Питання порівняння ефективності гладкоствольної дульнозарядної рушниці (аркебуза, мушкета тощо) та лука багаторазово виринало протягом історії. Ним задавались як історичні діячі, так і сучасні історики. Обидві категорії зброї мали свої переваги та недоліки, й вони надавали різні тактичні переваги залежно від регіону та часу.
Історія дебатів Рання вогнепальна зброя в XIV столітті мала вкрай небагато переваг над луком, особливо таким, як англійський довгий лук чи монгольський композитний лук у руках умілого лучника. Лук мав вищу швидкострільність, більшу віддаль пострілу та значно кращу влучність.
Наприкінці XVI століття в Англії відбувались палкі дискусії щодо двох видів зброї. Англійський військовик і письменник сер (John Smythe)Sir John Smythe (1590). Certain Discourses. наводив три основні аргументи щодо переваги лука. По-перше, лучник міг випустити 4-5 стріл на хвилину, тоді як стрілець робив один постріл. По-друге, лук був надійніший, оскільки рушниця могла перегрітись і дати тріщину, а порох міг відсиріти. По-третє, він вважав, що стріли створювали значно більший хаос на полі бою, застрашувавши та ранивши ворогів, а не лише вбивавши їх. Його сучасник капітан Гамфрі Барвік (Humfrey Barwick)Barwick, Humfrey (1594). A Breefe Discourse критикував ці три тези. Він вважав, що швидкострільність на полі бою не така важлива: якщо ворог атакує кіннотою, то як лучники, так і стрільці зроблять лише один постріл; якщо ворог атакує піхотою, то й ті, й інші зроблять багато пострілів. На другу тезу він відповідав тим, що лучники значно частіше показували гірші результати через фізичний стан, спричинений втомою, голодом чи хворобою. Третю тезу було заперечено тим, що кулі були значно руйнівнішими, тоді як стріли могли не завдавати жодної шкоди. Подібну думку мав і Барнабі Річ (Barnabe Rich)Rich, Barnabe (1574). A right exelent and pleasaunt dialogue.
Рушниця в порівнянні з луком
Характеристики Мамелюки на османській службі були здатні влучити в метрову ціль з відстані 70 метрів і чвертиною пострілів уразити вершника на відстані 250 метрів. На противагу, європейські мушкетери XVIII століття показували до 60% влучань по цілі розміром 30×2,1 метра з відстані 75 метрів. Утім, технічно купчастість стрільби мушкетів була вища. Сучасні випробування типової гладкоствольної зброї XVI—XVIII століть показали ймовірність влучання по цілі розміром 167×30 см (імітація однієї людини) з відстані 100 метрів у межах близько 50—60%. На близькій дистанції неточність рушниці можна було компенсувати стрільбою шротом. Аркебуз при куті піднесення ствола 35° міг послати кулю на відстань 1000 м і більше — набагато дальше, ніж міг вистрілити будь-який лучник. Прийнято вважати, що постріл з аркебуза вражав на відстані до 366 м (400 ярдів), а з важкого іспанського мушкета — до 549 м (600 ярдів). Під час японського вторгнення до Кореї в XVI ст. корейські чиновники заявляли, що їхні війська сильно поступалися японцям, бо рушниці їх «могли вражати за кілька сотень кроків». У 1590 р. Сміт зазначав, що вогонь стрільців з таких граничних дистанцій рідко виявлявся здатним вразити когось з противника. Замість він запропонував порівнювати дистанції ефективної стрільби, заявляючи, що англійські лучники на зразок учасників Столітньої війни могли бути ефективнішими на відстані 183—219 м (200—240 ярдів), ніж стрільці. На той час в Англії більше не залишилося достатньо вправних лучників, тому було неможливо належним чином перевірити його теоріюE. G. Heath (1973). Bow versus Gun.
Можливо найбільш важливою перевагою рушниці над метальними знаряддями (такими як луки й арбалети) була її абсолютна потужність. Рушниці стріляли кулями з початковою швидкістю 400—500 м/с. Постріл з типового аркебуза XVI ст. мав кінетичну енергію від 1300 до 1750 Дж, залежно від якості пороху та параметрів зброї. У той же час стріла, випущена з англійського довгого лука, набувала енергії тільки близько 80 Дж, а арбалетний болт — 100—200 Дж, залежно від його конструкції. Отже, аркебузи могли легко пробивати обладунки, високоефективні проти стріл, і водночас завдавати набагато тяжкіших ран. Диспропорція збільшилася з появою мушкета, куля з якого набувала енергії 2300—3800 Дж.Alan Williams. The Knight and the Blast Furnace: A History of the Metallurgy of Armour in the Middle Ages & the Early Modern Period. Brill Academic Publishing: 2003. p. 924.
