Коссак Василь Йосипович

Васи́ль Йо́сипович Ко́ссак (; 21 листопада 1895, Дрогобич — 30 грудня 1937, Тобольськ) — український військовик, старшина (четар) Легіону Українських січових стрільців (УСС), поручник Української галицької армії (УГА), учасник Першої світової війни та польсько-української війни 1918–1919 років, науковець і громадський діяч. Походив із відомої дрогобицької родини Коссаків. Його брати — Іван і Григорій Коссаки — були активними учасниками українських визвольних змагань та військовими діячами УСС і УГА

У 1920 році служив у складі Червоної української галицької армії (ЧУГА). Після поразки українських визвольних змагань навчався у Віденському університеті та був учасником українського студентського і ветеранського середовища еміграції. Член Комуністичної партії Західної України, у 1920-х роках вів підпільну політичну діяльність у Галичині та брав участь у пропагандистській роботі комуністичного руху. Після навчання у Відні у 1925 році легально переїхав до Української СРР, де працював у Харкові та навчався в Інституті марксизму-ленінізму. За дорученням партійних структур був направлений на нелегальну роботу до Західної України, де займався організацією комуністичних осередків і редагуванням підпільних видань.

У період українізації переїхав до радянської України, де займався науковою діяльністю. У 1931 році заарештований органами ДПУ УСРР за звинуваченням у причетності до вигаданої антирадянської організації та засланий до Сибіру. У 1937 році повторно заарештований і розстріляний під час Великого терору. Реабілітований посмертно Верховним судом СРСР 3 квітня 1987 року.

Життєпис

Походження Василь Коссак народився 1895 року в місті Дрогобичі у родині знаного майстра ковальської справи Йосипа Коссака та Розалії, до шлюбу Віделін. Родина Коссаків належала до давнього дрогобицького міщанського роду, представники якого протягом тривалого часу відігравали помітну роль у ремісничому та громадському житті міста. Його батько, Йосип Коссак (11 квітня 1847 — ?), син Григорія Коссака та Анни Кушнір, був одним із найвідоміших ковалів Дрогобича. Він здобув фах коваля і до глибокої старості працював у власній кузні, яка була знаним ремісничим осередком у місті. Майстерність Йосипа Коссака була настільки відомою, що довкола нього сформувалася своєрідна професійна школа ковальства. За свідченнями сучасників, у його кузні певний час навчався ремесла Онуфрій Франко — молодший брат письменника Івана Франка. Родина Коссаків підтримувала добрі стосунки з родиною Франків.

Батько Василя Коссака приятелював із вітчимом Івана Франка — Грицем Гавриликом із села Нагуєвичі. У зв’язку з цим родини підтримували взаємні відвідини, а дрогобицька кузня Коссаків була місцем зустрічей та спілкування багатьох мешканців околиці. Сам Іван Франко, перебуваючи у 1880—1882 роках у рідних Нагуєвичах, також підтримував контакти з родиною Коссаків. Коссаків знали і поважали в Дрогобичі не лише як майстрів-ремісників, а й як активних учасників громадського життя. Під час виборчої кампанії до австрійського парламенту в 1897 році робітники Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну, за підтримки місцевої громади, висунули Івана Франка кандидатом у посли, і родина Коссаків також прихильно ставилася до цієї ініціативи. У сім’ї Йосипа Коссака виросло кілька синів, серед яких були відомі діячі українського військового та громадського життя — Григорій, Іван і Василь Коссаки. Подібно до старших братів, Василь Коссак напередодні Першої світової війни закінчив Дрогобицьку гімназію.

Військова й театральна кар'єра З початком Першої світової війни у серпні 1914 року добровольцем вступив до Легіону Українських січових стрільців. Перебуваючи в Легіоні брав активну участь в січовому театрі. Колектив театру, де брав участь Василь Коссак, був сформований переважно з вояків УСС. Разом з іншими стрільцями — зокрема Іваном Рубчаком, Миколою Бенцалем, Євгеном Коханом, Ярославом Гриневичем, Йосипом Гірняком та Лесем Новіною-Розлуцьким — Коссак входив до гуртка стрільців-артистів, які виступали на театральній сцені.

