Селкі — міфологічні істоти, які можуть змінювати форму тюленя та людини, знімаючи або одягаючи свою тюленячу шкуру. Вони займають чільне місце в усних традиціях та міфології різних культур, особливо кельтського та скандинавського походження. Термін «селкі» походить від шотландського слова, що означає «тюлень», а також пишеться як , або . Селкі іноді називають народом селкі (), що означає «люди-тюлені». Селкі пов'язуються переважно з Північними островами Шотландії, де, згідно з переказами, вони живуть у морі в образі тюленів, проте скидають шкуру, щоб стати людьми на суходолі.
Селкі мають подвійну природу: вони можуть бути приязними та помічними для людей, проте водночас бувають небезпечними й мстивими. У людській подобі їх часто змальовують привабливими та звабливими, а чимало історій розповідають про романтичні чи сексуальні стосунки селок із людьми, що подекуди призводять до народження дітей. Також селок можуть примусити або хитрощами залучити до шлюбу з людьми — зазвичай це робить той, хто викрадає та переховує їхню тюленячу шкуру, позбавляючи можливості повернутися в море. Такі союзи часто є нещасливими, адже селкі повсякчас тужить за океаном і може зрештою втекти, якщо їй вдасться відшукати свою шкуру.
Селкі мають аналоги в інших культурах. Їх іноді плутають з іншими тюленеподібними істотами, такими як русалки або фінфолк. Селкі надихнули багато творів мистецтва, літератури, музики та кіно.
Термінологія Шотландське слово зменшувальне від , що означає «сірий тюлень» (Halichoerus grypus). Альтернативні варіанти написання зменшувального відмінка мають такі форми: , , , , , та .
Термін «селкі», за словами Алана Бруфорда, слід тлумачити як будь-якого тюленя з натяком на перетворення в людську форму або без нього., p. 78, note 1: «Селкі — це просто тюлень, хоча читачі балади [про селкі] зазвичай вважають, що це саме той тюлень, який може приймати людську подобу». : «Саме по собі слово «селкі» не означає здатності приймати людську подобу, так само як і слово «тюлень»».
В. Трейл Деннісон наполягав, що «селкі» є єдиним правильним терміном для означення цих істот-перевертнів, яких слід чітко відрізняти від морського народу, а Самуель Гібберт припустився помилки, називаючи їх тритонами та русалками. Водночас дослідження інших скандинавських культур свідчить, що ісландські автори також іменували тюленів-дружин морським народом (marmennlar).; I, pp. XII—XIV
Схоже, існує певне змішування образів селкі та фінфолків, проте Деннісон стверджував, що таке сплутування було характерним лише для Шетландських островів, тоді як на Оркнейських островах селок чітко відрізняють від фінфолків, а підводна оселя перших не є «домівкою фінфолків» (Finfolk-a-heem); і хоча цю думку підтримав Ернест Марвік,Marwick, Ernest W. (1975) The Folklore of Orkney and Shetland, London, B. T. Batsford: «На Шетландських островах народів фін-фолк і сил-фолк часто плутали, але на Оркнейських островах їх чітко розрізняли», p. 25, cf. pp. 48–49, цитується за Бурфордом її згодом заперечив Бруфорд.
Існує ще більше плутанини зі скандинавським уявленням про фінів як перевертнів,Fargher, C. English Manx-Dictionary Shearwater Press 1979 оскільки «фіни» (синонім фінфолк) — згідно з повідомленням одного з місцевих респондентів, так у шетландському діалекті називають мешканців моря, які здатні знімати свою тюленячу шкуру та перетворюватися на людей.
Гельські терміни У гельських оповіданнях рідко використовуються спеціальні терміни для позначення селкі. Їх рідко відрізняють від русалок. Найчастіше їх називають шотландською гельською, ірландською та менською мовою («діва моря», тобто русалки) і явно мають тюленячі ознаки селкі. Єдиний термін, який конкретно стосується селкі, але який зустрічається рідко, це , або «діва-тюлень».
Шотландська легенда Багато народних казок про селкі було зібрано з Північних островів (Оркнейських та Шетландських).
