Пітер Рейвен (; 13 червня 1936, Шанхай — 25 квітня 2026) — американський ботанік та еколог, колишній директор, з 2010 року почесний президент Міссурійського ботанічного саду.

Юні роки Пітер Рейвен народився 13 червня 1936 року в Шанхаї, батьки були американцями. Дядько його батька, Френк Джей Рейвен, деякий час був одним із найбагатших американців у Китаї, але пізніше був ув'язнений через банківський скандал. Цей інцидент та японська агресія в Китаї змусили родину Рейвен повернутися до Сан-Франциско наприкінці 1930-х років.

Ще в молодості Рейвен став членом Каліфорнійської академії наук, а у 1957 році закінчив Каліфорнійський університет у Берклі, отримавши ступінь бакалавра наук з біології, а у 1960 році — ступінь доктора філософії з ботаніки в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

Кар'єра Деякий час Рейвен викладав у Стенфордському університеті, а у 1971 році став директором Міссурійського ботанічного саду. У 2006 році його посаду було перейменовано на посаду президента та директора. Рейвен оголосив про свої плани вийти на пенсію у 2011 році, що збіглося з його 75-річчям та 40-річчям роботи в саду. був призначений наступником Рейвена в Ботанічному саду Міссурі у вересні 2010 року.

Рейвен найбільш відомий своєю роботою «Метелики та рослини: дослідження коеволюції», опублікованою в журналі «Evolution» у 1964 році, яку він написав у співавторстві з Полом Ерліхом. Відтоді він є автором численних наукових та популярних статей, багато з яких присвячені родині Onagraceae. Рейвен також є автором широко використовуваного підручника «Biology of Plants» (який має вісім видань), написаного у співавторстві з Реєм Ф. Евертом та Сьюзен Е. Айххорн (Університет Вісконсину в Медісоні).

Він часто виступає з промовою про необхідність збереження біорізноманіття та видів.

У 2000 році Американське товариство систематиків рослин заснувало на його честь Премію Пітера Рейвена, яка присуджується авторам з видатним внеском у таксономію рослин та «за виняткові зусилля у популяризації серед ненауковців».

Він є членом консультативної ради Фонду цивільних досліджень та розвитку США. З 1993 по 1996 рік він був членом ради опікунів Наукової служби, нині відомої як .

Помер 25 квітня 2026 року у віці 89 років.

Дослідження Рейвен опублікував понад 700 статей, книг та монографій, що охоплюють теми еволюції, таксономії та систематики, біогеографії, коеволюції, охорони рослин, етноботаніки та державної політики.

Деякий час він був пов’язаний із Sierra Club і протягом кількох тижнів поспіль керував виїзними експедиціями клубу, після чого публікував так звані «Base Camp Reports». Видані у 1950–1956 роках, ці звіти охоплювали широкий спектр тем, зокрема списки рослин, комах та питання екології. Його перший такий звіт, створений у віці 14 років, узагальнював 506 зібраних зразків рослин, що представляли 337 видів, зібраних у гірському масиві Сьєрра-Невада в округах Іньйо та Фресно. був одним із керівників цієї експедиції; Рейвен згадував його як професора Г. Л. «Лед» Стеббінса.

У цей період він також публікував роботи про нові види бур’янів та інші рослини, знайдені в Сан-Франциско та його околицях, а також у горах Сьєрра-Невада.

У 1950 році Рейвен, у віці 14 років, зібрав рослину під назвою Clarkia rubicunda. На початку 1950-х років, під час ревізії роду Clarkia, та його дружина Маргарет Льюїс виявили гербарний зразок, зібраний Рейвеном. Вони відвідали його у 1952 році, коли йому було 16, бажаючи дізнатися, де саме було зроблено цей збір. Зрештою Льюїс знайшов новий вид, і у 1958 році Льюїс та Рейвен опублікували ботанічний опис цієї рослини, названої Clarkia franciscana, яка була морфологічно дуже близькою до Clarkia rubicunda та Clarkia amoena.

