Справа Ван Дуйн проти Міністерства внутрішніх справ (1974 року) C-41/74 була справою Європейського Суду Справедливості щодо вільного пересування працівників між державами-членами.
Ця справа належить до офіційного списку із п'ятдесяти семи справ, які були перекладені в рамках підготовки до вступу нових держав-членів до Європейської Унії у 2004 році.Official list of 57 cases on curia.europa.eu
Факти Ван Дуйн, громадянка Нідерландів, стверджувала, що уряд Сполученого Королівства через Міністра внутрішніх справ порушив статтю 45(3) ДФЄС (тоді ст. 48(3) ДЗЄС), відмовивши їй у дозволі на в'їзд для роботи в Церкві саєнтології. Стаття 3(1) Директиви про вільний рух працівників 64/221/ЄС також визначала, що положення про державну політику повинно «ґрунтуватися виключно на особистій поведінці відповідної особи». Сполучене Королівство не зробило нічого для прямої імплементації цього елементу Директиви. Уряд вважав Саєнтологію шкідливою для психічного здоров'я, але не зробив її незаконною. Вона подала позов, посилаючись на Римський договір та право Спільноти, стверджуючи, що Директива повинна застосовуватися для зобов'язання Сполученого Королівства. Їй не було відмовлено через «особисту поведінку». Пеннікьюїк, віцепрезидент, передав справу до Європейського Суду Справедливості. Міністерство внутрішніх справ стверджувало, що це положення не мало прямої чинності, оскільки залишало уряду право застосовувати винятки до вільного пересування.
Судове рішення Суд Справедливості постановив, що Ван Дуйн можна було б відмовити у в’їзді, якби це було пов’язано з її особистою поведінкою, як зазначено в Директиві 64/22/ЄЕС. Стаття 48 Договору про заснування Європейського Співтовариства мала пряму дію, хоча застосування цього положення «підлягало судовому контролю». Крім того, Директива мала пряму дію щодо уряду Сполученого Королівства. По-перше, виключення можливості прямої дії було б несумісним із обов’язковою силою директив. По-друге, практична ефективність Директиви була б знижена, якби фізичні особи не могли посилатися на неї в національних судах. По-третє, оскільки ЄСП має юрисдикцію надавати попередні рішення відповідно до статті 267 ДФЄС (тоді статті 177 ДЄЕС) щодо «актів інституцій... Союзу», це означало, що всі акти повинні мати пряму дію.
Найважливіше те, що Європейський Суд Справедливості дозволив зробити виняток, тим самим схваливши (у цьому випадку) рішення Сполученого Королівства про заборону в’їзду пані Дуйн, оскільки на той час Сполучене Королівство вважало саєнтологію шкідливою та небажаною релігією:
Значення Головне значення справи полягає не в самому рішенні, а в тому факті, що Європейський Суд Справедливості постановив, що директиви можуть мати пряму дію на особу. У своєму рішенні Суд встановив, що директива має пряму дію, коли її положення є безумовними та достатньо чіткими та точними, а також коли держава-член ЄС не транспонувала директиву у встановлений термін. Суд обґрунтував це тим, що якщо директива не має прямої дії, то вона втрачає своє значення. Тому директиви повинні мати пряму дію.
Пізніше вони змінили своє міркування у справі Прокурор проти Ратті, але принцип залишився незмінним.
Див. також
Право Європейського Союзу Пряма дія права Європейського Союзу
Примітки