У критичній теорії детериторіалізація — це процес, за допомогою якого соціальні відносини, що називаються територією, змінюють, мутують або руйнують свою поточну організацію та контекст. Потім компоненти утворюють нову територію, що є процесом ретериторіалізації .

Цю ідею було розгорнуто в працях Жилья Дельоза та Фелікса Ґваттарі. Зокрема, у книзі «Анти-Едіп» вони підкреслюють, що уявлення про психіку зазнало радикальних змін завдяки концепціям лібідо та поліморфної перверсії Зигмунда Фрейда. Спочатку це призвело до своєрідної детериторіалізації психіки, але згодом Фрейд окреслив нову «територію» — Едіпів комплекс, яка пояснює внутрішні напруження та сприяє їх репресії, тим самим повторно «впорядковуючи» (ретериторіалізуючи) психічне життя. Крім того, вони розглядають капіталізм як «рух соціального виробництва, що прямує до меж власної детериторіалізації», описуючи його як масштабний процес розмивання усталених структур і водночас поєднання різноманітних детериторіалізованих потоків.

Цю ідею застосовували для опису зміни соціальних, культурних, економічних та політичних практик, а також людей, предметів, мов, традицій та вірувань стосовно їхніх відповідних похідних тіл. Деякі теоретики прийняли буквальне розуміння цього слова, застосовуючи його до географічних територій та їхніх відповідних відносин. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (July 2024)">потрібне посилання</span> ]

Огляд Жиль Дельоз і Фелікс Гваттарі підкреслюють, що детериторіалізація та ретериторіалізація відбуваються не послідовно, а одночасно. Детериторіалізацію вони визначають як рух, у якому людина виходить за межі певної території — своєрідну «лінію втечі». Водночас цей процес не лише руйнує межі, а й водночас формує та розширює саму територію. У праці Тисяча плато, що входить до циклу Капіталізм і шизофренія, вони розрізняють відносну та абсолютну детериторіалізацію. Відносна форма завжди супроводжується ретериторіалізацією, тоді як позитивна абсолютна детериторіалізація нагадує творення «площини іманентності», подібної до онтологічної моделі світу Бенедикта Спінози.

Окрім цього, вони говорять і про негативну абсолютну детериторіалізацію — наприклад, у процесі суб’єктивації, який описується як формування «обличчя» та встановлення режиму «фаціальності».

Детериторіалізація та ретериторіалізація Медіатизація виступає одним із головних чинників детериторіалізації, водночас підсилюючи дію інших процесів — таких як міграція, туризм, розвиток великих торговельних просторів і економічні зміни. Як зазначає Джон Томлінсон, медіа настільки пронизують повсякденне культурне життя, що стають визначальними для досвіду, позбавленого чіткої територіальної прив’язки. Такий досвід передбачає відкритість світу та розширення культурних горизонтів завдяки глобалізованим засобам комунікації. У результаті глобалізація змінює зв’язок між місцем проживання та нашими культурними практиками, досвідом і ідентичністю.

Водночас детериторіалізація має парадоксальний вимір: вона супроводжується новими формами ретериторіалізації. Нестор Гарсія Канкліні описує це як часткові й відносні «перелокалізації» старих і нових символічних форм . У межах підходу до глобалізації, запропонованого Роланд Робертсоном, детериторіалізація і ретериторіалізація є взаємодоповнювальними сторонами культурної глобалізації .

Детериторіалізація означає послаблення «природного» зв’язку між культурою та її соціально-географічним середовищем, а також глибоку зміну нашого повсякденного культурного досвіду як істот, укорінених у локальності. Як підкреслює Ентоні Гідденс, сама структура просторового досвіду трансформується, поєднуючи близьке і далеке у спосіб, який майже не мав аналогів у минулому.

Втім, важливо не розглядати цей процес як збіднення культури. Радше йдеться про її перетворення під впливом зростаючих транснаціональних зв’язків: локальний культурний досвід не зникає, а змінюється, стає відноснішим і відкритішим — як через внутрішні події, так і через поширення символічних форм за їх межі .

Зміщення Хоча транскордонні потоки розподіляються нерівномірно, їхній глибокий вплив на політичні, економічні та культурні процеси з різних боків є безсумнівним. Попри асиметрію влади між країнами, люди дедалі більше усвідомлюють, що їхнє локальне життя пов’язане з подіями й процесами в далеких регіонах, і водночас намагаються узгодити ці взаємні впливи. Таким чином, вихід за межі національних кордонів свідчить не лише про зростання взаємозалежності, а й про формування усвідомленого сприйняття глобалізація. Це сприяє появі уявлень про «супертериторіальність» і «транссвітовість». Іншими словами, традиційні територіальні межі втрачають частину своєї визначальної сили — що і є характерною ознакою детериторіалізації.

Тому, незалежно від підходу до аналізу глобалізації, детериторіалізація визнається її фундаментальною рисою.

Термін «детериторіалізація» може тлумачитися по-різному. Як зауважує Джон Томлінсон, багато дослідників застосовують його для опису процесів глобалізація, хоча дехто надає перевагу близьким за змістом поняттям — таким як «делокалізація» чи «витіснення». Різниця між цими термінами радше акцентує окремі аспекти явища, але загалом усі вони описують зміну взаємозв’язку між локальним і глобальним вимірами сучасної культури.

