У Сирії практикується кілька різних конфесій та течій ісламу, які разом становлять приблизно 87 % населення та формують більшість у більшості районів країни.
Переважну більшість населення країни становлять суніти, переважно представники ханафітського та шафійського мазхабів. Алавіти є найбільшою мусульманською меншиною (10 % населення країни), за ними йдуть ісмаїліти та мусульмани-шиїти двонадесятники, які складають близько 3 % населення країни. У країні також діють суфійські ордени, зокрема Накшбандія, Кадирія та Шаділія, більшість з яких ідентифікують себе як суніти. Християнство є другою за популярністю релігією в країні, і християни складають приблизно 10 % від загальної чисельності населення. Друзи складають 3 % населення, хоча їхній зв'язок з ісламом є суперечливим.
Історія До мусульманського завоювання Леванту в 634 році Сирія була центром східного православного християнства, державної релігії Візантійської імперії. Після 640 року завоювання Сирії було завершено арабами-мусульманами у загонах Рашидунів на чолі з Халідом ібн аль-Валідом під загальним керівництвом Абу-Бакра, в результаті чого Сирія стала частиною низки мусульманських держав і династій. У 635 році Дамаск здався мусульманам та його мешканцям на умовах безпеки для їхнього життя, майна та церков, зі сплатою подушного податку (джизьї). Омейяди зробили Дамаск своєю столицею, спираючись на сирійські арабські племена як свою основну військову силу, які правили переважно арамейськомовним населенням. Після падіння Омейядів Білад аш-Шам був провінцією держав Аббасидів, Фатимідів та Сельджуків.
Однак, хоча мусульманське завоювання започаткувало процес ісламізації, першими наверненими були переважно арабські племена, що до завоювання жили в Сирії та Леванті, включаючи Танух і Балкайн, тоді як до Х століття існує мало доказів ісламізації сільських мешканців. Ісламізація, з іншого боку, почалася переважно у великих містах.Carlson, Thomas A. «Contours of Conversion: The Geography of Islamization in Syria, 600—1500.» Journal of the American Oriental Society, vol. 135, no. 4, 2015, pp. 791—816. JSTOR, https://doi.org/10.7817/jameroriesoci.135.4.791. Accessed 28 Apr. 2024.
Офіційні переписи населення
Течії Альберт Хурані опублікував статистику загального перепису населення Сирії 1943 року, в якій наведено детальну інформацію про релігійні групи населення та темпи зростання кожної з них (громадянам не дозволялося вказувати свою етнічну приналежність чи рідну мову): СпільнотиПерепис населення 1943 року. Перепис населення 1953 року Зростання Суніти 1 971 053 (68,91 %) 2 578 810 (70,54 %) 31 % Шиїти (дванадесятники) 12 742 (0,45 %) 14 887 (0,41 %) 17 % Алавіти 325 311 (11,37 %) 398 445 (10,90 %) 22 % Ісмаїліти 28 527 (1,00 %) 36 745 (1,01 %) 29 % Друзи 87 184 (3,05 %) 113 318 (3,10 %) 30 % Єзиди 2788 (0,10 %) 3082 (0,08 %) 11 % Загальна кількість мусульман 2 427 605 (84,87 %) 3 145 287 (86,03 %) 30 %
Суніти
Найбільшою релігійною групою в Сирії є мусульмани-суніти. Більшість із них складають корінні сирійці, але є також значна кількість сунітських курдів, туркменів/туркоманів та черкесів, а також біженців, які прибули до країни, таких як іракці та палестинці. Суніти займають майже всі професії, належать до всіх соціальних груп та майже до кожної політичної партії, і живуть у всіх частинах країни. Усі найбільші міста та тринадцять із чотирнадцяти столиць провінцій країни мали сунітську більшість, за винятком провінції та міста Сувейда..
Араби Араби утворюють найбільшу сунітську мусульманську громаду в країні. У 1991 році професор Аласдер Драйсдейл та професор Раймонд Гіннебуш заявили, що приблизно 60 % країни складають арабомовні мусульмани-суніти. Зовсім ирія та Шаділіянедавно доктор П'єр Бекуш також заявив, що арабські мусульмани-суніти становлять 60 % населення, включаючи 500 000 палестинських біженців. Деякі мусульманські меншини в Сирії були певною мірою арабізовані, особливо менші етнічні групи (такі як албанці, боснійці, критські мусульмани, пуштуни, перси тощо), а також деякі представники більших меншин, таких як курди та туркмени.