Найвправніші лучники досягали набагато вищого темпу стрільби порівняно зі стрільцями, озброєними ґнотовими рушницями, які потребували для перезаряджання 30–60 секунд. Рушниця, тим не менш, стріляла швидше, ніж найпотужніші арбалети; навчання стрільби з неї було швидшим порівняно з довгим луком, крім того, вона була потужнішою за них обох. Стрільба з рушниці не потребувала задіяння фізичної сили стрільця для надання руху снаряду, що знижало рівень вимог до новобранців. Стрілець, порівняно з лучником і арбалетчиком, менше втрачав у своїй боєздатності від втоми, браку харчування або хвороби. Крім того, стрільба з рушниць супроводжувалася шумом, який справляв додатковий психологічний ефект на людей і коней. На політ кулі майже не впливав вітер, який істотно знижував точність стрільби з луків. Ведення рушничного вогню з амбразур (бійниць) було зручнішим, ніж випускання з них стріл. Також іноді стверджують, що стрілець міг заряджати свою зброю кількома кулями (картеччю) для більшого враження незахищених цілей на коротких дистанціях.
Тренування Однією з важливих переваг рушниці над луком була простота опанування. Підготовка вправного стрільця забирала набагато менше часу, ніж підготовка вправного лучника. Більшість стрільців з лука витрачали все життя на опанування мистецтва влучної стрільби, у той час як стрілець опановував своє ремесло за кілька місяців. На базовому рівні опанувати рушницю можна було за тиждень. Нижчий рівень вимог до підготовки стрільця полегшив процес і скоротив час комплектування армії, сприяв збільшенню кількості стрільців. Ідея низькокваліфікованих легкозахищених бійців була рушійною силою в «піхотній революції» XVI—XVII століть і уможливила піхотинцям раннього Нового часу поступово відмовитися від луківClifford J. Rodgers (1993). «The Military Revolutions of the Hundred Years' War». The Journal of Military History, Vol. 57, No. 2. p. 257. Одне китайське джерело 1644 року писало про рушниці так:
Надійність і практичність Проте, рушниця була чутливішою до дощу і вогкості. У Вільяларській битві загони комунерос зазнали серйозної поразки частково через значне число аркебузирів у їхніх лавах, чия зброя виявилася некорисною внаслідок зливи. Порох втрачав свою якість швидше, ніж стріли і болти, особливо в разі неналежного зберігання. Виробництво пороху було складнішим і небезпечнішим порівняно з виготовленням стріл і болтів, складники його були менш доступні. Використані стріли і болти можна було використовувати повторно, ршничні ж кулі підходили для повторного використовування менше. Рушниці більшою мірою вимагали стандартизації і утрудняли поповнення боєприпасів за рахунок трофеїв: калібр кулі в них мав більш-менш збігатися з калібром ствола, тоді як стріли і болти були більш «універсальними».
Крім того, стрільба чорним порохом приводила до появи значної кількості диму, істотно знижуючи видимість після кількох залпів (якщо тільки не дув сильний вітер), хоча, з іншого боку, ця хмара диму могла грати роль своєрідної димової завіси, яка заважала прицільній стрільбі ворожих лучників. Тліючі ґноти створювали демаскувальний ефект, утрудняючи засідки і раптові дії вночі. Постріл з рушниці не був беззвучним і супроводжувався хмаркою диму, що теж видавало стрільця, у той час як лучник або арбалетчик міг випускати стріли безшумно. Гуркіт пострілів і дзвін у вухах після них заважав стрільцю чути команди начальника, а в перспективі стрілець міг зазнати серйозного погіршення слуху. Хоча лук і арбалет могли стріляти через перешкоди по навісній траєкторії, точність й ефективність такої стрільби не була настільки високою, як в рушниці. Сміт покладав вину в зниженні ефективності лучників почасти на воєначальників, що ставили стрільців з вогнепальною зброєю в перших рядах бойових порядків, а лучників — у задніх, звідки вони не могли здійснювати прицільну стрільбу.
Примітки
Джерела