Культурна революція (; 1980–1983) — період після Іранської революції, коли академічні кола Ірану були очищені від західних та неісламських впливів (включаючи традиціоналістські неполітичні ісламські доктрини), щоб узгодити їх з революційним та політичним ісламом. Під час захоплення університетських кампусів культурна революція передбачала насильство, оскільки у вищій освіті Ірану було багато світських та лівих сил, які виступали проти Ісламської держави Ірану аятолли Хомейні. Офіційна назва, що використовується Ісламською Республікою, — «Культурна революція».

Під керівництвом Штабу культурної революції, а пізніше Верховної ради культурної революції, влада спочатку закрила університети на три роки (1980—1983), а після їх повторного відкриття заборонила багато книг та вигнала із закладів вищої освіти тисячі студентів і викладачів.Supreme Cultural Revolution Council GlobalSecurity.org Опір контролю ісламістів у багатьох університетах був здебільшого невдалим. Скільки студентів чи викладачів було вбито, невідомо.

Процес цензурування іноземного впливу урядом не залишився без наслідків. Окрім порушення свободи, освіти та професійного життя багатьох людей, а також завдавання «значного удару по культурному та інтелектуальному життю та досягненням Ірану», він сприяв еміграції багатьох викладачів та технократів. Ця втрата професійних навичок та капіталу послабила економіку Ірану.

Наслідки революції 1979 року У перші роки революції кінотеатри або спалювали, або закривали, а іранська та західна поп-музика опинилися під забороною (хоча іранська та західна класична музика, а також іранський фольклор залишалися дозволеними). Громадські простори підлягали суворій гендерній сегрегації; було впроваджено обов'язковий дрес-код як для чоловіків, так і для жінок, причому останні зіткнулися зі значно суворішими обмеженнями. Було запроваджено жорстку цензуру, а від шкіл вимагали надати пріоритет релігійній освіті, хоча визнаним релігійним меншинам дозволялося включати до навчальної програми власне віровчення.

З лютого 1979 року і раніше університети в Ірані були важливими місцями для політичних та ідеологічних дебатів. Після повернення Рухолла Хомейні високо оцінив студентських активістів за їхню опозицію шаху. У перші місяці після революції Ісламська республіканська партія (ІРП) мала значний вплив в університетах, здобувши домінуюче становище на студентських виборах. Однак на початку 1980 року ліві групи, включаючи ОМІН, на цих виборах замінили ІРП.

Під час виборчої кампанії Революційна рада визначила університети як центри контрреволюційної діяльності. Хомейні стверджував, що «всі основні проблеми останніх п'ятдесяти років» можна пов'язати з університетами, які, за його словами, були розсадником вірусу «гарбзадегі» (вестернізації), що поширювався науковцями, «лібералами та іншими інтелектуалами». 18 квітня 1980 року, після п'ятничної молитви, Хомейні виступив з промовою, в якій різко розкритикував університети.

Вважається, що його зауваження «послужили сигналом для нападу того вечора на Тегеранський педагогічний коледж» з боку його прихильників, угруповання «Хезболла». Повідомляється, що одного студента лінчували, а за словами британського кореспондента, кампус став схожим на «зону бойових дій». Наступного дня «Хезболла» розграбувала ліві студентські офіси в Ширазському університеті. Близько 300 студентів потребували госпіталізації. Напади на студентські групи також сталися в університетах Мешхеда та Ісфагана. Напади продовжилися 21 квітня та «наступного дня в університетах Ахваза та Решта. У цих університетських протистояннях загинули понад 20 осіб. Невдовзі після квітневого протистояння за ісламізацію університети закрилися. Вони не мали відкриватися ще два роки».

Ісламізація університетів Головною темою руху було очищення університетів та системи освіти від іноземного впливу. У своєму первісному листі Хомейні писав: «Звільніться від будь-якого „-ізму“ та „-їзму“, що належить Сходу та Заходу. Будьте самостійними та не очікуйте жодної допомоги від іноземців».

