Політика посилання польськості () – політика щодо східних національних меншин (переважно українських), що була впроваджена після вбивства Броніслава Пєрацького (1934), а потім смерті Юзефа Пілсудського (1935) урядом Другої Польської Республіки через Комітет у національних справах при Прем'єр-міністрі у 1935–1939 роках, спочатку на території Підляшшя та Холмщини, потім також у Східній Галичині, Волині та Поліссі.Andrzej Chojnowski, Jan J. Bruski „Ukraina” Wydawnictwo Trio Warszawa 2006.

Історія

Основними передумовами політики зміцнення польської мови були підтримка регіоналізмів (лемківського, бойківського та гуцульського), підтримка та розширення руху «селянської шляхти» та зміцнення сокальського кордону з метою послаблення впливу українського націоналізму, що розвивався у Східній Малопольщі, на українське населення Волині.Ришард Тожецький, Polacy i Ukraińcy: sprawa ukraińska w czasie II wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej, Warszawa 1993, s. 13–14. Підозрюючи українців у відсутності лояльності, їх звільняли з посад у державному управлінні: лісовому господарстві, зв'язку та поштовому зв'язку. Також було вжито адміністративних заходів для навернення православних до римо-католицької віри. (див.: Акція полонізації та реституції 1938 року). Першим селом, де було проведено акцію, були Гриньки, де підрозділ , після того, як селяни осквернили портрети державних сановників, конфіскував документи у 40 селян, заборонив селянам залишати Гриньки після заходу сонця та оточив село. Кінцевим результатом цих дій стало навернення 572 селян з православ'я до католицизму. Подібні методи були використані для «навернення» щонайменше 12 000 осіб у Волинському воєводстві до 1939 року.„Православні християни, які перейшли до католицизму, об'єднувалися в місцеві "Союзи заміської шляхти". Тільки в Дубенському повіті невдовзі було створено двадцять дев'ять відділень цієї організації. За неповними даними, приблизно 12 000 осіб було «навернено» таким чином у період з грудня 1937 року по вересень 1938 року. Уряд надавав наверненим пільгові позики, право першої відмови на купівлю землі шляхом поділу поміщицьких маєтків, податкові пільги для започаткування власного бізнесу, продаж худоби за акційними цінами, розширення польської культурної та освітньої інфраструктури.” , Polityka państwa polskiego wobec zagadnienia ukraińskiego w latach 1930–1939, Lublin 2003, wyd. Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, , s. 172–173.

Головними пропагандистами цієї політики були маршал Едвард Ридз-Сміглий та генерал Тадеуш Каспшицький. Окрім Комітету національних справ (створеного 19 грудня 1935 року), у її розробці допомагали Координаційний секретаріат польських громадських організацій (створений 23 листопада 1935 року) та .

Наприкінці 1936 року Міністерство військових справ створило Координаційні комітети при та під головуванням генерала Мечислава Сморавінського та генерала Міхала Токаржевського-Карашевича (якого через віддаленість від бойових дій перевели до Торуня), а пізніше – генерала Владислава Лангнера. Ці комітети співпрацювали з Товариством розвитку східних територій, та Стрільницькою асоціацією.

Керівні принципи акції полонізації та реституції у січні 1938 року містили, серед іншого, таку заяву полковника :

Колишні прем'єр-міністри Казимир Бартель та Януш Єнджеєвич, а також багато політичних та громадських діячів, зокрема , Станіслав Цат-Мацкевич, Міхал Токаржевський-Карашевич, Генрик Юзевський та греко-католицький митрополит Львівський та Галицький Андрей Шептицький, висловили протест проти цієї політики у листі до вірних, який був конфіскований цензурою.List pasterski został opublikowany w piśmie Meta z 28 sierpnia 1938. Numer został skonfiskowany przez administrację, krążył jednak w odbitkach wśród ludności ukraińskiej, Robert Potocki Polityka państwa polskiego wobec zagadnienia ukraińskiego w latach 1930–1939, Lublin 2003, wyd. Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, , s. 169. Pełny tekst listu: List Metropolity Szeptyckiego w sprawie sytuacji na Chełmszczyźnie w: Andrzej Szeptycki, Pisma wybrane, wybór: Maria H. Szeptycka, o. Marek Skórka OSBM, Kraków 2000, wyd. Znak, ; s. 342–345. Ця політика, незважаючи на протести, тривала до початку Другої світової війни. Через свою опозицію до цієї акції Генрика Южевського у квітні 1938 року було знято з посади волинського воєводи та переведено на посаду лодзинського воєводи. Його замінив , переконаний прихильник полонізації.

Див. також Ревіндикація

Примітки

Бібліографія , Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921–1939, Wrocław 1979, Wyd. Zakład Narodowy im Ossolińskich, . , Polityka państwa polskiego wobec zagadnienia ukraińskiego w latach 1930–1939, Lublin 2003, wyd. Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, . Ришард Тожецький: Polacy i Ukraińcy. Sprawa ukraińska w czasie II wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej, Warszawa 1993, . Генрик Юзевський, Zamiast pamiętnika, Zeszyty Historyczne, z. 59,60,63, Paryż 1982–1983 Marek Gałęzowski, Henryk Józewski „Olgierd”, Zeszyty Historyczne, zeszyt 150, Paryż 2004, s. 97–128. Tam także znajduje się obszerna bibliografia dotycząca Józewskiego; Тімоті Снайдер, Sketches from a Secret War: A Polish Artist’s Mission to Liberate Soviet Ukraine, New Haven: Yale University Press, 2005; wydanie polskie: Tajna wojna. Henryk Józewski i polsko-sowiecka rozgrywka o Ukrainę, wyd. Znak, Kraków 2008, .