Сер Семюел Вілкс, 1-й баронет (2 червня 1824 — 8 листопада 1911) — був британським лікарем і біографом. Відкрив і описав виразковий коліт.

Раннє життя Семюел Вілкс народився 2 червня 1824 року у Камбервеллі (Лондон), був другим сином Джозефа Барбера Вілкса, касира в East India House. Після навчання у школі Алденхема та школі Університетського коледжу він став учнем Річарда Прайора, лікаря в Ньюінгтоні.

Кар'єра У 1842 році він поступив до лікарні Гая з метою вивчення медицини. Після закінчення магістратури, у 1848 році його було прийнято на роботу лікарем до лікарні Суррея. У 1856 році він повернувся до лікарні Гая. Спочатку він працював як асистент лікаря та куратор музею (цю посаду він обіймав дев'ять років), потім — займав посаду лікаря та викладача медицини (1857). У 1866 - 1870 роках він був екзаменатором із практичної медицини у Лондонському університеті, а з 1868 по 1875 рік – екзаменатором з медицини уКоролівському коледжі хірургів .

Досягнення Серед головних відкриттів Вілкса — визнання у 1859 році діагнозу виразковий коліт та розробка методів , які дозволили диференціювати його від бактеріальної дизентерії. Його роботу пізніше , у 1931році підтвердив сер Артур Герст . Розтин 42-річної жінки, яка померла після кількох місяців діареї та лихоманки, продемонстрував трансмуральне виразкове запалення товстої кишки та термінального відділу клубової кишки .

Вілкс також вперше описав вузлуватий трихорексис (утворення вузлів вздовж стрижня волосини) у 1852 році. Термін був запропонований у 1876 році Моріцем Капоші (1837–1902), угорським дерматологом. У 1957 році він надав перший опис розтину верхніх дихальних шляхів, який став відомий пізніше як трахеобронхопатія остеохондропластична. Згодом, у 1868 році, він описав у своїх публікаціях характерні психічні симптоми алкогольної параплегії (пізніше названої синдромом Корсакова). Вілкс описав перший випадок аутоімунної хвороби міастенії гравіс, яку у 1877 році назвали «бульбарним паралічем» у звітах лікарні Гая.

Вілкс був співробітником і біографом «трьох великих», сучасних лікарів, які працювали у лікарні Гая — доктора Томаса Аддісона, відкривача хвороби Аддісона, доктора Річарда Брайта, відкривача хвороби Брайта, та доктора Томаса Ходжкіна, відкривача лімфоми Ходжкіна. Після смерті Аддісона у 1860 році Вілкс продовжив роботу із дослідження зразків з усієї країни, щоб підтвердити діагноз хвороби Аддісона, і таким чином зміг зібрати великий архів випадків. Він також перевідкрив і підтвердив існування лімфоми Ходжкіна, водночас визнавши пріоритет Ходжкіна та запропонував епонім хвороби.

Відзнаки та нагороди

Вілкс мав численну кількість заслуг та почестей, він був обраний членом Королівського товариства( червень 1870 року); був президентом Патологоанатомічного товариства (1881–1882рр.); президентом Неврологічного товариства (1887р.); членом Сенату Лондонського університету (1887–1900рр.); членом Ради загальної медицини (1887–1896рр.) та президентом Королівського коледжу лікарів (1896–1899рр.). У 1897 році він був призначений Надзвичайним лікарем королеви Вікторії. Наступного року він був посвячений у баронети на Гросвенор-стріт у парафії Святого Георгія на Гановер-сквер у графстві Лондон.

Пізні роки Пізніше Семюель Вілкс переніс інсульт , що призвело до незворотної параплегії. Він помер у віці 87 років у своєму будинку в Гемпстеді 8 листопада 1911 року. Після його смерті титул баронета згас. Він був одружений із місіс Елізабет Енн Прайор, вдовою попереднього роботодавця Річарда Прайора; у них не було дітей.

Публікації

Лекції з патологічної анатомії, 1869 Лекції про специфічні лихоманки та захворювання грудної клітки, 1874 Лекції про хвороби нервової системи, 1878 Лекції з патології, прочитані в Лондонській лікарні . Дж. та А. Черчилль, Лондон, 1891. Біографічна історія лікарні Гая, 1892 (спільно з Г. Т. Беттані ) Зв'язок людини з тваринним світом (1907)

Примітки