Після закриття університетів 12 червня 1980 року Хомейні опублікував листа, в якому зазначив:

«Комітет із ісламізації університетів» виконав це завдання, забезпечивши «ісламську атмосферу» для кожного предмета, від інженерії до гуманітарних наук. Штаб-квартира вилучила певні курси, такі як музика, як «фальшиві знання», а комітети «дійшли аналогічних висновків щодо всіх предметів гуманітарних наук, таких як право, політологія, економіка, психологія, освіта та соціологія». На ранніх стадіях свого існування до складу комітету входили такі науковці, як Абдолкарім Соруш, хоча пізніше він став рішучим критиком авторитарного шляху, обраного Ісламською Республікою.

Революція 1979 року дала владу низці «релігійних інтелектуалів», яким було доручено переосмислити освітню політику та медіа в рамках нових ісламських норм. Коли навчальні заклади знову відкрилися, чистки тривали ще п'ять років, з особливою увагою до «ворогів ісламу».Foundation anniversary of the Islamic Propagation Organization (I.O.P) by Khomeini's order Islamic Republic of Iran Broadcasting Студентів перевіряли комітети, і тим, кого визнавали непридатними, не дозволяли продовжувати навчання. Наприклад, студенти університетської програми викладання «повинні були бути практикуючими мусульманами, декларувати свою вірність… доктрині вілаят-е факіх. Немусульмани повинні були утримуватися від поведінки, „образливої для мусульман“, і були виключені з усіх галузей навчання, крім бухгалтерського обліку та іноземних мов».source: advertisement in Ettelaat (2 August 1982), Bakhash, Shaul The Reign of the Ayatollahs, Basic Books, (1984) p.226

У 1981 році натовпи в Тегерані та інших провінціях почали хаотично нападати на університетські кампуси. Вони били та травмували студентів, виганяли лівих з їхніх офісів та воєнізованих осередків, а згодом взяли кампуси під контроль. Поза університетами культурна революція торкнулася деяких неакадемічних культурних та наукових діячів, яких вона публічно засудила, а також трансляцій іранського радіо та телебачення, які тепер обмежувалися релігійними та офіційними програмами.Keddie, Modern Iran (2003), p,290

Виключення студентів та професорів бахаї з університетів

Після Культурної революції всіх студентів та професорів бахаїстського віросповідання було виключено з університетів країни, і з того часу абітурієнтам-бахаїстам заборонено вступати до закладів вищої освіти або працювати викладачами університетів. За конфіденційною директивою Верховної революційної культурної ради щодо бахаїстів, «система повинна ставитися до них таким чином, щоб їхній прогрес і розвиток блокувалися», і, крім того, «в університетах, як під час вступу, так і під час навчання, щоразу, коли встановлюється, що хтось є бахаїстом, його необхідно виключити з університету».

Хоча ця директива засекречена, у 2018 році Адміністративний суд посилався на неї, коли постановляв, що скарга виключеного студента-бахаїста є недійсною, заявивши, що «в Ірані громадяни-бахаїсти, окрім заборони на працевлаштування в державних установах, також позбавлені права на освіту».

Вплив Культурна революція об'єднала богословські школи Кума з державними університетами й на певний час залучила світських викладачів до роботи в Кумі. Це мало несподіваний результат: чимало студентів у Кумі познайомилися із західною думкою, завдяки чому сьогодні можна зустріти «ісламських учених і викладачів теології, які розуміються на сучасній західній думці та філософії».

Іншим аспектом було те, що багато вчителів, інженерів, економістів, лікарів та технократів покинули Іран, рятуючись від Культурної революції. Хоча революція досягла своєї мети — позбавити університети західних впливів, вона також значно послабила Іран у галузях науки та технологій, необхідних для розвитку.Keddie, Nikki. Modern Iran. Roots and Results of Revolution, (2003), p.290 Іншим аспектом Культурної революції була сувора кампанія проти наркотиків.