У репертуарі театру були популярні українські драматичні твори, серед яких «Маруся Богуславка», «Невольник», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та «Безталанна». Театр виступав не лише у Львові, а й гастролював у містах Галичини та Буковини, в тому числі у Стрию, Станіславові, Самборі, Коломиї, Золочеві та Чернівцях. Вистави користувалися значним успіхом серед глядачів і мали важливе значення для підтримки українського культурного життя в умовах воєнного часу.

14 березня 1915, окрім скасування всієї командної структури УСС, було проведено впорядкування справ УСС, де було вперше унормовано справу страшин Легіону. Тоді, Василя Коссака призначили офіцером легіону XII класу, що відповідала ступеневі хорунжого, згодом отримав підвищення до XI класу, що відповідала ступеневі четаря.

Як командир чети 1-ї сотні брав участь у боях на Східному фронті, зокрема за гору Лисоня. Від 6 вересня 1916 року командував 5-ю сотнею І куреня УСС. 30 вересня 1916 року в бою поблизу села Потутори, Бережанського повіту потрапив у російський полон і перебував у місті Сімбірськ (нині — Ульяновськ). До російського полону Василь Коссак потрапив разом із відомими старшинами УСС (С. Горуком, П. Дідушком та іншими).

Умови перебування військовополонених-галичан були відносно прийнятними: вони отримували листування та пресу. Саме в російському полоні під впливом революційних подій 1917 року Василь Коссак почав схилятися до лівих ідей. У квітні 1917 року Василь Коссак як інвалід зміг повернутися з полону через Москву та Мінськ до Австро-Угорщини. Того ж місяця він зголосився до штабу полку УСС, проте невдовзі захворів на малярію і був змушений лікуватися у військовому шпиталі в Дрогобичі. Після одужання він прибув у Чернівці до сотні УСС, де Дмитро Вітовський пропонував йому посаду командира сотні в 1-му полку УСС, від якої Василь відмовився через загострення хвороби. Наприкінці 1917 року Василь Коссак перебував у Коші УСС у Вінниці. Згодом на чолі сотні Василь Коссак перебазувався до Снятина Івано-Франківщині.

Після Листопадового чину 1918 року повернувся до українського війська та як старшина Української галицької армії (УГА) брав участь у польсько-українській війні 1918–1919 років. У лавах УГА дослужився до звання поручника, працював в оперативному відділі під керівництвом отамана Карла Долежаля. Також був діяльний у Стрийському військовому окрузі (ВО). У 1920 році, під час перебування УГА в «чотирикутнику смерті», перейшов на бік Червоної армії, де обіймав посаду помічника командира 1-го куреню 1-го полку ЧУСС ЧУГА. У квітні 1920 року потрапив до польського полону, з якого звільнився у вересні того ж року.

Міжвоєнний період Після завершення визвольних змагань у 1921–1924 роках навчався у Віденському університеті. У 1921 році брав участь у з’їзді колишніх Українських січових стрільців у Празі. Проживаючи в Австрії вступив до української секції місцевої компартії. У березні 1923 року він повернувся до Дрогобича в період українізації, де зустрічався з діячем робітничого руху Станимиром Скибінським. Через участь у підпільній політичній діяльності та комуністичному русі на Прикарпатті був заарештований польською поліцією і за вироком суду ув’язнений на три місяці в Самбірській тюрмі. Після відбуття покарання залишив Галичину та повернувся до Відня, де продовжив навчання у Віденському університеті. У студентські роки долучився до діяльності Соціалістичного товариства імені Михайла Драгоманова.

Після завершення навчання у 1925 році отримав паспорт і візу в радянському дипломатичному представництві та легально виїхав до Української СРР. Оселився у Харкові, який на той час був столицею радянської України. Там разом із Петром Демчуком вступив до Інституту марксизму-ленінізму, подавши заяву про вступ до Комуністичної партії (більшовиків) України. У Харкові він познайомився з українською громадською діячкою Надією Суровцевою, яка згадувала про дружні стосунки з ним у своїх мемуарах. За дорученням партійних структур Коссак був відряджений на підпільну роботу до Західної України. На початку 1926 року він нелегально прибув до Львова, де займався організаційною та пропагандистською діяльністю в середовищі Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) та брав участь у редагуванні підпільного часопису «Світло». Після кількох місяців підпільної діяльності повернувся до Дрогобича у зв’язку зі смертю молодшого брата Тараса, який помер 24 вересня 1926 року.