Водночас сам Томлінсон використовує саме поняття «детериторіалізація», підкреслюючи його специфіку: йдеться передусім про процес звільнення людини від жорсткої прив’язаності до локального середовища. У цьому процесі на досвід впливають не лише безпосереднє оточення чи знайоме місце, а й віддалені простори, які дедалі сильніше формують культурну реальність.

Ентоні Гідденс описував сучасність як стан «дистанціювання», за якого звичне локальне середовище переплітається з впливами віддалених сил унаслідок глобалізація. Він також зазначав, що відчуття «витіснення» або відчуження від місцевої спільноти, яке виникає в цьому контексті, може частково компенсуватися глобальними медіа, адже вони відкривають доступ до ширшого, розширеного досвіду спільнот.

Диз'юнктивні зв'язки Комунікаційні технології здатні не лише компенсувати втрату локальної культурної значущості та ідентичності, спричинену детериторіалізацією, а й формувати глобальну культурну політику. Така політика, разом із процесами витіснення соціологічного виміру, може призвести до напруженого протистояння між державою і нацією. Однією з ключових нових рис глобальної культурної політики, пов’язаною з розірваними (диз’юнктивними) зв’язками між різними «ландшафтами», описаними Аппадураєм, є те, що держава і нація дедалі більше розходяться між собою, а дефіс, який їх поєднує, тепер радше вказує на розрив, ніж на єдність.

В антропології У розмовах про культуру антропологи вживають поняття «детериторіалізація», щоб описати послаблення зв’язку між культурою та конкретним місцем. Йдеться про те, що культурні суб’єкти й об’єкти відриваються від визначених просторово-часових контекстів.See, for example, Іншими словами, окремі елементи культури дедалі частіше виходять за межі певних територій у світі, де все перебуває в постійному русі.

У культурній глобалізації У межах культурної глобалізації Ернандес розглядає детериторіалізацію як характерну ознаку культури, що сформувалася під впливом медіатизації, міграційних процесів і комерціалізації, які визначають сучасний глобалізований світ.

Відповідно до ідей Арджуна Аппадурая, відрив культури від локального контексту посилюється тоді, коли люди через медіа отримують можливість розширювати й трансформувати власну уяву, сприймаючи чужі культурні реалії як близькі та зрозумілі. У результаті місцевим спільнотам стає складніше зберігати й підтримувати власну культурну ідентичність, що водночас позначається і на національній ідентичності регіону. У своєму есе 1990 року «Розділення та відмінність» Аппадурай зазначає:

Див. також

Акселераціонізм Флот у стані існування, військово-морський приклад «вектора детериторіалізації», згідно з цитатою Дельоза та Гваттарі Поля Віріліо Соціальне відчуження

Посилання

Нотатки

Антоніо Негрі, «Дикунська аномалія: сила метафізики та політики Спінози», переклад Майкла Хардта . Видавництво Університету Міннесоти, 1991.

Цитування

Джерела

Жиль Дельоз та Фелікс Гваттарі. 1972. Анти-Едіп . Переклад Роберта Херлі, Марка Сіма та Гелен Р. Лейн. Лондон та Нью-Йорк: Continuum, 2004. Том 1 з Капіталізму та шизофренії . 2 томи. 1972–1980. Переклад L'Anti-Едіпа . Париж: Les Editions de Minuit. ISBN 0-8264-7695-3 . ---. 1980. Тисяча плато . Переклад Браяна Массумі . Лондон і Нью-Йорк: Continuum, 2004. Том 2 з Капіталізм і шизофренія . 2 томи. 1972–1980. Переклад Тисячі плато . Париж: Les Editions de Minuit. ISBN 0-8264-7694-5 . Гваттарі, Фелікс. 1984. Молекулярна революція: психіатрія та політика . Пер. Розмарі Шід. Гармондсворт: Пінгвін. ISBN 0-14-055160-3 . ---. 1995. Хаософія . Ред. Сильвер Лотрінже. Семіотекст(е) Іноземні агенти Сер. Нью-Йорк: Семіотекст(е). ISBN 1-57027-019-8 . ---. 1996. М'які підривні дії . Ред. Сильвер Лотрінже. Переклад. Девід Л. Світ та Чет Вінер. Semiotext(e) Іноземні агенти Сер. Нью-Йорк: Semiotext(e). ISBN 1-57027-030-9 . Інда, Джонатан Ксав'єр. Антропологія глобалізації. Массумі, Браян . 1992. Посібник користувача з капіталізму та шизофренії: відхилення від Дельоза та Гваттарі . Видання Swerve. Кембридж, США та Лондон: MIT. ISBN 0-262-63143-1 .

Додаткова інформація

Шиліна-Конте, Таня. Чорні екрани, білі кадри: Жиль Дельоз та кінематографічна машина. Нью-Йорк та Лондон: Oxford University Press, 2024 (про чорний чи білий екран та детериторіалізацію в кіно).