Друга римсько-карфагенська угода — другий договір між Римською республікою та Карфагенською державою, укладений у 348 році до н. е., який зафіксував розподіл сфер впливу в Західному Середземномор'ї.

Головним джерелом про цей договір є праця «Загальна історія» давньогрецького історика Полібія.

Передумови укладання У середині IV століття до н. е. геополітична ситуація в Середземномор'ї суттєво змінилася порівняно з часами укладання Першого договору (509 р. до н. е.).

Зростання могутності Риму

Римська республіка оговталася після галльської навали (390 р. до н. е.) і почала активну експансію. Римляни підкорили етруське місто Веї, розширили свої землі та готувалися до вирішального зіткнення з самнітами (Перша Самнітська війна почалася у 343 р. до н. е.). Для забезпечення безпеки своїх тилів Риму було критично важливо отримати міжнародне визнання своєї влади над Латинським союзом.

Економічні інтереси Карфагена

Карфаген у цей період вів виснажливі війни на острові Сицилія проти грецького поліса Сиракузи та інших грецьких колоній. Карфагенська олігархія прагнула убезпечити свої ключові торговельні маршрути та сировинні бази (особливо на Сардинії та в Північній Африці) від проникнення італійських та грецьких піратів і торговців.

Взаємна зацікавленість Обидві держави на той момент не мали точок прямого конфлікту. Їхній союз базувався на спільних інтересах: Рим потребував спокою на морі, а Карфаген — гарантій невтручання Риму в сицилійські та африканські справи.

Зміст договору

За свідченням Полібія, текст Другого договору був значно суворішим і деталізованішим за перший, особливо щодо обмежень для римського флоту. Угода укладалася не лише від імені самих держав, а й включала їхніх союзників:Полібій «Загальна історія» III, 24.1

Обмеження для Риму

Договір жорстко обмежував морську та торговельну активність римлян і їхніх союзників:

•Римлянам заборонялося здійснювати плавання, грабувати узбережжя або засновувати колонії за Прекрасним мисом (мис Фаріна в Тунісі), а також за містами Мастія та Тарсей (ймовірно, південне узбережжя Іспанії).

•Римлянам категорично заборонялося вести торгівлю або засновувати поселення на Сардинії та в Лівії (африканські володіння Карфагена). Якщо римський корабель заносило туди бурею або через переслідування ворогів, екіпаж мав право лише поповнити запаси води/їжі, відремонтувати судно і зобов'язаний був покинути територію протягом 5 днів.

•Римським купцям дозволялося вільно торгувати в самому Карфагені та в карфагенській частині Сицилії. У цих зонах їм гарантувався державний захист:Полібій «Загальна історія» III, 24.12

Зобов'язання Карфагена

Натомість Карфаген брав на себе політичні зобов'язання щодо італійських територій:

•Карфагенянам заборонялося завдавати будь-якої шкоди містам Лацію, які визнавали верховну владу Риму (Ардея, Анцій, Лаврент, Цирцеї, Таррацина).

•Якщо карфагенський флот захоплював латинське місто, яке не підкорялося Риму, пунійці мали право забрати здобич і поневолити населення, але саму територію (землю) зобов'язані були передати Римській республіці.

•Якщо карфагеняни висаджувалися в Італії як вороги (для рейду), їм заборонялося залишатися там на ніч або будувати фортеці на італійській землі.

Автентичність та мова договору

Оригінальні тексти римо-карфагенських угод зберігалися в Римі на мідних таблицях біля храму Юпітера Капітолійського в Едільському архіві. Полібій зазначав, що мова цих документів була настільки архаїчною, що навіть найосвіченіші римляни його часу (II ст. до н. е.) розуміли її насилу:Полібій «Загальна історія» ІІІ, 22.3

Історіографія та проблема датування

Серед античних істориків та сучасних дослідників існує певна дискусія щодо нумерації та точної дати цього договору:

Тіт Лівій (у праці «Історія від заснування Міста») та Діодор Сицилійський чітко згадують про укладання договору між Римом і Карфагеном саме у 348 році до н. е., вказуючи на ініціативу африканської держави:Тіт Лівій «Історія від заснування Міста» VII, 27.2

Полібій наводить точний текст цієї угоди, називаючи її «другою» (після договору 509 р. до н. е.).Полібій «Загальна історія» ІІІ, 24.1

Деякі сучасні історики (наприклад, Теодор Моммзен) припускали, що договір 348 року до н. е. насправді був першим реальним договором, а угода 509 року до н. е. є вигадкою римських анналістів. Однак сьогодні більшість академічної спільноти довіряє Полібію, який стверджував, що особисто бачив мідні таблиці з текстами договорів у римському Едільському архіві на Капітолії.

Наслідки та історичне значення

Другий римо-карфагенський договір мав колосальне значення для розвитку обох цивілізацій.

Економічна ізоляція Риму

Рим добровільно відмовився від амбіцій великої морської держави, погодившись на жорсткі протекціоністські умови Карфагена. Це законсервувало сухопутний, аграрний характер Римської республіки ще майже на століття (до початку Першої Пунічної війни).

Легітимізація римської гегемонії

Визнання Карфагеном того факту, що Лацій є виключною зоною інтересів Риму, підняло престиж Республіки. Рим використав це як юридичну базу під час Латинської війни (340–338 рр. до н. е.), остаточно ліквідувавши незалежність Латинського союзу.

Розподіл Західного Середземномор'я на сфери впливу

Договір чітко розмежував античний Захід. Карфаген перетворився на абсолютного гегемона морів і міжнародної торгівлі, тоді як Рим отримав необмежені повноваження на військове об'єднання Апеннінського півострова під своєю владою.

Ця геополітична стабільність зберігалася аж до 264 року до н. е., коли інтереси двох змужнілих наддержав зіткнулися на острові Сицилія, що призвело до початку Пунічних воєн. Примітки

Бібліографія

Джерела

Полібій, «Загальна історія»

Тит Лівій «Історія від заснування міста»

Діодор Сицилійський «Історична бібліотека»

Використана література

Моммзен Т., «Історія Риму», Київ, 2001.

Балух В., «Історія Стародавнього Риму», Чернівці, 2005.

Холланд Т., Пенроуз Дж. (ред.), Rome and her enemies, 2005, ISBN 1-84603-336-5.

Москаті С., Italia punica, Мілан, Русконі, 1986, ISBN 88-18-12032-8.

Конноллі П., Greece and Rome at War, Лондон, Greenhill Books, 1998, ISBN 1-85367-303-X.

Вормінгтон Браян Г., Storia di Cartagine, Мілан, Il Giornale (Історична бібліотека) - видавець Ейнауді, 1968.

Говард Х. Скаллард, Storia del mondo romano. Dalla fondazione di Roma alla distruzione di Cartagine, т. I, Мілан, BUR, 1992, ISBN 88-17-11574-6.

Бріцці Дж., Storia di Roma. 1. Dalle origini ad Azio, Болонья, 1997, ISBN 978-88-555-2419-3.

Піганьоль А., La conquête romaine, Мілан, 1989.