Агентність дітей — це поняття, що означає здатність дітей бути активними учасниками соціального життя, а не лише об'єктами виховання, контролю чи соціалізації. У межах цього підходу діти розглядаються як такі, що можуть діяти, робити вибір, впливати на взаємодії з іншими людьми, інтерпретувати соціальні норми та брати участь у творенні власного повсякденного світу.
Поняття агентності дітей набуло особливого значення в новій соціології дитинства, яка критикує традиційне уявлення про дитину як пасивну, незрілу й залежну істоту, чия соціальна роль зводиться лише до підготовки до дорослого життя. Сьогодні думка про роль дітей змінилась, сучасні дослідження дитинства підкреслюють, що діти є соціальними акторами вже зараз, адже вони діють у межах певних обмежень, виробляють власні стратегії поведінки та беруть участь у соціальному й культурному житті.
Поняття «агентність» використовується в соціології дитинства, педагогіці, психології, антропології та дослідженнях прав дитини. Воно застосовується для аналізу дитячої участі в сім'ї, освіті, дитячих культурах, цифровому середовищі, міському просторі, а також у контекстах соціальної нерівності, міграції та війни. Окремі дослідники вважають, що визнання агентності дітей є важливим для подолання дорослоцентричного підходу в науці та суспільстві, оскільки воно дає змогу розглядати дітей не тільки як майбутніх дорослих, а як повноправних учасників соціального життя.
Історія та формування поняття Упродовж тривалого часу в науковій думці дитина переважно розглядалася як незріла, залежна й пасивна істота, що перебуває на етапі підготовки до дорослого життя. У такому підході діти постають передусім як об'єкти виховання, соціалізації та контролю, а не як самостійні учасники соціальних процесів. Подібне бачення пов'язане з дорослоцентричним підходом, у межах якого саме дорослий досвід вважається нормою, а дитинство лише неповною або перехідною стадією людського існування.
Наприкінці XX століття це розуміння почали активно переглядати в межах нових childhood studies, або нової соціології дитинства. Представники цього напряму критикували уявлення про дітей як ще не дорослих, тобто як майбутніх, а не теперішніх учасників суспільства. Вони наголошували, що дитинство є не лише біологічною стадією розвитку, а й соціальним і культурним конструктом, який по-різному визначається в різних суспільствах та історичних умовах. У межах цього підходу діти почали розглядатися як люди, що живуть «тут і тепер», а не лише як ті, хто колись стане дорослим.
Важливою частиною цього теоретичного зсуву стало утвердження ідеї дітей як соціальних акторів. Еллісон Дж. П'ю підкреслює, що дослідження дитинства показали дітей як активних соціальних агентів, які діють у межах певних обмежень, виробляють стратегії поведінки, конструюють культурні значення та впливають на власне середовище. Інший дослідник, Нігель Томас, наголошує, що основна соціальна й політична теорія тривалий час не визнавала дітей соціальними акторами, оскільки спиралася на доросле уявлення про те, ким є діти і якими вони мають бути. Саме критика цього підходу стала однією з передумов формування поняття агентності дітей.
У результаті поняття агентності дітей сформувалося як частина ширшого перегляду статусу дитини в суспільстві. Воно пов'язане з переходом від бачення дитини як пасивного об'єкта впливу до розуміння її як суб'єкта дії, який бере участь у творенні соціального світу, навіть якщо ця участь завжди відбувається в межах вікових, соціальних і культурних обмежень.
Агентність дітей у соціології дитинства У сучасній соціології дитинства агентність дітей розуміється як здатність дітей бути не лише об'єктами виховання, соціалізації чи контролю, а й активними учасниками соціального життя. У межах цього підходу дитина розглядається як соціальний актор, який діє в повсякденних ситуаціях, впливає на взаємодії з іншими, виробляє власні стратегії поведінки та надає значення подіям і нормам, що її оточуютьPugh, A. J. (2014). The theoretical costs of ignoring childhood: Rethinking independence, insecurity, and inequality. Theory and Society, 43(1), 71-89.. Дослідники дитинства наголошують, що діти не є пасивними, а мають реальний вплив на своє середовище, хоча цей вплив завжди здійснюється в межах певних обмежень.
