Паммер проти Karl Schlütter GmbH & Co. KG C-585/08 та Hotel Alpenhof проти Oliver Heller C-144/09 – справи Європейського Союзу з приватного права, що стосуються захисту прав споживачів та юрисдикції транснаціональних інтернет-транзакцій та споживчих операцій.

Факти

Паммер проти Karl Schlütter GmbH & Co. KG Пан Паммер, громадянин Австрії, здійснив онлайн-бронювання круїзу, який здійснювала німецька компанія Karl Schlütter GmbH & Co. KG, з Італії до Азії. Після прибуття до Трієста, Італія, він виявив, що запропоновані послуги були значно нижчими за те, що було в заяві. Замість двомісної каюти, яку він забронював, була доступна лише одномісна каюта, і, незважаючи на рекламу на веб-сайті, на палубі вантажного судна не було відкритого басейну, фітнес-залу, робочого телевізора та місць для сидіння чи відпочинку. Через це пан Паммер не піднявся на корабель, але йому повернули лише частково кошти (3216 євро з 8510 євро загальної суми). Це спонукало Паммера подати до судна з вимогою про повернення неповерненої суми.

Hotel Alpenhof GesmbH проти Олівера Геллера Пан Геллер, громадянин Німеччини, забронював номер в австрійському готелі «Alpenhof GesmbH» електронною поштою. Він не сплатив рахунок за проживання. Готель подав позов проти пана Геллера з вимогою відшкодувати вартість проживання.

Процедурна історія

Паммер проти Karl Schlütter GmbH & Co. KG Пан Паммер подав позов до австрійського суду з вимогою виплатити решту 5294 євро. Суд першої інстанції постановив, що має як міжнародну, так і територіальну юрисдикцію. Він постановив, що це був споживчий договір, а веб-сайт адаптований до німецького ринку. Апеляційний суд постановив, що суд нижчої інстанції не має міжнародної юрисдикції, і відхилив позов. Пан Паммер не погодився з цим рішенням і подав позов до . Верховний суд передав його до Суд Справедливості для ухвалення попереднього рішення.

Hotel Alpenhof GesmbH проти Олівера Геллера Готель Alpenhof GesmbH подав до австрійського суду позов проти пана Олівера Геллера з вимогою стягнути 5 248,30 євро за надання готельних послуг. Відповідач заперечив, що суд не мав міжнародної та територіальної юрисдикції. Суди першої та другої інстанцій, враховуючи цей аргумент, відхилили позов. Позивач потім подав апеляцію до Верховного суду Австрії з питання права. Верховний суд передав справу до Європейського Суду Справедливості для ухвалення попереднього рішення.

Запитання до Європейського Суду Справедливості 1. Чи вважається «подорож вантажним судном» пакетним туром у розумінні пункту 3 статті 15 Регламенту (ЄС) № 44/2001 (Регламент «Брюссель I»)? (Справа «Паммер»)

2. Чи є той факт, що веб-сайт сторони, з якою споживач уклав договір, доступний в Інтернеті, достатнім для того, щоб зробити висновок про те, що діяльність «спрямована» у значенні пункту 1 підпункту c) статті 15 Регламенту (ЄС) № 44/2001?» (Справа «Pammer & Alpenhof»)

Судове рішення Договір щодо рейсу вантажним судном, як-от договір пана Паммера, є договором туристичної подорожі у значенні статті 15 (3) Регламенту (ЄС) № 44/2001, яка надає споживачеві можливості, передбачені статтями 16-17 Регламенту (ЄС) № 44/2001.

Суд постановив, що національні суди повинні вирішувати, чи є вебсайт «спрямованим» у значенні статті 15, пункту 1 c) Регламенту (ЄС) № 44/2001 чи ні. Також існує наступний перелік, який не є вичерпним, для тлумачення, якщо діяльність продавця спрямована на державу-члена проживання споживача:

а саме міжнародний характер діяльності, згадка про маршрути з інших держав-членів для подорожі до місця, де зареєстровано торговця, використання мови або валюти, відмінної від мови або валюти, що зазвичай використовується в державі-члені, в якій торговець зареєстрований, з можливістю здійснення та підтвердження бронювання цією іншою мовою, згадування номерів телефонів з міжнародним кодом, витрати на сервіс інтернет-посилань (наприклад, Google) з метою полегшення доступу споживачів, які проживають в інших державах-членах, до сайту продавця або сайту його посередника, використання доменного імені верхнього рівня, відмінного від імені держави-члена, в якій зареєстровано торговця, та згадка про міжнародну клієнтуру, що складається з клієнтів, які проживають у різних державах-членах. Національні суди повинні з'ясувати, чи існують такі докази.

Наступні питання не є ознаками:

чиста доступність веб-сайту продавця або посередника в державі-члені, де проживає споживач згадка адреси електронної пошти та інших контактних даних, або використання мови чи валюти, які є мовою та/або валютою, що зазвичай використовуються в державі-члені, в якій зареєстровано продавця.

Значення Фірми (або особи), які продають товари чи послуги через Інтернет, повинні вирішити, чи хочуть вони продавати лише в державі-члені, в якій вони працюють (проживають), чи також в інших країнах. Під час продажу клієнтам з іноземної держави-члена ці фірми та особи повинні будуть враховувати рішення Суду Справедливості.

З огляду на це рішення, фірми повинні бути обізнані з можливістю судового переслідування в країні клієнта.

Рішення стосується Регламенту (ЄС) № 44/2001 (Брюссельський регламент I) та питання про те, який суд є компетентним. Відповідно до принципу правової визначеності в ЄС, регламенти Рим I, Рим II та Брюссельський регламент I тлумачаться однаково. Це означає, що коли діяльність «спрямована» в іншу країну, застосовуються статті про захист прав споживачів Рим I та Рим II.

Примітка: Регламент (ЄС) № 864/2007 від 11 липня 2007 року застосовується до позадоговірних зобов'язань («Регламент Рим II»), а Регламент (ЄС) № 593/2008 від 17 червня 2008 року застосовується до договірних зобов'язань («Регламент Рим I» та, разом з Регламентом Рим II, «Римський регламент»).

Примітки