У переказах Оркнейських островів селкі позначають різних тюленів, більших за сірого тюленя; лише цим великим тюленям приписують здатність перетворюватися на людей, і їх називають «селкі-людьми». До великих тюленів, яких можна було побачити на островах, належать гренландський тюлень та чубатий тюлень (також відомий як капюшоновий тюлень). Щось подібне стверджується в шетландських переказах, що водяні та русалки воліють приймати форму більших тюленів, яких називають рибами-хаафами.
Дружина-селкі та коханка людини Типова народна казка — це казка про чоловіка, який краде шкуру самки селкі, знаходить її голою на березі моря та змушує стати його дружиною.: «Це завжди ті самі основні елементи: неодружений фермер, тюленяча шкура, оголена жінка серед хвиль». Але дружина проводить свій час у полоні, тужачи за морем, своїм справжнім домом, і часто з тугою дивиться на океан. Вона може народити кількох дітей від свого чоловіка-людини, але як тільки вона знаходить свою шкуру, вона негайно повертається в море та покидає дітей, яких любила. Іноді одне з її дітей знаходить або знає про місцезнаходження шкури. Іноді з'ясовується, що в неї вже був чоловік її роду.Шетландська версія, локалізована в Unst: ; : «Дружина-русалка». Хоча в деяких дитячих версіях казок селкі раз на рік відвідує свою родину на суші, у типовій народній казці вони її більше ніколи не бачать. За однією з версій, дружину селкі більше ніколи не бачила родина (принаймні в людській подобі), але діти бачили, як до них наближався великий тюлень і жалібно їх «вітав»., «Селкі-дружина» (з Діернесса, Оркнейські острови), p. 175.
Самців селкі описують як дуже красивих у людській подобі та з великою спокусливою силою над жінками. Зазвичай вони шукають тих, хто незадоволений своїм життям, наприклад, одружених жінок, які чекають на своїх чоловіків-рибалок. В одній популярній побутовій легенді про якусь «Урсіллу» з Оркнейських островів (псевдонім) ходили чутки, що коли вона хотіла зв'язатися зі своїм чоловіком-селкі, то пролила сім сліз у море.: Деннісон вважав це «вигаданою історією, придуманою пліткарями».
Діти, народжені між людиною та тюленями, можуть мати перетинки на руках, як у випадку з шетландською русалкою, у дітей якої була «своєрідна павутина між пальцями», або «Урсіллою», яка, за чутками, мала дітей від селки-чоловіка, через що цим нащадкам доводилося періодично обрізати перетинки між пальцями рук і ніг, які складалися з рогового матеріалу. За свідченнями Волтера Трейла Деннісона, який мав родинні зв'язки з цією сім'єю, деякі з нащадків дійсно мали такі спадкові ознаки.
Обов'язкові правила та гріховне походження У деяких легендах розповідається, що селкі час від часу могли перетворюватися на людей, коли умови припливів були сприятливими, але усні оповідачі розходилися в думках щодо часового інтервалу. За чутками Урсілли, пов’язаний самець селкі пообіцяв відвідати її під час «сьомого потоку» або весняного припливу. У баладі «Великий селкі з Сул-Скеррі» (The Great Silkie of Sule Skerry) чоловік-тюлень обіцяє повернутися за сім років; при цьому число «сім» є типовим фольклорним мотивом, властивим жанру балади.
За однією з версій, селкі могли приймати людську подобу лише раз на сім років, оскільки це тіла, в яких перебувають засуджені душі. Існує уявлення, що вони є або людьми, які вчинили гріховний злочин,, або занепалими ангелами.
Забобони Мешканці Шотландських островів лише у важкі часи вбивали тюленів, щоб використовувати їхню шкуру та жир. Вважалося, що вбивство тюленя призведе до нещастя для винуватця.
Ернест Марвік переповідає історію про орендарів, які пригнали своїх овець на випас до невеликої групи шхер (холмів) в архіпелазі Оркнейських островів. Улітку один чоловік випустив сім овець на найбільший острівець, а дорогою додому вбив тюленя; тієї ж ночі всі його вівці безслідно зникли, тоді як інші господарі, які не чіпали тюленів, не втратили жодної тварини.