Еволюція У 1958 році, під час навчання в аспірантурі Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Рейвен разом із Гарланом Льюїсом опублікували важливу працю про еволюцію C. franciscana, узагальнивши її до вже на той час загального для Clarkia патерну видоутворення. Вони дійшли висновку, що C. franciscana еволюціонувала від Clarkia rubicunda; і стверджували, що походження C. franciscana відображає повторювану для Clarkia тему: похідний вид демонструє тісну морфологічну подібність до батьківського виду, є географічно близьким, але відрізняється хромосомними характеристиками та виявляє міжвидову стерильність. Крім того, вони висунули гіпотезу, що таке видоутворення в Clarkia було швидким і, можливо, відбулося протягом останніх 12 000 років.

Крім того, вони висунули гіпотезу, що цей швидкий тип видоутворення, спостережений у Clarkia, є аналогічним до способу видоутворення, відомого як квантова еволюція.

Після своєї ранньої публікації 1958 року про еволюцію C. franciscana Рейвен продовжив активно публікувати роботи з еволюційної тематики. Працюючи у Стенфордському університеті разом із Полом Р. Ерліхом, він ввів термін коеволюція після їхнього оглядового дослідження 1964 року, присвяченого метеликам і їхнім кормовим рослинам.

У статті 1969 року Ерліх і Рейвен також критично висловилися щодо ідеї, що визначення виду, запропоноване Ернстом Майром, Феодосієм Добржанським та Г. Ледіардом Стеббінсом, має дуже мале значення для рослин.

У 1978 році Сассман і Рейвен висунули припущення, що нелітаючі ссавці, такі як примати та сумчасті, могли бути важливими запилювачами, але згодом були витіснені нектароїдними птахами та кажанами. Будь-які коеволюційні взаємозв’язки між видами квіткових рослин і нелітаючими ссавцями-запилювачами, що збереглися до сьогодні, видаються «живими викопними, які можуть багато розповісти нам про еволюцію як ссавців, включно з деякими нашими предками, так і квіткових рослин».

Рейвен підготував огляд даних щодо популяцій рослин станом на 1979 рік і виокремив кілька тем, які, на його думку, мали перспективу для майбутніх досліджень, зокрема згадану вище проблему виду. Він також стверджував, що еволюційна біологія відіграватиме дедалі важливішу роль у майбутньому. Рейвен відстоював ще одну ідею: фінансування, на його думку, слід спрямовувати на дослідження небагатьох видів, а не розпорошувати між багатьма, щоб ефективніше розв’язувати проблеми популяційної біології.

У 1980 році Рейвен продовжив обговорення проблем, пов’язаних із визначенням видів рослин. Він розглядав широке поширення здатності рослинних видів до гібридизації, особливо серед багаторічних рослин, а також історичні спостереження цього явища, що сягають 1717 року. Як приклади багаторічних рослин він наводив представників родів Epilobium, Scaevola, Bidens і Ceanothus, які, на його думку, використовували гібридизацію як засіб адаптації до нових середовищ.

У 1980 році Рейвен разом зі співавторами здійснили огляд літератури, присвяченої грибним симбіозам у судинних рослин. Вони розглянули два типи асоціацій між грибами та рослинами: ектомікоризні та ендомікоризні. Автори повідомили, що ендомікоризні гриби, які проникають у клітини рослин, трапляються у 80% усіх судинних рослин, включно з папоротями, голонасінними та покритонасінними, і характерні для лісів із високим видовим різноманіттям. Натомість ектомікоризні гриби, які не проникають у клітини рослин, поширені в лісах із низьким видовим різноманіттям, зазвичай у помірних широтах або на бідних ґрунтах тропіків. Крім того, вони висунули гіпотезу, що ектомікоризні ліси розширювалися впродовж середнього крейдового періоду за рахунок ендомікоризних.

Дисертація Рейвена на здобуття ступеня доктора філософії була присвячена одному з родів родини Onagraceae, і його інтересу до еволюції рослин у цій родині, а також у порядку Myrtales, і це простежується протягом усієї його кар’єри. У 1988 році він опублікував огляд родини Onagraceae, що охоплював її таксономію, еволюцію, цитогенетику, анатомію, системи розмноження та географічне поширення. Він стверджував, що ця родина є найкраще вивченою серед родин подібного розміру, і висловив думку, що подальші дослідження Onagraceae будуть корисними для розуміння «варіацій та еволюції рослин у майбутньому».

