Спалення Юди, повішення Юди – народний звичай спірного походження, що супроводжує святкування Страсного тижня перед християнським святом Великодня, який передбачає знищення опудала, що зображує Юду Іскаріота. Він трапляється в різних країнах світу, зокрема в південній Польщі (Малопольща, Підкарпаття, Біла Сілезія, Тешинська Сілезія). За пов'язаним з ним наративом, він має характер спрощеного «суду» над Юдою, що нагадує про зраду цією фігурою Ісуса Христа та призводить до подолання сил зла, уособленням яких він є. Сьогодні його іноді називають основою місцевого патріотизму, який мав відновити ідентичність громади. Він несе в собі заряд символічного насильства, а в минулому асоціювався з фізичною агресією проти євреїв, мотивованим антисемітизмом.
Історія У Польщі звичай влаштовувати символічну агресію проти опудала Юди Іскаріота під час Страсного тижня відомий з територій колишньої Габсбурзької монархії (Біла Сілезія, Тешинське герцогство, Австрійський поділ). На думку етнологів, це вторинна, християнізована під впливом духовенства, та часово зміщена форма язичницького ритуалу утоплення Маржанни (знищення зла, пов'язаного зі смертю та зимою). Однак думки щодо його історичного походження та обставин його появи в літературі розділяються. За словами Чеслава Вітковського, автора каталогу до виставки 1965 року «Щорічні польські ритуали та звичаї», Юда Іскаріот був перенесений у народну культуру студентами у XVII столітті, зникши у ХІХ столітті. Подібну теорію пропонує Уршула Яніцька-Кшивда: через наявність пісень, що супроводжують спалення Юди, ритуал міг походити з середньовічних пасійних п'єс, а після їх вилучення з церков Конгрегацією обрядів у 1685 році, він знайшов свій шлях через учнів до народних ритуалів, де перетинався з дохристиянськими традиціями. Версія, що відповідає цій точці зору, поширилася в польських медіа, стверджуючи, що звичай сягає XVIII століття. Це датування відкидає Аліна Кала, яка вказує на відсутність записів про звичай вішати Юду на польських землях у XVIII столітті, зокрема в Підкарпатському регіоні. На її думку, цей ритуал був штучно впроваджений у народну культуру разом з антисемітизмом з кінця ХІХ століття, ймовірно, католицьким духовенством. Етнографи з Етнографічного музею в Жешові повідомляють, що ритуал набув антисемітського характеру в ХІХ столітті та був заборонений австрійською владою як такий, що спричиняє соціальну напруженість.
Раннє, географічно невстановлене згадування про кидання опудала Юди з церковної вежі у Велику середу, його перетягування вулицями та побиття євреїв, яких зустрічали юнаки, можна знайти в «Описі звичаїв за правління Августа III» князя Анжея Кітовича, написаному в 1788 році та опублікованому в 1840 році. У розповіді Кітовича, який часто згадує мотив карнавалізації, це була вечірка, організована «грайливими хлопцями», які із задоволенням наслідували священиків, а через кілька років вона зникла завдяки втручанню професорів та чиновників.
У Скочуві, що у тодішньому герцогстві Тешин, ритуал так званого ведіння юдоша задокументовано у ХІХ столітті, хоча місцеві регіоналісти стверджують, що він походить з Моравії у XVIII столітті. Найдавніший фотографічний запис походить з міжвоєнного періоду. Під час Другої світової війни він був заборонений там німецькою окупаційною владою як прояв народного забобонів, знову практикувався з 1946 року, був призупинений у 1966 році під впливом місцевої парафії, а потім відновлений у 1981 році з ініціативи добровільної пожежної бригади.
У Ярославі, що в тодішній Галичині, випадок перетягування вулицями міста опудала Юди, зробленого з «ганчірок», як кажуть, викликав «загальне обурення» за кілька років до 1875 року.
