Державне житло у Франції (фр . logement social, також відоме як Habitations à loyer modéré або HLM ) — центральна, місцева або соціальна програма, призначена для надання субсидованої допомоги малозабезпеченим та бідним людям.

Історія У Франції існує давня традиція соціального та державного втручання у сферу забезпечення житлом. У 1774 році Людовик XV, незадовго до своєї смерті, доручив архітектору Клоду-Ніколя Леду спроєктувати Королівські солеварні Арк-е-Сенан. Солеварні вважаються одним із перших зразків промислової архітектури. Комплекс включав технічні приміщення, житло для робітників та сади, функціонуючи як єдине ціле, де проживала значна частина робітничої спільноти.

У XIX столітті, у контексті індустріалізації, з'явилися cités ouvrières (містечка компаній), натхненні «Фаланстерою» Шарля Фур'є. Це була рання форма соціального житла — за приватною ініціативою — у вигляді житлових масивів для робітників та інших «коронів», побудованих промисловцями для розміщення своєї робочої сили.

З 1898 по 1949 рік ці приватні ініціативи регулювалися правовою базою – Законом Зіґфріда. Цей закон пропонував фінансову підтримку приватним ініціативам для заохочення будівництва житла з низькою орендною платою (кредитні пільги та податкові пільги).Les HBM: Un patrimoine multiple (1894-1949) (PDF). Mairie de Paris. 2017 У 1906 році Закон Штрауса посилив субсидії, що надавалися приватним забудовникам та керуючим дешевим житлом. Термін дії податкових пільг було збільшено з 5 до 12 років. Закон заохочував муніципалітети та департаменти підтримувати компанії дешевим житлом шляхом надання фінансової допомоги. Це надало подальшого поштовху приватному будівництву дешевого житла.

Після Другої світової війни населення Франції швидко зростало, тоді як відтік людей з сільської місцевості привів багатьох до міст. У багатьох регіонах війна завдала шкоди житловому фонду. Щоб уповільнити швидке зростання орендної плати, уряд у 1949 році прийняв закон про контроль орендної плати. Це фактично поклало край економічним вигодам від інвестицій у житло. Крім того, будівництво житла суворо регулювалося, що ускладнювало будівництво без політичної підтримки. Також у 1949 році було прийнято ще один закон, підтриманий Еженом-Клодіусом Петі, міністром реконструкції та міського планування, який сприяв руху до «вищого комфорту» – це були Habitations à Loyers Modérés (HLM), які потім замінили Habitations à Bon Marché (HBM).

Уряд розпочав масштабний план будівництва, включаючи створення нових міст («villes nouvelles») та нових передмість з (Habitation à Loyer Modéré, «житло з низькою орендною платою») у 1949 році. Держава мала гроші та юридичні засоби для придбання землі та могла надати певні переваги компаніям, які будували величезні житлові комплекси з сотнями квартир. Якість також ефективно регулювалася, що призвело до створення житла пристойної або навіть найвищої якості порівняно зі стандартами 1950-х та 1960-х років.

Будівництво HLM також було основним джерелом політичного фінансування, і будівельні компанії іноді були змушені відшкодовувати кошти політичній партії мера, який започаткував програму HLM. Це призвело до та інших місцях.

У 1983 році було створено Національну житлову раду (Conseil National de l'Habitat) як офіційний дорадчий орган уряду Франції для консультацій з питань допомоги в житловому забезпеченні, соціального різноманіття та володіння житлом.

У 2000 році Закон про міську солідарність та оновлення (Loi Solidarite et Renouvellement Urbain) зобов’язав кожне місто у Франції мати щонайменше 20 % житла соціального призначення (HLM).Article 55 of the Applies to towns of more than 3,500 inhabitants (1,500 in Île-de-France) located in urban agglomerations of more than 50,000 inhabitants, with at least one commune of more than 15,000 inhabitants.

У 2013 році закон Дюфло I збільшив вимогу щодо HLM до 25% до 2025 року.

Згідно з дослідженням, проведеним Banque des Territoires, у 2025 році будівництво нового або реконструкція існуючого соціального житла видається неможливим з огляду на стан бюджету Франції.

Різні види соціального житла

, Habitations à loyer módéré (житла для відпочинку), можуть бути приватними або державними; вони є найпоширенішими та вміщують приблизно тринадцять мільйонів людей. Субсидоване житло (побудоване приватним сектором) Кооперативи

Вплив на економіку Програми соціального житла у Франції мають очевидний позитивний вплив на споживання домогосподарств, які ними користуються. Немає єдиної думки щодо їхнього впливу на орендну плату в приватному секторі або на ціни на нерухомість.

Див. також

Державне житло

Примітки

Посилання

на Cour des Comptes