Страти 1981—1982 років

Між червнем 1981 року та березнем 1982 року уряд Ірану здійснив найбільшу політичну різанину в історії країни. Це сталося в рамках культурної революції в Ірані, оголошеної Рухоллою Хомейні 14 червня 1980 року з метою «очищення» іранського суспільства від неісламських елементів.Said Amir Arjomand, After Khomeini: Iran Under His Successors (Oxford: Oxford University Press, 2012), 26. Головною метою цієї релігійної кампанії було усунення «антиісламських» елементів з державних установ, зокрема, спрямованих проти комуністів та членів Організації моджахедів іранського народу. Ця кампанія призвела до примусового закриття університетів між 1980 і 1983 роками. Аятола Хомейні вважав ці установи центрами «корупції» та «фортецями та оперативними штабами комуністів». Ісламська культурна революція, як наслідок, включала систематичне придушення лівих інтелектуалів, широкомасштабні арешти та переслідування політичних активістів, а також публічні страти кількох марксистів.

Розпочата наказом аятоли Хомейні від 14 червня 1980 року, революція мала на меті «очищення» вищої освіти шляхом усунення західних, ліберальних та лівих елементів, що призвело до закриття університетів, заборони студентських спілок та насильницьких окупацій кампусів. У цей період шиїтські священнослужителі запроваджували політику ісламізації іранського суспільства, включаючи обов'язкові хіджаби для жінок, виключення критично налаштованих науковців, придушення світських політичних груп та переслідування інтелектуалів та митців.Khosrow Sobhe, «Education in Revolution: Is Iran Duplicating the Chinese Cultural Revolution?» Comparative Edu- cation 18, no. 3 (1982): 271—280.Ruhollah Khomeini, Ṣaḥīfeh-ye Imām: An Anthology of Imam Khomeinī’s Speeches, Messages, Interviews, Decrees, Reli- gious Permissions, and Letters (vol. 12) (Tehran: The Institute for Compilation and Publication of Imām Khomeinī’s Works, 2008), 368—369. За офіційними записами, іранський уряд називав усіх своїх політичних опонентів «мохаребами», «муфсидами», контрреволюціонерами, «лицемірами», терористами, «відступниками» або прозахідними найманцями. Насильство, що спонсорувалося державою, не було спрямоване проти якоїсь однієї групи, а мало на меті ліквідувати широкий спектр політичних ідеологій, які могли б кинути виклик державі. Серед них були ліберали, націоналісти, етнічні меншини, комуністи, Муджахеди-е Хальк (найбільша опозиційна група), соціалісти, соціал-демократи, монархісти або бахаїсти.

Інституції революції Штаб-квартира культурної революції була створена 12 червня 1980 року, і аятолла Хомейні доручив їй забезпечити, щоб культурна політика університетів ґрунтувалася на ісламі, щоб обрані професори були «ефективними, відданими та пильними», а також займатися іншими питаннями, що стосуються ісламської академічної революції.

Її діяльність була продовжена Вищою радою культурної революції у грудні 1984 року. Раду характеризували як «найвищий орган для розробки політики та прийняття рішень у сфері культурної, освітньої та науково-дослідної діяльності в межах загальної державної політики, а її постанови вважалися обов'язковими до виконання». Цей орган не передбачений Конституцією, проте він «був сформований за особливих обставин, що панували на ранніх етапах революції. Рада отримала свою легітимність за декретом засновника Ісламської Республіки від 9 грудня 1984 року».

Ця група з семи (у 1980–83 роках), а потім із 17 (у 1984 році), яка пізніше була розширена до 36 у 1999 році, мала упорядкувати та впорядкувати всю культурну політику країни. Ходжатол-Іслам Мохаммад Хатамі був призначений членом Вищої ради культурної революціїAnother name for the Supreme Cultural Revolution Council у 1996 році та став її головою у 1997 році. Махмуд Ахмадінежад став головою Ради у 2005 році, змінивши Хатамі; Великий аятола Алі Хаменеї здійснював нагляд за Радою.