У Саноку, Галичина, у 1875 році, на прохання радника Станіслава Малішевського, міська влада припинила звичай місцевих хуліганів («леопардів») кидати живого кота в горщику з церковної вежі під приводом помсти Юді. До 1908 року жорстоке поводження з твариною було замінено новим ритуалом: спусканням з тієї ж церковної вежі, підвішеного на мотузці, опудала Юди, виготовленого сином міського м’ясника та одягненого в крадений єврейський халат. Опудала символічно вбивали трьома способами на березі річки Сян. Під час ритуалу єврейське населення закривало свої крамниці та ховалося по домівках. Звичай у Саноку був припинений у 1940-х роках після знищення євреїв під час Другої світової війни.
У Порохнику, де ритуал зберігся до ХХІ століття, також кажуть, що він з'явився – за словами Галіни Войдило, голови міського культурного центру – у зв'язку із забороною, виданою церковною владою до Першої світової війни, кидати живого кота в глиняному горщику зі стіни церкви та ганятися за ним вулицями як втілення Юди-зрадника.
Опудала Юди були широко поширені в міжвоєнний період. У 1932 році Ян Станіслав Бистронь описав спалення Юди як поширену гру серед шкільної та сільської молоді. У Підкарпатському регіоні опудало ритуально вибивали біля єврейських будівель, а потім вішали на сусіднє дерево, а за його видалення стягували викуп.
За свідченнями очевидців, цей звичай був заборонений, зокрема, в Пручнику, німецькою окупаційною владою, але продовжувався у Великому Цішаціні. Після закінчення війни він не повернувся до Підкарпатського регіону. За словами місцевих жителів, у Пручнику його відродили наприкінці 1980-х років. Він з'явився в Бабениці в Білій Сілезії на початку того ж десятиліття.
Опис Видовище починалося вночі у Великий четвер (у деяких регіонах вже у Велику середу), закінчуючись наступного дня вдень. Опудало Юди судили, а потім вішали на церковній вежі. У Страсну п'ятницю Юду скидали з вежі, а потім били, тягли та волочили по селу. Зрештою, спалене опудало кидали в річку чи ставокRenata Hryń-Kuśmierek, Polskie tradycje doroczne, Publicat, Poznań 2005, s. 54.. Цей звичай іноді набував антисемітського характеруПеред війною під час побиття Юди траплялися хуліганські напади на єврейські будинки. Маршрут, яким ведуть Юду, досі пролягає вулицями, що колись були заселені євреями, – Ринковою та Канчудзькою. Біля них стоять старі дерев’яні будинки з аркадами, які є туристичною атракцією містечка. Їхні фотографії прикрашають листівки та регіональні видання з Прухника. Часи, коли в містечку жили євреї, пам’ятає Зигмунт Осада. Тоді Юду могли бити лише хлопці, які щойно повернулися з армії. Траплялося, що вони по черзі розбивали палицями вікна в єврейських будинках. Якщо віконниці не були зачинені, то шибки летіли. Старші мешканці згадують, що в Юда билися двічі, а в вікно єврея — один раз. Roman Pawłowski, Przyjeżdżamy do Pruchnika, by zobaczyć ceremonię wieszania Judasza, Gazeta Wyborcza 20 kwietnia 2001 wersja elektroniczna.Анджей Карчмаржевський з Етнографічного музею в Жешуві підтверджує, що в минулому побиття Юди набувало антисемітського характеру, про що згадують джерела ще XIX століття. – Але важко ототожнювати обряд із політичною позицією, – додає він. На думку етнографа, обряд має складну символіку. Вона сягає дохристиянських часів, коли навесні спалювали різні символи зими, тобто зла. Коли на язичницький ритуал наклалася символіка Євангелія – невідомо. Національний контекст – це новий елемент. – Єврея тут зображують карикатурно, але йдеться не про висміювання, а про те, щоб показати, що він інший, чужий. Пародія часто служить для підкреслення ритуального часу – пояснює Карчмаржевський. Чому ж цього року написали «Юде» замість «Юда»? Я сам був здивований. Раніше писали «Зрадник», «Юда-зрадник» або «Юда». Можливо, це вплив усіх цих дискусій у пресі та на телебаченні? – Чи може побиття ляльки перерости у побиття людей? Я ніколи не пов’язував побиття Юди з погромом. Саме побиття колись було обрядовою дією, наприклад, на Великдень б’ють пальмовою гілкою, щоб передати здоров’я. Я вважаю, що сьогодні цей звичай не має нічого спільного з антисемітизмом. Міхаліна Фалінська, Лукаш Гірш і Ярослав Дерліцький, студенти етнографії з Варшави, які приїхали сфотографувати обряд у Прухніці, дотримуються подібної думки. Roman Pawłowski, Przyjeżdżamy do Pruchnika, by zobaczyć ceremonię wieszania Judasza, Gazeta Wyborcza 20 kwietnia 2001 wersja elektroniczna.: опудало Юди уособлювало стереотипного єврея, і святкування закінчувалося нападами учасників на євреївIreneusz Jeziorski, Od obcości do symulakrum. Obraz Żyda w Polsce w XX wieku, Zakład Wydawniczy Nomos, Kraków 2009, s. 187..