Курди
Курди в Сирії є другою за чисельністю етнічною групою в країні (становлять близько 10,6 % населення) і переважно є мусульманами-сунітами. Більшість проживає на північному сході, на кордоні з Іраком та Туреччиною. Є також менші курдські громади в центральній Сирії, містах Кобане та Афрін. У столиці Дамаску вони арабізовані та не дуже добре володіють курдською мовою..
У 1973 році професор Моше Маоз заявив, що курди-суніти, які не розмовляють арабською мовою, становили 8,3 % населення. До 1979 року доктор Ніколаос ван Дам стверджував, що сирійські курди (які на той час становили 8,5 % населення) були майже виключно мусульманами-сунітами. Доктор Генрі Мансон заявив, що курди-суніти становили 9 % населення у 1988 році, тоді як професор Аласдер Драйсдейл та професор Раймонд Гіннебуш заявили, що у 1991 році вони становили 8,5 %. В останні десятиліття чисельність інших релігійних меншин (особливо християн та євреїв) зменшилася, тому оцінки частки курдів-сунітів зросли. Наприклад, доктор П'єр Бекуш заявив, що до 2011 року курди-мусульмани-суніти становили 9-10 % населення країни.
Туркмени
Туркомовні туркмени є третьою за чисельністю етнічною групою в країні (приблизно від 4 % до 5 % населення країни) і переважно є мусульманами-сунітами. Вони проживають переважно в міських центрах та сільській місцевості шести провінцій: Алеппо, Дамаск, Хомс, Хама, Латакія та Кунейтра.
У 1973 році професор Моше Маоз заявив, що неарабськомовні туркмени-суніти становили 3 % населення. За словами доктора Ніколаса ван Дама, сирійські туркмени/туркомани (які на той час становили 3 % населення) були майже виключно мусульманами-сунітами. Аналогічно, доктор Генрі Мансон заявив, що туркмени-суніти становили 3 % населення у 1988 році, як і професор Аласдер Драйсдейл та професор Раймонд Гіннебуш у 1991 році. В останні десятиліття чисельність інших релігійних меншин (особливо християн та євреїв) зменшилася, тому оцінки щодо частки туркмен-сунітів зросли. Наприклад, доктор П'єр Бекуш заявив, що до 2011 року туркмени/туркмени-суніти становили 4 % населення країни.
Однак вважається, що сунітське туркменське населення значно більше, якщо врахувати також арабізованих туркменів (тобто туркменів, які розмовляють арабською мовою та більше не розмовляють рідною мовою), і деякі оцінки вказують на те, що загальна чисельність туркменського населення (яке здебільшого є сунітами) може бути другою за величиною групою в країні, перевищуючи чисельність курдів.
Черкеси
Більшість черкесів у Сирії є мусульманами-сунітами. Вони утворюють п'яту за чисельністю етнічну групу в країні, але четверту за чисельністю сунітську мусульманську громаду в Сирії. Вони проживають переважно у трьох сирійських провінціях: Хама, Хомс та Кунейтра.
У 1991 році професор Аласдер Драйсдейл та професор Раймонд Гіннебуш заявили, що менше 1 % країни складають суніти-черкеси. В останні десятиліття чисельність інших релігійних меншин (особливо християн та євреїв) зменшилася, тому оцінки частки сунітських черкесів зросли. Наприклад, новіша оцінка показала, що сунітські черкеси становили 1,5 % населення Сирії.
Алавіти
Алавіти є другою за величиною релігійною групою в Сирії після сунітів та шиїтів. Хафез аль-Асад та його син, колишній президент Башар аль-Асад, належать до алавітської спільноти.
Алавіти поділяються на дві основні групи: традиційні алавіти, які складають більшість, та меншість муршидських алавітів (які виникли внаслідок сучасного розколу в алавітській спільноті на початку ХХ століття).
У 1991 році професор Аласдер Драйсдейл та професор Реймонд Гіннебуш заявили, що алавіти становили приблизно 11,5 % населення країни. Зовсім недавно доктор П'єр Бекуш заявив, що до 2011 року алавіти становили 11 % населення країни. ЦРУ оцінює частку алавітів у 15 % населення Сирії.
