Крістін Арноті (, справжнє ім'я — Ірен Ковач де Сендрьо, ; , Будапешт, Угорщина — ) — французька письменниця та журналістка угорського походження. Лавреатка кількох літературних премій.

Біографія Народилася та виросла у Будапешті в сім'ї інтелектуалів. Її батько — землевласник і викладач університету — був наполовину угорцем, наполовину австрійцем, а мати — наполовину німкенею, наполовину полькою. З дитинства вільно володіла угорською, німецькою та французькою мовами. Під впливом матері дуже рано почала писати — своє перше оповідання написала у вісім років. Під кінець Другої світової війни, 1945 року в Будапешті йшли важкі бої і місто зазнавало обстрілів Радянської армії. Батько Крістін обладнав у підвалі будинку, де вони жили, притулок і перевіз туди сім'ю. Декілька тижнів дівчинка вела в підвалі щоденник свого життя та життя свого міста — ці записи стали згодом основою першого літературного твору «Мені 15 років і я не хочу помирати» ().

1948 року сім'я залишила Будапешт, пішки перейшла кордон з Австрією і опинилася в таборі біженців. Завдяки фіктивному шлюбу, Крістін вдалося отримати бельгійське громадянство і переїхати разом з родичами до Брюсселя. 1954 року Крістін відправила свій перший автобіографічний роман до редакції паризької газети «Le Parisien libéré», яка надавала літературну премію «Гран-прі Істини», і виграла її.

Приїхавши на нагородження, познайомилася з головним редактором газети Клодом Белланже (згодом директор агентства Франс Прес). Попри різницю у 20 років, між ними відразу спалахує пристрасть. Проте були перепони — вони обоє перебували у шлюбі. І лише через 9 років, у 1964 році, після подолання численних перешкод Арноті та Белланже вдалося розлучитися і зіграти весілля.

1956 року написала свій перший белетристичний роман «Бог запізнюється» (), що розповідає історію молодої жінки, що залишилася за залізною завісою. За два роки вийшло друком продовження дебютного автобіографічного роману «Жити не так просто» (). У наступні роки активно працювала та випускала романи кожні один-два роки. Вона також писала статті, есеї, оповідання для жіночих журналів, як-от «Elle», «Marie Claire», «Cosmopolitan», а також для телебачення.

1978 року помер Клод Белланже — як його називала Арноті, «моє єдине кохання». Щоб відволіктися, вона поїхала за кордон і тривалий час жила в різних країнах, намагалася перейнятися місцевим життям і писала романи: в Австралії, Кенії, США. Кілька років провела у Нью-Йорку у невеликій квартирці з видом на Центральний парк. За цей час написала три детективні романи і публікує їх у 1985—1987 роках під псевдонімом Вільям Дікінсон. У 2001 та 2008 роках видала ще дві частини своєї автобіографії.

Крістін Арноті написала 48 романів і збірку оповідань «Монгольський вершник» (), ушанований гран-прі Французької академії за оповідання. Деякі з романів також були відзначені різними преміями.

Померла 6 жовтня 2015 року у 84 роки, місце смерті сім'я не розголошувала. За словами дочки письменниці, на момент смерті у Крістін Арноті був у роботі великий роман про примирення між людьми та тваринами, який так і не було завершено. За заповітом письменниці, її прах був змішаний з прахом Клода Белланже і розвіяний над морем.

Нагороди

Командор ордену Почесного легіону Гран-прі Французької академії за оповідання за збірку «Монгольський вершник» (1976) Гран-прі Істини за автобіографічний роман «Мені 15 років і я не хочу помирати», 1955 Премія Чотирьох Журі за роман «Чорний сад», 1966 Премія Інтеральє за роман «Всі шанси плюс ще один», 1980 Премія Дому преси за роман «Африканський вітер», 1989

Бібліографія

Автобіографії

J'ai quinze ans et je ne vex pas mourir, Fayard, 1955 Il n'est pas si facile de vivre, Fayard, 1957 Jeux de mémoire, Fayard Embrasser la vie, Fayard, 2001 Les Années cannibale, Fayard, 2008

Романи

Dieu est en retard, Gallimard, 1955 Le Guérisseur, Fayard, 1958 Femmes du Japon, Bruna, 1959 Pique-Nique en Sologne, Julliard, 1960 Le Cardinal prisonnier, Julliard, 1962 La Saison des Américains, Cercle du Nouveau Livre, 1964 Le Jardin noir, Julliard, 1966 (Премія Чотирьох Журі) Jouer à l'été, Julliard, 1967 Aviva, Flammarion, 1968 chiche!, Flammarion, 1970 Un type merveilleux, Flammarion, 1972 Clodomir Free. Le Grand Complot,, 1975 J'aime la vie, Grasset, 1976 Le bonheur d'une manière ou d'une autre, Grasset, 1978 Toutes les chances plus une, Fayard, 1980 (Премія Інтеральє) Un paradis sur mesure, Grasset, 1983 L'Ami de la Famille, Grasset, 1984 Les Trouble-Fête, Grasset, 1986 Vent Africain, Grasset, 1989, (Премія Дому преси, 1989) Une affaire d'héritage, Grasset, 1991 Désert brulant, Grasset, 1992 Voyage de noces, Plon, 1994 Une question de chance, Omnibus, 1995 La piste Africaine, Plon, 1997 La Dernière Nuit avant l'an 2000, Plon, 1997 Malins plaisirs, Omnibus, 1999 Complot de femmes, Fayard, 2000 On ne fait jamais vraiment ce que l'on veut, Fayard, 2002 Aller-retour, tous frais payés, Fayard, 2004 Une rentrée littéraire, Fayard, 2004 Relations inquiétantes, Fayard, 2005 L'Homme aux yeux de diamant, Fayard, 2006 Donnant, donnant, Fayard, 2007 Une valse à Vienne, Fayard, 2009 La vie d'une manière ou d'une autre, Flammarion, 2010

Збірник оповідань

Le cavalier mongol, Flammarion, 1976. (Гран-прі Французької академії за оповідання)

Відкритий лист

Lettre ouverte aux rois nus, Albin Michel, 1974

Примітки

Посилання