Через надмірну агресію учасників видовища Церква заборонила його організацію. Там, де звичай досі існує, опудало вішають на дерево, жердину або димар. Донині цей ритуал зберігся локально на півдні Польщі (Підкарпаття, Малопольща, Тешинська Сілезія), зокрема в Сяноку, Порохнику, Кросниці, Скочуві (водіння Юдоші), Бабениці. Жешувська етнографка Моніка Зидронь вказує на спалення Юди як найхарактерніший великодній звичай, який досі практикується на Підкарпатті.
У Малопольщі (території сучасних Мисленицького та Вадовицького повітів) цей звичай місцевою краківською говіркою називається спалюванням юдоші. Він практикувався у Великий четвер (день, коли, згідно з Євангелієм, Юда зрадив Ісуса та повісився), і не супроводжувався жодними додатковими реконструкціями. Після настання сутінків на багатті спалювали або опудало Юди, або саме багаття. Спочатку багаття розпалювали переважно із сухих вінків, зібраних на цвинтарях та залишених на могилах після Дня Всіх Святих. Пізніше (до кінця 1990-х років) став популярним звичай спалювати юдошу зі старих та зношених автомобільних шин. Наразі цей звичай зникає. У гмінах Сулковице та Лянцкороні він залишається в рудиментарній формі у вигляді багать, які розпалюють у сутінках у Великий четвер із сухих трав та гілок, зібраних у садах після зими.
Спалення Юди колись практикувалося по всій Європі і досі практикується в деяких частинах Греції, Бразилії, Іспанії, ПортугаліїEaster in Portugal – Burning Judas, Burying The Cod ., АвстріїFabulous Easter Events in Vienna and Salzburg., Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Мексики, Коста-Рики, Уругваю, ВенесуелиBurning of Judas., Кіпру (де його називають «ламбрація»), The Easter tradition that’s becoming an excuse for bad behaviour ., ФіліппінHere’s one peculiar Lenten tradition in Antique ., Перу, ЧиліJudas Doll, Valparaiso ..
ЮНЕСКО визнала чеську традицію Юдоші (vodění Jidáše), яка досі культивується в Пардубицькому краї, частиною національної культурної спадщини.
Див. також
Юдоша Купальське вогнище Пухерокі Солом'яні діди Похорон журу та оселедця
Примітки
Бібліографія
Зовнішні посилання
Повішення Юди, naludowo.pl Уршула Яніцька-Кшивда: Ритуал спалення Юди на Страсному тижні на півдні Польщі, kultura ludowa.pl Діана Валавендер: Великодні традиції та звичаї. Спалення Юди historia.org.pl Рената Йохимек: Юдошу треба дати ляпаса!, niedziela.pl Роман Павловський : Ми їдемо до Прухника, щоб побачити церемонію повішення Юди, wyborcza.pl, 20 квітня 2001 року Мокрий понеділок – найкращий спосіб його зберегти – розмова про великодні звичаї – Моніка Зидронь з Етнографічного музею Францішека Котули в Жешові розповідає про великодні звичаї в Підкарпатському регіоні wyborcza.pl 31 березня 2018 року