Однією з ключових ідей нової соціології дитинства є уявлення про дитинство як соціально сконструйоване явище. Це означає, що дитинство не зводиться лише до біологічного віку чи етапу розвитку, а визначається також культурними нормами, суспільними очікуваннями, інституціями та історичним контекстомThomas, N. (2019). What is the point of studying childhood as a social phenomenon? Children & Society, 33(4), 324—332.. У цьому сенсі уявлення про дітей, їхню зрілість, залежність або компетентність змінюються залежно від часу, місця й соціальних умов. Саме тому сучасні дослідження дитинства підкреслюють, що діти є не просто носіями умовної незрілості, а людьми, чий досвід формується в конкретному соціальному середовищі.
Такий підхід відрізняється від традиційного бачення, у якому дитина постає передусім як об'єкт впливу, наприклад, виховання, навчання, дисципліни або вже згаданої раніше підготовки до дорослого життя. У новій соціології дитинства натомість акцент переноситься на дитину як суб'єкта дії, яка не лише зазнає впливу соціальних структур, а й сама бере участь у творенні соціального світу. Еллісон Дж. П'ю зазначає, що дитячі дослідження показали дітей як активних соціальних агентів і культурних акторів, а не як маргінальних утриманців, нездатних зробити внесок у соціальну теорію. Нігель Томас також підкреслює, що основна соціальна й політична теорія тривалий час не визнавала дітей соціальними акторами, оскільки спиралася на доросле уявлення про те, ким є діти і якими вони мають бути.
Отже, в соціології дитинства агентність дітей є одним із центральних понять, що дозволяє розглядати дітей як повноправних учасників соціального життя. Водночас ця агентність не трактується як повна автономія, адже вона завжди пов'язана з віком, залежністю від дорослих, соціальними нормами та доступом до ресурсів. Саме поєднання активності дітей і структурних обмежень становить одну з головних особливостей сучасного розуміння дитинства.
Поширені виміри агентності дітей
Повсякденна агентність Повсякденна агентність дітей виявляється в їхніх щоденних діях у сім'ї, школі, серед ровесників, у грі та спілкуванні. У сучасних дослідженнях дитинства діти розглядаються не як пасивні отримувачі впливів з боку дорослих, а як люди, які здатні виробляти власні стратегії поведінки, реагувати на правила та обмеження, а також впливати на своє найближче оточення. Це може проявлятися у способах взаємодії з батьками й учителями, у побудові дружніх зв'язків, у переговорах щодо правил, а також у виборі форм участі чи опору в повсякденному житті.
Культурна агентність Культурна агентність дітей означає їхню здатність не лише засвоювати готові культурні норми, а й створювати власні смисли, практики та форми взаємодії. Дослідники підкреслюють, що діти є активними культурними акторами, які беруть участь у конструюванні значень, інтерпретації символів популярної культури, творенні дитячих стилів спілкування й освоєнні соціального простору. У цьому сенсі діти не просто входять у вже готову культуру дорослих, а й формують власні дитячі культури, які мають свої правила, цінності й способи взаємодії. Саме тому культурна агентність є важливим елементом сучасного розуміння дитинства як соціального явища.
Політична та громадянська агентність Політична та громадянська агентність дітей пов'язана з їхньою участю в прийнятті рішень, реалізації прав дитини, висловленні власної думки та визнанні дітей повноправними членами суспільства. У цьому підході діти розглядаються не лише як ті, кого потрібно захищати, а і як ті, чий голос має суспільне значення. Така перспектива особливо важлива для сучасної соціології дитинства, оскільки вона ставить під сумнів дорослоцентричні уявлення, за якими діти є тільки об'єктами політики, виховання чи опіки. Натомість підкреслюється, що діти можуть брати участь у соціальному житті, висловлювати позицію щодо питань, які їх стосуються, і впливати на рішення в межах доступних їм форм участі.