Біогеографія Рейвен рано виявив інтерес до рослинних диз’юнкцій — ще до широкого визнання теорії тектоніки плит наприкінці 1960-х років, і вже на початку 1970-х був одним із перших, хто застосовував тектоніку плит для пояснення рослинних диз’юнкцій.

У 1963 році Рейвен опублікував огляд поширень видів рослин у Північній і Південній Америці. Він поділив види на три групи: біполярні або високоширотні види, помірні види та пустельні види.

У 1974 році разом із Деніелом Аксельродом Рейвен опублікував ґрунтовну статтю про біогеографію рослин і тварин у контексті тектоніки плит. Вони зазначали, що нова теорія тектоніки плит «не вимагала жодних змін раніше встановлених основних принципів еволюції… однак з’явилися нові принципи біогеографії…»

У 1978 році, також разом із Аксельродом, Рейвен опублікував працю про походження та складність флори Каліфорнії. Вони зазначали, що флора Каліфорнії складається з «північних, помірних елементів і ксеричних, південних елементів та характеризується високим ступенем ендемізму». На їхню думку, причинами великої кількості видів у штаті, а також численних ендеміків є сприятливий клімат, який переважав у Каліфорнії протягом більшої частини третинного періоду, а також недавнє підняття хребтів Сьєрра-Невада та інших гірських систем, разом із «супутнім формуванням холодної прибережної течії, що зрештою призвело до розвитку середземноморського, літньо-сухого клімату протягом останнього мільйона років… Ендеміки Каліфорнії є сумішшю реліктів і новоутворених видів… і саме останні найбільше сприяли розмірам флори та високій частці ендемізму в ній».

У 1985 році Рейвен і Аксельрод опублікували працю про походження флори Кордильєр.

У 1996 році Рейвен, Аксельрод і Аль-Шехбаз опублікували працю про історію сучасної флори Китаю, Європи та континентальних Сполучених Штатів. Вони зазначали, що ці три регіони мають приблизно однакову площу, проте Китай має удвічі більше видів, ніж Сполучені Штати, і утричі більше, ніж Європа. Автори стверджували, що близько 15 мільйонів років тому флора всіх трьох регіонів була фактично однаковою, але Китай зберіг найбільшу кількість видів із трьох причин. По-перше, у Китаї є тропічний дощовий ліс. По-друге, там існує безперервний градієнт рослинності — від тропічного дощового лісу до «бореальних хвойних лісів, який зберігався й забезпечував середовища з рівномірним кліматом протягом останніх 15 мільйонів років, коли в інших частинах Північної півкулі відбувалися масові вимирання… така безперервність порушена в Північній Америці Мексиканською затокою, а в Європі — Альпами, Середземним морем і пустелею Сахара». Третьою причиною вони називали зіткнення Індостану з Азією, що розпочалося 50 мільйонів років тому й призвело до формування «сильно розчленованого, піднятого рельєфу».

Таксономія Рейвен багато публікував у галузі систематики рослин. Більшість із них стосуються родини Onagraceae.

У 1969 році він видав 235-сторінкове дослідження про рід Camissonia; У 1976 році він разом із тодішньою дружиною Тамарою Енгельгорн опублікував 321-сторінкову монографію про Epilobium в Австралазії; він також здійснив ембріологічний аналіз видів у порядку Myrtales; у 1992 році вийшла 209-сторінкова монографія, присвячена систематиці Epilobium у Китаї; у 1997 році — 234-сторінкова монографія про систематику Oenothera; а у 2007 році — 240-сторінкова монографія з переглянутою класифікацією родини Onagraceae. Крім того, у 1981 році він опублікував 1049-сторінкову монографію, присвячену систематиці Leguminosae.

Він також опублікував низку книг, присвячених систематиці рослин окремих регіонів. Серед них — книга 1966 року про місцеві чагарники Південної Каліфорнії; книга 1966 року, присвячена рослинності гір Санта-Моніка у Каліфорнії; а також, у співпраці з різними редакторами та авторами, триваюча серія з 33 томів (станом на сьогодні), присвячена флорі Китаю, організована за родинами рослин.

Етноботаніка