи: «О раби Божі, їжте передсвітанкову трапезу, бо в ній благословення». Ця ініціатива принесла професії велику суспільну повагу, особливо тому, що сам губернатор зголосився на неї.
З плином часу, в епоху Фатімідів, ця професія зазнала розвитку за правління халіфа аль-Хакіма бі-Амріллаха. Він наказав людям лягати спати раніше, одразу після молитви таравіх, і доручив воїнам стукати у двері, щоб розбудити мешканців на сухур (передсвітанок). Воїни несли палиці та вигукували: «О люди Божі, вставайте на сухур!». Завдяки цим нововведенням мусахіраті (той, хто закликає до сухуру) став офіційною постаттю, а сама професія поширилася в країнах Магрибу разом із розширенням кордонів Фатімідської держави.
Згодом, у мамлюцьку епоху, професія мусахіраті пережила справжній розквіт. Її відродив султан аз-Захір Бейбарс, який призначав для цієї місії молодших релігійних діячів (улемів), перетворивши її на невід'ємну частину ісламської спадщини. Пізніше, за правління ан-Насіра Мухаммада ібн Калауна, Абу Бакр Мухаммад ібн Абд аль-Гані, відомий як Ібн Нукта, заснував гільдію (цех) мусахіраті. Саме Ібн Нукта був винахідником мистецтва «каума» — особливого виду віршованих прославлень, пов'язаних із закликом до сухуру, які прийшли з Багдада до Каїра. У цей період єгиптяни винайшли малий барабан (табла), по якому мусахіраті вдаряв у певному ритмі, щоб розбудити весь квартал одночасно, замість того, щоб стукати у двері кожного будинку окремо.