Дмитро́ Микола́йович Зейліге́р (ім'я при народженні – СамуїлУ ранніх працях — також С. Зейлігер.; , Тирасполь – 25 червня 1936, Ростов-на-Дону) – математик та механік єврейського походження. Професор Казанського університету (1894), один з організаторів вищої технічної освіти в Донецьку та Казані. Заслужений діяч науки РРФСР (1927).

Основні праці – в галузі геометрії лінійчатих поверхонь, гвинтового числення та теоретичної механіки.

Біографія Народився Зейлігер в Тирасполі в єврейській купецькій родині. Закінчив 2-гу Одеську гімназію (1883)Список студентів і сторонніх слухачів Новоросійського університету за 1883—84 академічний рік (Самуїл Зейлігер) (за іншими відомостями – Кишинівську гімназію) та фізико-математичний факультет Імператорського Новоросійського університету в Одесі (1887). У 1891 році здобув ступінь магістра прикладної механіки за дисертацію «Механіка подібно-змінюваного тіла. Статика» і наступного року був призначений приват-доцентом на кафедру механіки.

У 1894 році Московським університетом удостоєний ступеня доктора прикладної механіки за дисертацію «Теорія руху подібно-змінюваного тіла». У 1895 році призначений екстраординарним професором Казанського університету, у 1899 році – ординарним професором того ж університету та завідувачем кафедри механіки. У 1910 році організував при університеті перший повітроплавний гурток.

Звільнений з Казанського університету в 1914 році за неблагонадійні політичні погляди. До 1917 року викладав у Петроградському університеті, згодом знову в Казанському. Разом зі своїм учнем Н. Г. Четаєвим став організатором авіаційної освіти в Казані та відкриття на базі університету Казанського авіаційного інституту.

У 1919 році був обраний першим ректором Казанського політехнічного інституту. У 1927 році за ініціативи Д. М. Зейлігера почалася спеціалізація студентів-механіків з аеродинаміки.

Протягом 1929-1933 років був професором і завідувачем новоствореної кафедри математики Гірничого інституту в Юзівці (нині – Донецький національний технічний університет), у 1932-1936 роках – завідувачем кафедри теоретичної механіки Північно-Кавказького індустріального інституту в Новочеркаську.

Д. М. Зейлігер – автор праць із теоретичної механіки та комплексної геометрії лінійчатого простору. Розробив основи гвинтового числення (1890), у 1889-1891 роках займався механікою подібно-змінюваної системи. У 1910 році звернувся до питань плоского руху та теорії гвинтів, виклав теорію дуальних чисел. У 1934 році окремою монографією («Комплексна лінійчата геометрія») опублікував теорію лінійчатої геометрії з додатками до кінематики на основі результатів, отриманих методом гвинтового числення.

Родина Брат – Пилип Миколайович Зейлігер (1863-1937), випускник юридичного факультету Новоросійського університету, присяжний повірений, політичний захисник (зокрема, захищав повсталих матросів броненосця «Георгій Побідоносець» у Севастополі, 1906; А. В. Луначарського в Теріоках, 1906), есер, дворянин (1910). У радянські часи неодноразово зазнавав арештів.

Його син – Сергій Пилипович Зейлігер (1897, Одеса – 1929, Берлін), інженер-радіотехнік.

Донька – Олена Пилипівна Зейлігер, наукова співробітниця Інституту хімічної фізики АН СРСР, подруга письменниці Н. Н. Берберової.

Бібліографія «З галузі геометрії та механіки» («Записки Новоросійського товариства природознавців», 1891) «Про елементарний пучок нормалей» («Записки Новоросійського товариства природознавців», 1892) «Теорія однойменних фігур» («Учені записки Казанського університету», 1894) «Механіка» (6 публічних лекцій, «Вісті фізико-математичного товариства при Казанському університеті», 1895) «Загальний рух твердого тіла» («Вісті фізико-математичного товариства при Імператорському Казанському університеті», 1897) «До теорії лінійчатих поверхонь» («Вісті фізико-математичного товариства при Імператорському Казанському університеті», 1897) «Основні формули комплексної геометрії прямої» («Учені записки Казанського університету», 1897) «Нарис розвитку механіки у XIX столітті» («Учені записки Казанського університету», 1898) «Етюди з динаміки системи» («Учені записки Казанського університету», 1901) «Потенціал однорідного кулястого шару на внутрішню точку» («Вісті Казанського фізико-математичного товариства», 1903)

Монографії Теорія векторів. – Одеса, 1890. Механіка подібно-змінюваної системи. Вип. 1. – Одеса: тип. О. Шульце, 1890—1891. Теорія руху подібно-змінюваного тіла. – Казань: Типо-літографія Казанського Імператорського університету, 1892. Розв'язання задачі, запропонованої п. професором Д. М. Зейлігером. – Казань: Типо-літографія Казанського Імператорського університету, 1893. Про один спосіб отримання загальних інтегралів деяких систем диференціальних рівнянь. – Казань: Типо-літографія Казанського Імператорського університету, 1897. Звіт про відрядження до Італії. – Казань: Типо-літографія Казанського Імператорського університету, 1902. Теорія плоских централ. – Казань: Типо-літографія Казанського Імператорського університету, 1908. Комплексна лінійчата геометрія. Поверхні та конгруенції. – Ленінград-Москва: Державне техніко-теоретичне видавництво, 1934. Наклад 5 000 прим.

Примітки