«Нехочуха» — мальований мультиплікаційний фільм 1986 року для дітей. Історія про хлопчика-ледаря, який опинився в країні Нехочухії і, побачивши Великого Нехочуху, вилікувався від лінощів.
Сюжет Хлопчик приходить додому зі школи, ставить сумку в кут, прямо на черевики, йде до своєї кімнати, включає телевізор і сідає дивитись мультфільм «Ну, постривай». Бабуся просить його сходити по молоко і забратися в коматі, але на всі прохання його бабусі відповідає тільки одне: «Не хочу!». Він нічого не хотів робити, тільки дивитися мультфільми та грати. Несподівано кімната, де він знаходиться, зникає, і перед ним з'являється робот, який вітає хлопчика, говорячи, що він потрапив до країни Нехочухії, в якій не треба нічого робити, треба лише отримувати задоволення. Сама Нехочухія є одним суцільним парком розваг зі всілякими атракціонами та ігровими автоматами.
Робот дає хлопчику тістечка і морозиво, якими той швидко об'їдається, включає одночасно шість екранів з мультиками (показані мультфільми «Ну, постривай!», «Трям! Здраствуйте!», «Прогулянка кота Леопольда», «Вінні-Пух», «Малюк і Карлсон» та «По дорозі з хмарами»), дає пограти на ігрових автоматах. Дуже скоро хлопчику все це набридає: його нудить від солодощів, від телевізорів паморочиться в голові, а атракціони просто перестають викликати інтерес. Сам робот, у свою чергу, щоразу, коли хлопчик, якому набридає те чи інше, вимовляє: «Не хочу!», відповідає: «Молодець! Будеш як Великий Нехочуха!».
Далі робот привозить хлопчика до місцевої кімнати сміху, де хлопчик надихається тому, як спотворюється його вигляд у кривих дзеркалах. У якийсь момент робот привозить його до дзеркала, в якому хлопчик перетворюється на жирного увальня, але несподівано позаду нього з'являється інший такий самий байдужий, і, обернувшись, хлопчик виявляє, що увалень реальний — це ледашка середніх років, що не може поворухнути навіть рукою. Увальень вітає хлопчика, принагідно повідомляючи, що це він і є — Великий Нехочуха, друг усіх ледарів.
З криком: «Не хочу бути Нехочухою!» хлопчик намагається втекти, але всюдисущий робот Великого Нехочухи всіляко ловить його. У якийсь момент, хлопчик, рятуючись, кричить: «Я хочу!», і від цієї фрази непритомніє Великий Нехочуха, а робот хлопчика ламається. Коли всюдисущий робот піднімає господаря і дає валідолу, той потім каже, що в його країні слово «Я хочу» не можна говорити.
Зрештою всюдисущий робот Великого Нехочухи заганяє хлопчика на американські гірки, де він і прокидається, коли його будить бабуся, яка, заради жарту, в якийсь момент називає онука Нехочухою, чим вганяє хлопчика в паніку. Після цього він каже бабусі, що прибереться в кімнаті, і що відтепер у їхній родині слово «не хочу» заборонено.
Творці Автори сценарію Армен Ватьян, К. Парсамян Режисер Юрій Бутирін Художник-постановник Олександр Єлізаров Оператор Володимир Мілованов Звукооператор Неллі Кудріна Художники-мультиплікатори Світлана Січкар, Михайло Першин, Борис Тузанович,Олександр Федулов, Андрій Кольков, Семен Петецький Художники Зоя Кредушинська, Ігор Медник, Лідія Денісова,Т. Агафонова, Олена Караваєва, І. Жигаловська,Жанна Корякіна Монтаж Галина Дробініна Редактор Аліса Феодоріді Музичний редактор Л. Рибакова Директор Зінаїда Сараєва
Ролі озвучували Зоя Пильнова — хлопчик-нехочуха В'ячеслав Невинний — Великий Нехочуха Тетяна Леннікова — Бабуся
Музика У мультфільмі використана мелодія «Yakety Axe» у виконанні гітариста Чета Аткінса, дві музичні теми з мультфільму «Замок брехунів» («Фонограма номер один» і «Вестерн») у виконанні гурту Апельсин, композиція Юрія Чичкова з кінофільму «Нові пригоди Доні і Міккі», а також мелодія з пісні Алли Пугачової «Справі час…», у виконанні естрадного оркестру латвійського радіо п/в Раймонда Паулса.
Література Митта А. Н. «Чудо-кровать»
Примітки
Посилання Творческое объединение «ЭКРАН»