Національний злочинний синдикат () — термін, який використовують журналісти, правоохоронці та деякі історики для опису неформальної співпраці між членами організованої злочинності у Сполучених Штатах в епоху сухого закону та середині 20-го століття. Замість того, щоб називати єдиною централізованою організацією, цей термін зазвичай стосується вільних, прагматичних альянсів між італо-американськими та єврейсько-американськими злочинними організаціями та іншими злочинними групами, що займаються бутлегерством, азартними іграми та пов'язаною з ними незаконною діяльністю.
Він складався з тісно пов'язаних між собою італо-американської та єврейської мафій, до нього також були залучені інші злочинні організації, такі як ірландська мафія та афроамериканські організовані злочинні групи. Хоча повідомлення ЗМІ середини 20-го століття та розслідування Конгресу, зокрема ті, що проводив Комітет Кефовера, часто зображували Синдикат як національну конфедерацію з механізмами керівництва та правоохоронними органами, пізніші дослідження поставили під сумнів, чи взагалі існувала така організація у формальному сенсі. Багато істориків стверджують, що ця концепція відображає сучасні зусилля пояснити міжетнічну злочинну співпрацю, а не є доказом існування міцного, структурованого злочинного угруповання.
Історія Концепція Національного злочинного синдикату виникла наприкінці 1920-х та 1930-х років, коли організовані злочинні групи по всій території Сполучених Штатів розширилися за межі місцевих та етнічних кордонів, особливо під час сухого закону. Журналісти та правоохоронці використовували цей термін для опису посилення координації між кримінальними фігурами, причетними до бутлегерства, азартних ігор, рекету та інших незаконних підприємств.
У популярних джерелах витоки Синдикату часто пов'язані із заявленою зустріччю представників злочинного світу в Атлантік-Сіті в 1929 році. Хоча деякі автори описували цю зустріч як установчу конференцію, історики зазначають, що сучасних свідчень мало, і що, якщо така зустріч відбулася, вона, ймовірно, функціонувала як координаційний або мережевий захід серед бутлегерів, а не як створення офіційної організації. Національний злочинний синдикат був ідеєю гангстера Чикаго Джонні Торріо, а участь у конференції взяли провідні діячі злочинного світу Сполучених Штатів, у тому числі Торріо, Лакі Лучано, Аль Капоне, Бенджамін «Багсі» Сигел, Френк Костелло , Джо Адоніс, Голландець Шульц, Ебнер Цвілман, Лепке Бухалтер, Енох «Накі» Джонсон, Френк Еріксон, Френк «Дон Чіче» Скаліче та Альберт «Божевільний Капелюшник» Анастазія.
Протягом 1930-х і 1940-х років газети та прокурори використовували термін «Корпорація вбивств» для опису серії вбивств, скоєних слабо пов'язаними між собою кримінальними фігурами, багато з яких проживали в районі Браунсвілл у Брукліні. Тогочасні ЗМІ зображували ці вбивства як справу централізованого, загальнонаціонального правоохоронного органу, що обслуговував керівництво організованої злочинності. Однак подальші історичні дослідження поставили під сумнів це тлумачення, дійшовши висновку, що «Корпорація вбивств» була журналістським та прокурорським терміном, а не формальною організацією. Вчені стверджують, що насильство, яке приписують «Корпорації вбивств», відображало епізодичні, ситуативні вбивства, пов'язані з місцевими шахрайськими схемами та особистими союзами, особливо ті, що стосувалися таких фігур, як Луїс Бухалтер та Альберт Анастасія, а не діяльність постійного корпусу найманих кілерів.
У своїй біографії Меєра Ланскі журналіст Роберт Лейсі стверджував, що Національний злочинний синдикат не існує як єдине цілісне утворення, описуючи цей термін як журналістську та прокурорську конструкцію, яка перебільшує ступінь координації між злочинними групами. Згідно з цим тлумаченням, співпраця між діячами мафії була епізодичною та транзакційною, їй бракувало сталості, ієрархії чи управління, що мається на увазі під терміном «Синдикат».
Див. також
Американська мафія Комісія (мафія) Єврейська мафія
Примітки
Джерела