Іштван Анжуйський (; 20 серпня 1332 — 9 серпня 1354) — угорський королівський принц з Анжу-Сицилійського дому. Він був наймолодшим сином Карла I Угорського та Єлизавети Польської, який пережив дитинство. Із 1339 по 1346 рік він був герцогом Славонії, але не брав участі в управлінні провінцією. Окремий двір Стефана був створений у 1349 році. Цього року він отримав від свого брата, Людовика I Угорського, графства Сепеш і Шарош. Наприкінці 1349 року Людовік зробив його герцогом Трансильванії, але невдовзі призначив його керівником Славонії.

Іштвана вважали спадкоємцем свого бездітного брата. Він та його мати правили королівством під час першого походу Людовіка на Неаполь у 1350 році. Наприкінці того ж року Іштвана знову призначили герцогом Трансильванії, але з 1352 по 1353 рік він був герцогом Сепеша та Шароша. Після цього йому було доручено управління Хорватією, Далмацією та Славонією. Він помер після повернення з походу проти Сербії. Його герцогство успадкував його малолітній син Іван.

Юність Іштван був наймолодшим із п'яти синів, народжених Карлом I Угорським та його третьою дружиною Єлизаветою Польською. Із п'яти дитинство пережили Людовик, Андрій та Іштван. За «Ілюстрованою хронікою» Іштван народився «на свято Святого Іштвана»The Hungarian Illuminated Chronicle: (ch. 210), p. 148. (тобто 20 серпня) 1332 року. Він був названий на честь першого короля Угорщини Іштвана, якого канонізували у 1083 році. Його охрестив архієпископ Чанад Телегді. Одним із його вихователів був священик богемського походження Владислав.

Іштван вперше згадується в королівській грамоті його батька 12 травня 1339 року. У документі він був титулований герцогом Славонії, але не взяв на себе прямого управління провінцією: керувати Славонією від імені короля продовжували бани (або намісники). У липні дядько Іштвана по материнській лінії, Казимир III Великий, призначив матір і батька Іштвана або одного з їхніх синів своїм спадкоємцем, якщо помре без законного спадкоємця. Десятиліттями пізніше польський історик Янко з Чарнкова стверджував, що Карл вирішив забезпечити трон для кожного зі своїх синів і хотів зробити Іштвана своїм спадкоємцем в Угорщині. Наступного року венеційський посланець записав, що Карл разом зі своєю дружиною та «їхнім молодшим сином», яким, мабуть, був Іштван, планував відвідати Далмацію.

Карл I помер 16 липня 1342 року. Протягом перших років правління його брата Людовика, в офіційних документах Іштван згадувався лише епізодично. На прохання Іштвана, королівський суддя Пауль Надьмартоні відклав слухання у 1343 році та звільнив шляхтича від сплати штрафу у 1344 році. Іштван регулярно згадувався у дарчих грамотах його брата з травня 1345 року, що свідчило про те, що він став членом королівської ради.

Брат Іштвана, Андрій, який одружився з Джованною I Неаполітанською, був убитий 18 вересня 1345 року. Людовик I Угорський звинуватив Джованну в організації змови проти Андрія. Людовик вступив у листування з Папою Климентом VI, вимагаючи її покарання. З початку 1346 року Людовик також закликав Папу Римського дарувати Неаполітанське королівство йому або Іштвану. У своїх листах, адресованих Людовику, Папа називав Іштвана просто герцогом або герцогом Трансильванії, але в угорських документах у 1345 та 1346 роках його називали «герцогом усієї Славонії». Під час свого першого походу в південній Італії в 1347 та 1348 роках Людовик завоював значні території, але після його повернення до Угорщини Джованна та її другий чоловік, Людовік Тарентський, вигнали війська Людовика з більшості фортець.

Герцог Влітку 1349 року Іштвану було надано власний двір, а також графства Сепеш і Шарош. Перша згадка про члена двору Стефана була зафіксована 11 червня. Історик Єва Б. Галаш стверджує, що створення власного господарства Іштвана, найімовірніше, було пов'язане з переговорами його брата з папським легатом Гі Булонським. Людовик I запропонував Іштвану одружитися з сестрою та спадкоємицею Джованни I, Марією, а папа мав подарувати Іштвану Неаполь.

У своїх двох грамотах 1349 року Іштван називав себе «володарем Сепеша та Шароша». У своїй другій грамоті, виданій у листопаді, він також носив титул «герцога Трансильванії». Б. Галаш припускає, що Людовик I зробив свого брата герцогом провінції через нетривале повстання Андрія Сечі, єпископа Трансильванії, але термін перебування Іштвана на посаді був коротким, оскільки його призначили керувати Славонією. Уже 8 грудня 1349 року Один з його васалів Томас Гьонюй вперше згадується як ішпан (або голова) славонського графства, а бан Славонії не був свідком грамот Людовика I від того ж місяця до жовтня 1350 року, що свідчить про те, що Іштван отримав королівство наприкінці 1349 року.

Іштвана вже вважали спадкоємцем бездітного Людовика. Перед відправленням у свій другий неаполітанський похід у 1350 році Людовик I призначив Іштвана та їхню матір своїми заступниками. Іштван знову був призначений герцогом Трансильванії у листопаді або жовтні 1350 року, після повернення Людовика з Неаполя. Він відвідав Трансильванію та у січні 1351 року у Фельвінці (нині Уніря в Румунії) видав хартію. Він востаннє проголосив себе герцогом Трансильванії 18 жовтня 1351 року.

Іштван знову правив Сепешем і Шарошем, носячи титул герцога, з кінця 1351 до початку 1353 року. Після цього Людовик I призначив його керувати Хорватією, Далмацією та Славонією, найімовірніше, через те, що відносини між Угорщиною та сусідніми державами, Венецією та Сербією, стали напруженими. Із невідомої причини його стосунки з наставником погіршилися, і у листі Папі Владислав назвав Іштвана новим Нероном. Улітку 1354 року Іштван супроводжував Людовика у акції проти Сербії. під час повернення з походу 9 серпня 1354 року з невідомих причин Іштван померає. За місцевим переказом, вперше зафіксованим у 1760 році, він був похований у Загребському соборі.

Родовід

Примітки

Джерела

Первинні джерела The Hungarian Illuminated Chronicle: Chronica de Gestis Hungarorum (Edited by Dezső Dercsényi) (1970). Corvina, Taplinger Publishing. .

Вторинні джерела

Додаткова інформація