Міна з мінімальним вмістом металу — це наземна міна, розроблена з використанням мінімально можливої кількості металу в своїй конструкції. Мінімізації кількості металу досягають шляхом розміщення вибухового заряду в неметалічному корпусі — пластиковому, дерев'яному, скляному, керамічному тощо. Металеві компоненти обмежуються кількома дрібними деталями запалу, які складно виготовити з інших матеріалів — пружина, наконечник ударника та . Такі міни майже неможливо виявити за допомогою звичайних металодетекторів, що робить їх особливо небезпечними.
Окрім ускладнення противнику процесу розмінування, виготовлення мін з неметалевих матеріалів дозволяє економити металосировину для інших цілей та, при використанні відповідних матеріалів, значно збільшувати термін служби міни завдяки зниженій корозії.
Безметалеві міни
Повністю неметалеві наземні міни пластикові та мають хімічний запал у вигляді скляної або пластикової ампули, що містить суміш чутливої до тертя піротехнічної речовини та скляного порошку. Сила, спрямована вниз на натискну пластину, долає розривне напруження пластикового відрізного штифта, який ламається, дозволяючи рухатися неметалевому ударнику. Ударник проштовхується вниз через гнучкий пластиковий притискний конус, який різко відпускає його з іншого боку з набагато більшою швидкістю, внаслідок чого здійснюється удар по ампулі з піротехнічною речовиною.
В іншому варіанті, коли відрізний штифт ламається, тиск на запал передається на пластикову . Шайба зміщується вниз, пробиваючи конічним штифтом тонку пластикову мембрану, що покриває ампулу з піротехнічною сумішшю.
У кожному разі, розбиття ампули викликає спалах полум'я, який запускає детонатор та ініціює сусідній бустер, який детонує основну вибухову начинку.
Приклади
(Третій Рейх, 1942), протипіхотна Glasmine 43 (Третій Рейх, 1943), протипіхотна (Третій Рейх, 1944), протитанкова (Японська імперія, 1944), протипіхотна M19 (США, 1965), протитанкова; також виготовлялася в Чилі, Південній Кореї, Туреччині та Ірані PRB M-409 (Бельгія), протипіхотна (Югославія / Сербія), протитанкова (Югославія/Сербія), протипіхотна (Югославія/Сербія, 1970), протипіхотна (Італія, SpA), протипіхотна; також виготовлялася в Ірані, Єгипті, Швеції, Сінгапурі (Італія, Valsella Meccanotecnica SpA), протипіхотна (Італія, Misar SpA, 1977), протипіхотна; також виготовлялася в Греції, Португалії, Іспанії (Італія, Misar SpA, 1981), протитанкова; також виготовлялася в Ірані, Португалії, Іспанії (Італія, Tecnovar Italiana SpA), протипіхотна; також виготовлялася в Ірані та Єгипті (Італія, Tecnovar Italiana SpA, 1970), протитанкові; також виготовлялися в Єгипті
Італія була світовим лідером у виробництві мін з мінімальним вмістом металу з 1970-х років до 1993, коли ця країна запровадила національну заборону на виробництво наземних мін (за чотири роки до підписання Оттавської конвенції). На початку 1980-х років три вищезгадані італійські виробники наземних мін, Valsella Meccanotecnica, Misar і Tecnovar Italiana, здебільшого виробляли саме міни такого типу.
Розмінування
Проблема розмінування полягає в надійному визначенні місця розташування мін. Оскільки безметалеві міни за визначенням не містять металу, їх неможливо виявити звичайними металодетекторами, для розмінування підходять альтернативні варіанти пошуку, такі як: Ручне виявлення мін за допомогою , що займає дуже багато часу. Використання тварин (наприклад, спеціально навчених щурів), які можуть виявляти вибухівку в мінах на нюх і, завдяки своїй легкій вазі, не активують міни. Механічне розмінування, наприклад, за допомогою .
Нерідко металовмісні протитанкові міни, встановлюють на одному полі з малометалевими протипіхотними мінами, щоб ускладнити роботу саперів з металодетекторами. Оскільки протитанкові міни містять кілька кілограмів металу, а протипіхотні міни — лише кілька грамів, навколо кожної протитанкової міни є певна зона, де металошукач реагує на метал у протитанковій міні та більше не може виявляти бідні на метал протипіхотні міни, що наражає сапера на смертельну небезпеку.
Користувачі мін з низьким вмістом металу іноді бажають все ж полегшити їх пошук після встановлення. Для цього деякі міни, такі як італійська VS-50, мають можливість прикріплення додаткової металевої деталі. Німці застосували більш незвичайний підхід зі своєю міною Topfmine: її покрили легко радіоактивним піском, що дозволяв знайти міну за допомогою лічильника Гейгера.
Міжнародне право Стаття 4 Зміненого Протоколу II до Конвенції про конкретні види звичайної зброї 1996 року передбачає, що забороняється використовувати протипіхотні міни, які не піддаються виявленню, як зазначено в пункті 2 Технічного додатка.
Див. також Вибухостійка міна Елемент невилучення
Примітки