Алавіти переважно проживають у Сирійському прибережному гірському масиві, зокрема в сільській місцевості провінцій Латакія та Тартус на західному схилі гір, а також у сільській місцевості провінцій Хомс та Хама на їх східному схилі. Вони становлять більшість (близько 60 %) у Латакії та Тартусі. У районах Хомс та Хама вони становлять близько 10 % населення як у сільській місцевості, так і в містах, проживаючи в Тель-Каляху, Аль-Мухаррамі, Аль-Кабу, Шині, Аль-Рікамах, на рівнині Хула, Мар'яміні, Кармасі, Аль-Мухані та в районах Захра та Назіха.
Алевіти
На півночі Сирії проживають курдські та туркменські алевіти. Місто Маабатлі в районі Афрін переважно населене курдськими алевітами. У 2014 році Геві Ібрагім, алевіт, став прем'єр-міністром контрольованого курдами кантону Афрін. Тисячі туркменських алевітів живуть в Алеппо, хоча багато з них втекли до Туреччини.
Шиїти
Другою за величиною течією ісламу, що сповідується в країні, є шиїтська гілка; до неї належать ісмаїліти та дванадесятники. До 2011 року вони становили значну меншину. Ці мусульманські спільноти також включають різноманітні етнічні групи, до яких належали: араби, курди, туркмени та інші менші громади.
Ісмаїліти
Шиїтські ісмаїліти утворюють найбільшу гілку шиїтського ісламу в Сирії, складаючи 3 % населення Сирії. Розкол від більшої гілки стався через визнання сьомого імама. Шиїтські ісмаїліти вважають, що Джафар ас-Садик, шостий імам, призначив Ісмаїла сьомим імамом, лінія, яка безперервно триває й донині, і цю посаду наразі обіймає Його Високість Ага-хан. Шиїтська Ітна Ашарія, однак, вважає, що Джафар призначив брата Ісмаїла, Мусу аль-Кадіма, сьомим імамом, лінія імамату, яка закінчилася 12-м імамом Ітна Ашарія. Про ранню історію гілки відомо небагато, але вона міцно утвердилася до кінця IX століття. З 969 по 1171 рік в Єгипті правила халіфами династія ісмаїлітів Фатімідів. Владу ісмаїлітів у Сирії викорінила династія мамлюків у Єгипті, після того як перші запропонували хрестоносцям свою вірність і навернення до християнства, що лицарі-тамплієри відхилили.
Ісмаїліти поділяються на дві основні групи: мусталіти та нізарити.
За словами професора Аласдера Драйсдейла та професора Реймонда Гіннебуша, ісмаїліти становили 1,5 % населення країни у 1991 році. Вони проживають переважно у двох провінціях: у провінції Хама ісмаїліти проживають переважно у місті Саламія, яке вважається «столицею ісмаїлітів». Вони також проживають у місті Масьяф та навколишній сільській місцевості, а також невелика меншість проживає у місті Хама. Крім того, ісмаїліти також проживають у провінції Тартус, зокрема в місті Кадмус та його навколишній сільській місцевості, а також у районі та селах Нахр-ель-Хавабі..
Імаміти
Шиїти-дванадесятники, що утворюють найменшу з ісламських течій у Сирії (2 %), відіграють лише незначну роль у сирійській політиці. У релігійних справах вони звертаються до шиїтських центрів в Іраку, особливо до Кербели та Наджафу, а також до Ірану. Однак Ісламська революція 1979 року в Ірані та союз Сирії з Іраном у війні з Іраком підвищили престиж шиїтської меншини Сирії. Оскільки сотні іранських туристів почали щотижня відвідувати Дамаск, шиїтська святиня гробниці Сайїди Зайнаб, онуки Магомета, розташована в Аль-Гуті за межами Дамаска, стала головним місцем паломництва, замінивши ті райони, які більше не були доступні в Іраку. Більше того, сирійські шиїти-дванадесятники мають тісні зв'язки з шиїтами-дванадесятниками Лівану.
Друзи
Сирійські друзи становлять третю за величиною спільноту, що перебуває під впливом ісламу, але традиційно не вважається мусульманами. Вони складають приблизно 4 % населення Сирії. Головний центр друзського населення знаходиться в Ас-Сувейді; невеликі міста та села, що знаходяться під його владою, називаються Джабаль-ед-Друз («Гора Друзів»). Решта громади проживає переважно в провінціях Кунейтра, Риф-Дамаск та Ідліб.. Хоча віра спочатку розвинулася з ісмаїлітів, більшість друзів не ідентифікують себе як мусульмани, і не приймають п'ять стовпів ісламу.