Лілі Аркайне Штело (угор. Árkayné Sztehlo Lili, нар. 7 листопада 1897, Будапешт Угорщина — 28 жовтня 1959, там само) — угорська живописиця та художниця, дружина Берталана Аркая, найбільш відома своїми вітражами у парафіяльних церквах та соборах по всій Угорщині.
Біографія Лілі закінчила Академію образотворчих мистецтв у 1923 році, навчаючись у Лайоша Деака Ебнера, Яноша Вашарі та Ошкара Глаца, а пізніше здійснила наукові поїздки до Риму та Парижа. Спочатку вона успішно працювала з олійними картинами, але до кінця 20-х років стала продуктивною переважно в галузі кераміки та живопису на склі. Серед її робіт — скляні вітражі ратуші Могача, присвячені битві при Могачі (1927), розписні скляні вітражі церкви Пасарет та церкви Серця Ісусового у Варошмайорі у Будапешті (1932) та церкви Дьярвароша в Дьєрі (1929), вітраж мавзолею Святого Стефана в Секешфегерварі (1938), віконні вітражі церкви внутрішнього міста Печ (1943) та собору Святого Михайла у Веспремі (1954). Повітряні нальоти під час Другої світової війни завдали шкоди цим спорудам.
Аркайне Штело брала участь у низці національних та зарубіжних виставок прикладного мистецтва, зокрема в Монці в 1930 році та Римі в 1934 році, де здобула золоті медалі та Гран-прі. У 1937 році вона виставлялася на Міжнародній виставці мистецтв і техніки в сучасному житті в Парижі. У 1940 році виставляла вітражі із зображенням Єлизавети Угорської на Міланській триєнале.
Померла в 1959 році.
Її мистецтво Штело була значною фігурою у створенні кольорових вікон вітражів своєї епохи. Природа матеріалу, завдяки насиченості кольору сонячним світлом, керувала її мисленням. Штело черпала натхнення у відомих художників Середньовіччя, і вона викладала об'єкт, який хотіла зобразити, з кольорових скляних шматочків та формувала лінії малюнка за допомогою тримача для грифеля, що з'єднує скляні шматочки. Процедура вимагає від художниці відмови від зображення простору, структурованого за законами перспективи, побудови своїх композицій плоскими та спрощення ліній свого малюнка до останньої деталі.
Створення вікон церкви у Варошмайорі було відкладено на кілька років, починаючи з 1932 року, і громадськість неодноразово чинила опір встановленню роботи Штело.
Мистецтво Штело змінилося у повоєнну епоху. У своїх композиціях на біблійні сюжети вона створювала сцени з людськими та ангельськими персонажами зі священних історій, подібно до наративного настрою середньовічних художників-склярів, а її метод змінився від абстрактних геометричних форм як декору до дерев, квітів та птахів.
Окрім Будапешта, деякі роботи Штело розкидані по всьому Задунайському регіону, а одна з них досягла Великої рівнини у 1959 році.
Меморіальна виставка
Секешфегервар (1981)
Колективні виставки
Монца (1930) Будапешт (1931, 1937, 1941) Будапештський художній зал (1933) Брюссель (Всесвітня виставка, 1934) Париж (Всесвітня виставка, 1937) Мілан (1940)
Вибрані вітражі
Ратуша Мохача (1927, розбомблена у 1944) Костел Серця Ісуса (Хегівідек) (1932) Базиліка Веспрема (1954)
Вітражі в римо-католицькій церкві Галятето
Примітки
Джерела
Біографія Лілі Аркайне Штело на артпорталі. Угорськомовна біографія з фотографією Біографія з фотографіями та зображеннями Біографія угорською мовою