У сучасних дослідженнях такі аспекти агентності допомагають показати, що дитяча активність виявляється в різних сферах життя, в повсякденній, культурній та суспільній. Агентність дітей не означає повної автономії, адже вона завжди реалізується в межах вікових, соціальних і правових обмежень.
Агентність дітей у різних теоретичних підходах
Поняття агентності дітей у різних теоретичних підходах висвітлюється не однаково. У психологічних теоріях увага зосереджується на розвитку автономії, ініціативи, морального судження та здатності до самостійного осмислення соціального світу. У теорії Еріка Еріксона важливими для цього є стадії, пов'язані з формуванням самостійності, ініціативності та ідентичностіErik Erikson i vosem stadiy chelovecheskoy zhizni. (n.d.).. У Лоренса Кольберга агентність дитини пов'язується з переходом від зовнішнього підкорення правилам до більш самостійного морального судженняKohlberg i Erikson. (n.d.). Stadii moralnoho ta psykhosotsialnoho rozvytku.. У підході Жана Піаже важливим є розвиток мислення, подолання егоцентризму та здатність дитини бачити інші позиціїPiaget, J. (1923/2008). Rech i myshlenie rebenka.. У теорії соціального научіння Альберта Бандури дитина розглядається не як пасивний наслідувач, а як активний учасник процесу засвоєння поведінки. Научіння через спостереження передбачає вибіркову увагу, запам'ятовування, відтворення дій і прогнозування наслідків, тому дитина не просто копіює готові моделі, а активно відбирає та відтворює їх у власній поведінціBandura, A. (1977/2000). Teoriya sotsialnogo naucheniya [Theory of social learning]..
В екологічному підході Ури Бронфенбреннера агентність дитини розуміється як така, що формується у взаємодії з різними рівнями соціального середовищаVeraksa, N. E., & Veraksa, A. N. (n.d.). Ponimanie detskogo razvitiya s pozitsii ekologicheskoy teorii U. Bronfenbrennera.. Розвиток залежить не лише від індивідуальних особливостей дитини, а й від її діяльності, соціальних ролей, міжособистісних відносин і ширшого контекстуBronfenbrenner's ecological systems theory. (2024). Simply Psychology.. При цьому дитина постає як активний суб'єкт, який взаємодіє з оточенням і може змінюватися під його впливом.
Антропологічні та педагогічні підходи також роблять внесок у розуміння агентності дітей. У працях Маргарет Мід підкреслюється культурна варіативність дитинства і залежність формування особистості від практик виховання, догляду та соціальних норм у конкретному суспільствіMead, M. (1988). Kultura i mir detstva: Izbrannye proizvedeniya.. У педагогічних ідеях Олександра Нілла особливого значення набувають свобода дитини, самоврядування та її право на автономний розвиток. У ширшому сенсі ці підходи показують, що дитяча агентність пов'язана не лише з індивідуальними якостями, а й із культурними умовами та способами організації виховання.
Сфери прояву агентності дітей Агентність дітей досліджується в різних сферах соціального життя, оскільки дитяча здатність діяти, інтерпретувати норми та впливати на власне середовище не обмежується якоюсь однією інституцією. У сучасних childhood studies увага зосереджується на тому, як діти проявляють себе в сім'ї, освіті, культурі, цифровому середовищі, міському просторі, а також в умовах соціальної нерівності та збройних конфліктів.
У сім'ї агентність дітей виявляється в повсякденних взаємодіях із батьками та іншими дорослими, у переговорах щодо правил, способів поведінки, дозвілля й власного майбутнього. Дослідження дитинства показують, що діти не лише зазнають впливу родини, а й самі беруть участь у формуванні сімейних практик, висловлюють власні пріоритети та нерідко не збігаються з дорослими у своїх уявленнях про належне, престижне чи бажане.