Регламент (ЄУ) 2016/1104, або Регла́мент про майнові́ на́слідки зареєстро́ваних партнерств, що запроваджує посилену співпрацю з питань юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств, регулює режими майнових відносин між особами, які перебувають у зареєстрованих (цивільних) партнерствах, у транскордонних ситуаціях, незалежно від того, чи є вони законодавчими, чи договірними.

Регламент Ради (ЄУ) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств – це один із двох регламентів Європейського Союзу щодо режимів спільного володіння майном для фізичних осіб (докладніше про обидва регламенти див. у розділі: Європейські правила власності подружжя). Він має важливе значення для правового становища ЛГБТ-осіб у Європейському Союзі, оскільки встановлює правила юрисдикції, застосовного права, а також визнання і виконання рішень у справах про майнові наслідки зареєстрованих партнерств. У багатьох державах-членах ЄС саме зареєстровані партнерства стали однією з перших форм юридичного визнання одностатевих пар, тому цей регламент забезпечує транскордонний захист їхніх майнових прав, зокрема щодо спільного майна, боргів, поділу майна після припинення партнерства або смерті одного з партнерів.

Регламент (ЄУ) 2016/1104, як і (ЄУ) 2016/1103, з’явився через кілька років після укладення , яку ратифікувала лише Іспанія і яка так і не набрала чинності. Вони є важливим кроком у напрямку правової модернізації.

Регламент застосовуються лише до шлюбів, укладених після 29 січня 2019 року, але до всіх шлюбів або зареєстрованих (цивільних) партнерств незалежно від дати їх укладення (за відсутності міжнародної угоди, укладеної до прийняття Регламенту (ЄУ) 2016/1104).

27 листопада 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄУ) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств.

Історія Цей Регламент, разом з Регламентом (ЄУ) 2016/1103 є частиною простору свободи, безпеки та юстиції, у якому гарантовано вільне пересування осіб.Пункт 1 рециталу На зустрічі, що відбулася в Тампере 15 та 16 жовтня 1999 року, Європейська рада схвалила принцип взаємного визнання судових рішень та інших рішень судових органів як наріжний камінь судової співпраці у цивільних справах. Вона закликала Раду та Європейську Комісію прийняти програму заходів для реалізації цього принципу.Пункт 3 рециталу Згодом, 30 листопада 2000 року, було прийнято програму заходівABl. C 12 vom 15.1.2001, S. 1., яка також включала перспективу розробки правового інструменту з питань режиму спільного майна подружжя.Пункт 4 рециталу

На засіданні Європейської ради, що відбулося в Брюсселі 4 та 5 листопада 2004 року, було прийнято нову програму під назвою «Гаазька програма зі зміцнення свободи, безпеки та правосуддя в Європейському Союзі», яка також стала основою для підготовки Європейською Комісією Зеленої книги.ABl. C 53 vom 3.3.2005, S. 1. Результуюча Зелена книга щодо колізійного права у сфері режимів майна подружжя, включаючи питання юрисдикції та взаємного визнання, була прийнята Європейською Комісією 17 липня 2006 року, і на її основі було розпочато комплексні консультації.

На засіданні Європейської Ради в Брюсселі 10 та 11 грудня 2009 року було прийнято – Відкрита та безпечна Європа, що служить своїм громадянам та захищає їхABl. C 115 vom 4.5.2010, S. 1., метою якої було поширення принципу взаємного визнання національних рішень на сфери, які раніше не охоплювалися, але суттєво впливають на повсякденне життя громадян, такі як право шлюбу та майна. Це розширення мало на меті врахувати правові системи, включаючи громадський порядок (ordre public), та національні традиції держав-членів.

У своєму звіті за 2010 рік «Громадянство Союзу – менше перешкод для здійснення прав громадянства Союзу» від 27 жовтня 2010 року Європейська Комісія оголосила про подання законодавчої пропозиції, спрямованої на подолання перешкод для свободи пересування та, зокрема, труднощів, з якими стикаються подружні пари під час управління або поділу свого майна.Пункт 8 рециталу Оголошення про законодавчу пропозицію призвело до пропозиції щодо Регламенту Ради про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень у справах, що стосуються спільного майна подружжя, та пропозиції щодо Регламенту Ради про юрисдикцію, застосовне право, визнання та виконання рішень, що стосуються майнових прав зареєстрованих партнерств, від 16 березня 2011 року.

Після тривалих обговорень Рада Європейського Союзу на своєму засіданні 3 грудня 2015 року вирішила, що одностайності щодо двох запропонованих регламентів (Регламенту про спільне майно подружжя та Регламенту про спільне майно партнерства) досягти не вдалося. Тому в період з грудня 2015 року по лютий 2016 року Бельгія, Болгарія, Німеччина, Франція, Фінляндія, Греція, Італія, Хорватія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Австрія, Португалія, Швеція, Словенія, Іспанія та Чехія подали до Комісії заявки на впровадження цих регламентів про спільне майно між собою шляхом посиленої співпраці. Кіпр подав свою заявку на участь у посиленій співпраці у березні 2016 року. 9 червня 2016 року Рада ухвалила Рішення (ЄУ) 2016/954, яке дозволяє цю посилену співпрацю.ABl. L 159 vom 16.6.2016, S. 16.

Регламент було підписано 24 червня 2016 року, опубліковано в Офіційному віснику Європейського Союзу 8 липня 2016 рокуABl. L 183/1., набуло чинності 27 липня 2016 року та по суті застосовується з 29 січня 2019 року в державах-членах Союзу, що беруть участь у посиленій співпраці.

Правовий ґрунт Цей регламент прямої дії був прийнятий у рамках посиленої співпраці (стаття 20 ДЄС, статті 326–334 ДФЄС ) і є обов’язковим лише для держав-членів Союзу, які беруть у ній участь.Див. статтю 70 Регламенту (ЄС) 2016/1104 або Регламенту (ЄС) 2016/1103. Станом на 2019 рік це такі 17 держав-членів ЄС: Бельгія, Болгарія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Греція, Італія, Хорватія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Австрія, Португалія, Швеція, Словенія, Іспанія, Чехія та Кіпр.Пункт 11 рециталу Регламенту (ЄС) 2016/1104 та Регламенту (ЄС) 2016/1103. Держави-члени ЄС, які не беруть участі в посиленій співпраці, вважаються третіми країнами та застосовують лише своє національне законодавство. Однак вони можуть приєднатися до посиленої співпраці в будь-який час.

Форму посиленої співпраці було обрано, оскільки вимога щодо одностайності Ради, яка в іншому випадку вимагається статтею 81(3) ДФЄС, не могла бути досягнута, оскільки одностатеві шлюби або партнерства відхиляються в деяких державах-членах Союзу.Пункт 10 рециталу Регламенту (ЄС) 2016/1104 та Регламенту (ЄС) 2016/1103.

Структура

РОЗДІЛ I (СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ) Статті 1–3 РОЗДІЛ II (ЮРИСДИКЦІЯ) Статті 4–19 РОЗДІЛ III (ЗАСТОСОВУВАНЕ ПРАВО) Статті 20–35 РОЗДІЛ IV (ВИЗНАННЯ, ВИКОНАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ) Статті 36–57 РОЗДІЛ V (ПУБЛІЧНІ ДОКУМЕНТИ ТА СУДОВІ УГОДИ) Статті 58–60 РОЗДІЛ VI (ЗАГАЛЬНІ ТА ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ) Статті 61–70

Див. також

Регламент про майнові режими подружжя Брюссель II

Посилання