Оркнейські казки За свідченнями В. Трейла Деннісона, легенда про дружину-селкі мала власний варіант практично для кожного острова Оркнейського архіпелагу; у своєму дослідженні він навів версію, записану від жителя острова Норт-Роналдсей, у якій «господар із Вестнеса», затятий холостяк, закохується в дівчину з народу селок і викрадає її шкуру. За його відсутності вона обшукує будинок і знаходить свою тюленячу шкуру завдяки молодшій доньці, яка колись бачила, як батько ховав її під стріхою.
У «Дружині селкі», версії з Дірнесса на материку, Оркнейські острови, чоловік замкнув тюленячу шкуру в морській скрині та сховав ключ, але, як кажуть, жінка-тюлень погодилася на приховування, сказавши, що «краще не думати про дні селкі». Однак, коли вона знайшла свою шкуру, вона поспішно пішла, залишивши свій одяг розкиданим.
За казкою, яку розповів капітан з Оркнейських островів, рибалка на ім'я Алік нібито знайшов дружину, вкравши тюленячу шкуру селкі. Алік у казці зображений як добрий знайомий батька оповідача, Джона Геддла зі Стромнесса.
Шетландські казки Версія казки про селкі, змушену стати дружиною людини, яка вкрала її тюленячу шкуру, що діялася в Ансті, була опублікована Семюелем Гіббертом у 1822 році. У неї вже був чоловік, подібний до неї.
У деяких історіях із Шетландських островів розповідається про селкі, які заманюють остров'ян у море в середині літа, і ці закохані люди ніколи не повертаються на сушу.
На Шетландських островах вірили, що морський народ у своїй підводній батьківщині повертає собі людську подобу та дихає атмосферним повітрям, проте завдяки своєму морському вбранню (тюленячій шкурі) вони мають здатність перетворюватися на тюленів для переміщення звідти до надводних рифів; водночас кожна така шкура була унікальною та незамінною.
Здатність селкі змінювати форму в шетландській традиції детально описана в шотландській баладі «Великий шовковий риф із Суле-Скеррі»:
Також є історія, в якій жінка народжує незвичайну дитину після зустрічі з селкі.
У переказі про «Сина Гіоґи» група тюленів, що відпочивала на скелях Ві-Скерріс, потрапила в засідку і була обдерта рибалками з острова Папа-Стур, проте, оскільки це насправді був морський народ, пролита кров спричинила потужний приплив, через що один із рибалок опинився у пастці. Постраждалі селкі повернули собі людську подобу, але оплакували втрату своїх шкур, без яких не могли повернутися до підводної домівки. Оллавітінус був особливо зажурений через розлуку з дружиною, проте його мати Гіоґа уклала угоду з покинутим моряком, запропонувавши переправити його назад до Папа-Стура за умови повернення шкури.; : «Gioga's son». Водночас в іншому варіанті того ж сюжету покинутого чоловіка звуть Герман Перк, а ім'я селкі-рятівниці не згадується.Nicolson, John (1920) «Herman Perk and the Seal», Some Folk-Tales and Legends of Shetland, Edinburgh: Thomas Allan and Sons, pp. 62–63. Cited by Ashliman, D. L. (2000—2011), «The Mermaid Wife»
Паралелі Згідно з системою класифікації міграційних фольклорних сюжетів Рейдара Торальфа Крістіансена, перекази про наречену-тюленя віднесені до типу ML 4080. Водночас ці історії про дружин-селок також визнані спорідненими з мотивом про діву-лебедя. На сьогодні від Ірландії до Ісландії знайдено сотні казок про наречених-тюленів,. Cited by проте в Норвегії Крістіансеном було виявлено лише один такий зразок.
На Фарерських островах також існують аналогічні вірування про морський народ та жінок-тюленів.
Тюлені-перевертні, подібні до селкі, існують у фольклорі багатьох культур. Відповідна істота існувала у шведській легенді, а народ чинуків у Північній Америці має схожу казку про хлопчика, який перетворюється на тюленя.«The Boy Who Lived with the Seals: Rafe Martin: Free Download, Borrow, And Streaming: Internet Archive.» Internet Archive. N. p., 2018. Web. 7 December 2018.
Ісландські народні казки