У 1927 році Василь Коссак повернувся до активної підпільної роботи на Західній Україні як секретар окружкому КПЗУ в Коломиї. Через свою політичну діяльність неодноразово в 1927 році заарештовувався польською поліцією: відбував ув’язнення у Львівській тюрмі та Дрогобичі. Дрогобицькі старожили згадували, що Василь завжди носив у кишені скибку черствого хліба на випадок раптового арешту. Після звільнення з ув’язнення у 1929 році Василь Коссак виїхав на Волинь, де працював у редакціях часописів «Нове життя» та «Сельроб». Проте невдовзі його діяльність була викрита польською таємною поліцією. За участь у комуністичному русі його знову заарештували й засудили до семи місяців ув’язнення. Покарання відбував у Модлінській в’язниці.

Завдяки втручанню однопартійців, які внесли грошову заставу, Коссак був достроково звільнений у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Під час перебування у Львівській в’язниці він познайомився з Марією Кравців, яка також відбувала покарання за політичну діяльність. Згодом вона стала його дружиною. Вірячи в ідею комуністичного майбутнього, у вересні 1930 року Василь разом із дружиною Марією Кравців нелегально перетнув кордон УСРР через Данциг (нині — Гданськ).

Після прибуття до тогочасної столиці УСРР Харкова, Василь Коссак влаштувався інструктором у Міжнародну організацію допомоги революціонерам (МОПР). Паралельно з роботою він продовжував навчання і став аспірантом Інституту економічних досліджень при Держплані УСРР. Від 1930 року навчався в аспірантурі Інституту економічних досліджень.

Арешт, розстріл і реабілітація 5 квітня 1931 року був заарештований органами ДПУ УСРР за звинуваченням у приналежності до так званого «Українського національного центру». Під час обшуку було вилучено паспорт, листування та 12 фотокарток, які пізніше зникли зі справи. Коссака помістили до секретного корпусу № 2 Будинку примусових робіт (ДОП № 2), камера № 24. В анкеті арештованого ГПУ ретельно зафіксувало його службу в лавах УГА та закордонні контакти з родиною в Дрогобичі. Засуджений до шести років ув’язнення і засланий до Тобольська. У другій половині 1930-х років працював статистиком радгоспу тобольського відділення Головного управління Північного морського шляху.

27 вересня 1937 року був заарештований повторно. 10 грудня 1937 року Особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений до смертної кари. Розстріляний 30 грудня 1937 року в Тобольську. Василь Коссак був розстріляний у 1937 році в межах масових репресій проти галицької інтелігенції. Його дружина Марія також була страчена. Василь Коссак був посмертно реабілітований 3 квітня 1987 року постановою Пленуму Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину.

Родина

Батьки: Коссак Йосип (1858 — 1927) — батько, відомий дрогобицький коваль, який проживав на Коссаківці, мав велику родину. Коссак Єфросинія (до шлюбу Коберська) (1860 — 1934) — мати, дружина коваля, домогосподарка.

Батько Василя Коссака змалку навчав синів ковальського ремесла, тоді як мати виховувала дочок як добрих господинь, водночас приділяючи увагу їхній освіті. Загалом у родині було до двадцяти дітей, однак до дорослого віку дожили восьмеро.

Брати та сестри: Коссак Микола Йосипович — брат, батько члена ОУН Зенона Коссака та інженера-технолога Йосипа Коссака; Коссак Іван Йосипович — брат, видатний галицький педагог, старшина Легіону УСС, отаман УГА; Коссак Григорій Йосипович — брат, командант Легіону УСС, отаман УГА, жертва сталінських репресій. Батько Святослава, Ганни, Марії та Олександри Коссак; Коссак Тарас Йосипович — брат, боєць Легіону УСС;