Герман Ернст фон Рекс (; 12 вересня 1821, Лебау — 29 серпня 1901, Дрезден) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант Саксонської армії.

Біографія Герман був сином Ернста Карла фон Рекса (1777–1833), головного магістрата Верхньої Лужиці, та його другої дружини Луїзи, уродженої Родевіц (1789–1858). У нього було дев'ять братів і сестер.

Після навчання в кадетській школі в Дрездені Рекс був призначений фенріхом до піхотного полку «Принц Максиміліан» Саксонської армії. 20 грудня 1840 року його було підвищено до лейтенанта й переведено до піхотного полку «Принц Георг» в Цвікау, а наступного року його перевели до гвардійської дивізії в Дрездені. Після розформування цієї дивізії Рекса в 1848 році перевели до бригади «Кронпринц», а в 1849 році він отримав звання оберлейтенанта, одночасно будучи призначеним до лейб-піхотної бригади. Як такий, він брав участь у придушенні травневого повстання в Дрездені.

Після демобілізації Рекса було призначено ад'ютантом 15-го піхотного батальйону в 1850 році. У 1856 році його було підвищено до гауптмана та командира роти в 14-му піхотному батальйоні. На початку війни проти Пруссії в 1866 році він став майором і служив командувачем штабу кронпринца Альберта під час кампанії. Після повернення додому Рекса ненадовго призначили до губернатора Дрездена, прусського генерала піхоти фон Боніна, поки 1 квітня 1869 року його не призначили ад'ютантом короля та на цій посаді підвищили до оберстлейтенанта. Після мобілізації на війну проти Франції Рекс спочатку отримав командування резервним батальйоном 1-го (лейб-) гренадерського полку № 100. 19 серпня 1870 року його було призначено командиром мобільного полку, який прибув туди 22 вересня 1870 року. Його підрозділ у той час дислокувався під Парижем. Під час рейду військ генерала Бріана в ніч з 29 на 30 листопада 1870 року Рекс зазнав втрат у вигляді шести офіцерів, 153 бійців та однієї гармати.

Рекс повернувся до гарнізону в Дрездені після війни, а 31 травня 1875 року отримав командування 4-ю піхотною бригадою № 48 у Лейпцигу. Отримавши звання генерал-майора, він став командиром цього великого підрозділу 11 вересня 1875 року. Після схвалення його прохання про відставку він вийшов у відставку 20 березня 1878 року, а 20 квітня 1900 року йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта запасу.

Сім'я 28 жовтня 1850 року одружився з Клотільдою Едле фон дер Планіц (1826). В пари народились 3 дітей:

Елла (1861) — дружина саксонського генерал-лейтенанта Антона фон Голлебена знаного фон Норманна (1854–1926). Клотільда (1865) — дружина саксонського міністра фінансів Ернста фон Зейдевіца (1852–1929). Адольф (1868)

Нагороди Отримав численні нагороди, серед яких:

Військовий орден Святого Генріха, лицарський хрест (27 травня 1849)Der Königlich Sächsische Militär-St. Heinrichs-Orden 1736–1918. Ein Ehrenblatt der Sächsischen Armee. Wilhelm und Bertha von Baensch-Stiftung, Dresden 1937, S. 72. Залізний хрест 2-го класу Медаль «За вислугу років» (Саксонія) Орден Альберта (Саксонія), командорський хрест 1-го класу Орден Заслуг (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу Орден Святого Станіслава 2-го ступеня (Російська імперія) Орден Білого Сокола, командорський хрест Орден «За військові заслуги» (Тоскана), лицарський хрест Орден Філіппа Великодушного, лицарський хрест 1-го класу Орден Рутової корони Орден Корони (Пруссія) 2-го класу із зіркою

Примітки

Література

Anton Bettelheim (Hrsg.): Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog. VI. Band: 1. Januar bis 31. Dezember 1901. Verlag Georg Reimer, Berlin 1904, S. 311–312. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. 1903. Vierter Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1902, S. 765–766.