П'єр-Анрі Сімон (під цим іменем він публікував свої твори, народився як Анрі Сімон; 16 січня 1903 року в Сен-Фор-сюр-Жиронд, департамент Приморська Шаранта — 20 вересня 1972 року в Віль-д'Авре) — французький письменник, журналіст, філолог-романіст, літературознавець. Член Французької академії.

Біографія Анрі Сімон був сином нотаріуса, який також звався Анрі Сімон, та його дружини Анн-Марі Гіньо. Він виріс у своєму рідному місті. Після того, як вчитель обурив восьмирічного хлопчика, вихованого в католицькій церкві, антиклерикальними зауваженнями, батьки забрали його зі школи. Протягом чотирьох років його репетиторством займався дід, фармацевт, з таким успіхом, що його прийняли до престижного ліцею Людовіка Великого в Парижі. З 1923 року він навчався у Вищій нормальній школі (École normale supérieure), де познайомився, зокрема, з Жан-Полем Сартром, Ремоном Ароном та Анрі Гійменом, а також склав іспити для викладання літератури (agrégation de lettres). Потім він спочатку працював «професором-агреже» в Сен-Кантені та Шартрі.

У 1928 році Католицький університет Лілля призначив його на посаду завідувача кафедри французької літератури. Його книга про католиків і гроші (Париж, 1936) викликала скандал, але ректор підтримав Сімона та чинив опір закликам до його звільнення. У 1938 році Сімон переїхав до Гента до Вищої школи вищих досліджень (École des hautes études), яка була заснована в 1924 році як аналог фламандського університету Rijksuniversiteit Gent (RUG).

Під час Другої світової війни Сімон потрапив у полон до німців. Він провів майже п'ять років в офіцерських таборах Oflag XIII A у Нюрнберзі, Oflag VI D у Мюнстері та Oflag XC у Любеку. 2 травня 1945 року його звільнили британські солдати. Його досвід цих років був втілений у його романах «L'Affût» та «Portret d'un officier», антології «Parier pour l'homme» та збірці віршів «Recours au poème. Chants du captif» (Пісні полоненого).

З 1949 по 1963 рік Сімон очолював кафедру французької літератури в Університеті Фрібурга. З 1961 року, працюючи на посаді редактором щотижневого літературного відділу щоденної газети «Le Monde», він був її провідним літературним критиком. У 1966 році його обрали до Французької академії. Як інтелектуал, Сімон мав значний вплив у Франції завдяки своїм есе.

Сімон опублікував понад 40 книг: романи, літературні дослідження та політично ангажовані есеї, зокрема деякі проти тортур під час алжирської війни.

Премії та почесні відзнаки

Офіцер Почесного легіону Кавалер Національного ордена за заслуги 1942: Премія Бордена від Французької академії 1943: Приз Академії від Французької Академії 1950: Премія Макса-Барту від Французької академії за повне зібрання його творів 1950: Prix du Renouveau français для Les Raisins verts (Зелений виноград) 1954: Prix Lange від Французької академії за Les hommes ne veulent pas mourir (Люди не хочуть вмирати) 1963: Приз Ева Делакруа

Численні вулиці та площі у французьких містах названі на честь П'єра-Анрі Сімона.

Твори

Романи

Les Valentin. Paris 1931. L'Affût, Paris 1946. Le Roi des Brises ou la rançon d'amour. Conte, Paris 1946. Les Raisins verts. Paris 1950. Celle qui est née un dimanche. Récit, Neuchâtel 1952, 2004. Les Hommes ne veulent pas mourir. Paris 1953 Elsinfor. Roman, Paris 1956, 2004. Les regrets et les jours. Vers et prose, Paris 1956. Portrait d'un officier. Récit, Paris 1958, 1971. Figures à Cordouan (Trilogie) Le Somnambule, Paris 1960. Histoire d'un bonheur, Paris 1965. La Sagesse du soir. Paris 1971.

Вірші

Recours au poème. Chants du captif. Neuchâtel 1943.

Літературознавство

Georges Duhamel ou le Bourgeois sauvé. Paris 1947. L'homme en procès: Malraux, Sartre, Camus, Saint-Exupéry. Neuchâtel 1949, 1965. Procès du héros: Montherlant, Drieu La Rochelle, Jean Prévost. Paris 1950. Témoins de l'homme. La condition humaine dans la littérature contemporaine. Proust, Gide, Valéry, Claudel, Montherlant, Bernanos, Malraux, Sartre, Camus. Paris 1951, 1967 (Vorlesung 1950/1951 am Institut d’études politiques der Sorbonne). Mauriac par lui-même. Paris 1953, 1961. L'esprit et l'histoire. Essai sur la conscience historique dans la littérature du XXe siècle. Paris 1954, 1969, 1974. Histoire de la Littérature française du XXe siècle 1900—1950, 2 Bände. Paris 1956, 1957, 1967. La littérature du péché et de la grâce. Essai sur la constitution d'une littérature chrétienne depuis 1880. Paris 1957. Théâtre et Destin. La signification de la renaissance dramatique en France au XXe siècle. Paris 1959 Présence de Camus. Paris 1962. Le jardin et la ville. Paris 1962. Le Domaine héroïque des lettres françaises. Paris 1963. Diagnostic des lettres françaises contemporaines. 1966.

Есеїстики

L’école et la nation. Aspects de l’éducation nationale. Juvisy 1934. Destins de la personne. Paris 1935. Les catholiques, la politique et l'argent. Paris 1936. Discours sur la guerre possible. Paris 1937. L’Église et la Révolution sociale. Paris 1938. Préparer l'après-guerre. Paris 1940. La France à la recherche d'une conscience. Paris 1944. De la République. Essai sur la future constitution de la France. Paris 1945. Définitions pour servir l'Amitié française. Paris 1946. Contre la torture. Paris 1957. La France a la fièvre. Paris 1958. L’école entre l’Église et la République. Paris 1959. Ce que je crois. Paris 1966. deutsch: Woran ich glaube. Tübingen 1967. Pour un garçon de vingt ans. Essai, Paris 1967. Questions aux savants. Essai, Paris 1969. L'Homme et sa Vérité. Dialogue entre Pierre-Henri Simon et Albert Delaunay. Paris 1972. Parier pour l'homme. Paris 1973 (вибрані статті з газети Le Monde).

Примітки

Література

Candide Moix: Pierre-Henri Simon. Paris 1969 (Classiques du XXe siècle, Bd. 101). Jean-Pierre Cap: Art. Simon, Pierre-Henri. In: Jean-Albert Bédé und andere (Hrsg.): Columbia Dictionary of Modern European Literature, 2., überarbeitete und erweiterte Aufl. Columbia University Press, New York 1980, ISBN 0-231-03717-1, S. 746. Alain Faudemay: Une étude sur Pierre-Henri Simon. In: Pierre-Henri Simon (Hrsg.): Paul Verlaine, " Sagesse ". Fribourg 1982. Thérèse Boespflug, Jacotte Lucet (Hrsg.): Pierre-Henri Simon. Actes du colloque tenu à Rome le 12 décembre 1996. Paris 1999. Bernard Baritaud: Pierre-Henri Simon. A Certain Idea of Man. In: Nicole Thatcher, Ethel Tolansky: Six authors in captivity. Literary responses to the occupation of France during World War II. Lit, Bern 2006, ISBN 3-03910-520-5, S. 141—158.

Посилання