"Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук'яненка" — документальна книга української письменниці та репортерки Віри Курико. Це літературний репортаж, що охоплює історії звичайних людей, яких система використала для повторного арешту дисидента Левка Лук'яненка 12 грудня 1977 року.

Уперше книга вийшла у видавництві "Темпора" у 2020 році. У 2026 доповнене видання вийшло друком у "The Ukrainians Publishing".

Анотація Ця історія — про звичайних радянських людей, яких система використала для повторного засудження Левка Лук’яненка, коли він мешкав із першою дружиною в Чернігові. Хто вони, ці люди? І чи пригадують свої на перший погляд непримітні дії та слова? І як ставляться до цих дій та слів нині: вважають їх самозахистом? А може, компромісом? Або пристосуванням? І чи готові вони сьогодні прийняти нові умови так, як прийняли попередні, й жити в місті, де одну з найважливіших вулиць можуть назвати на честь людини, якої так боялася радянська влада і до нищення якої залучила всіх, хто не противився?

Нагороди і відзнаки Книга перемогла в номінації "Літературознавство, есеїстика, художній репортаж" премії "ЛітАкцент року - 2020", увійшла до короткого списку "Книги року BBC — 2020" у номінації "Есеїстика — 2020".

Відгуки і рецензції Журналістка, письменниця, шеф-редакторка Reporters Марічка Паплаускайте відгукнулася про книгу "Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук'яненка" для медіа "Львівська пошта":

"Книга Віри Курико «Вулиця причетних» — один із найсильніших прикладів літературного репортажу, написаних в Україні. Вона розповідає не лише про Левка Лук’яненка — дисидента, якого радянська система намагалася зламати, — а насамперед про людей поруч із ним. Про сусідів, колег, знайомих, звичайних радянських громадян, які часто навіть не усвідомлювали, як стають частиною механізму переслідування і, по суті, співучасниками злочину проти людини.

Саме це робить книгу «Вулиця причетних» такою важливою. Вона показує, що тоталітарний режим не існує сам по собі — він працює через людей. Він тримається на дрібних, буденних діях — на зборах, де треба сказати «правильні» слова. На підписах під «потрібними» зверненнями. На колективах, які мають показати людині, що вона одна. У книжці є сцени, де десятки людей по черзі підводяться, щоб засудити Лук’яненка — і кожен із них ніби виконує маленьку роль у великій постановці."

Перекладачка, літературознавиця, літературна критикиня Роксоляна Свято в рецензії "У суспільстві непричетних" для ЛітАкцент додала:

"Окремою сюжетною лінією стає історія Надії Никонівни — першої дружини, яка дочекалася чоловіка з першого ув’язнення, щоб через два роки знову його втратити (подружжя прожило більше часу окремо, аніж разом, а після другого терміну вирішило врешті розлучитися). Попри те, що кілька людей попереджають журналістку про закритість і нібито непривітність колишньої Лук’яненкової дружини, з тієї єдиної розмови, яка врешті стається, отримуємо насправді зовсім інше враження і чуємо також кілька дуже приватних зізнань, які обережно натякають нам на випробування, що випали на долю цієї жінки. Можна хіба додати, що тема дружин політв’язнів загалом надто мало в нас досліджена, хоча могла би багато додати до розуміння нашого ХХ століття. У цьому ж випадку свідчення стало ще й дуже вчасним: невдовзі після виходу книжки, в листопаді 2020 року, Надія Бугаєвська (таким було її дівоче прізвище) відійшла на 89-му році життя."

Історія написання й ідейний зміст "Це історія, яка буквально мене поглинула..." — зізналася Віра Курико в подкасті для "Детектор медіа". Постать Левка Лук’яненка стала новою обсесією для неї, як для уродженки Чернігова. Пошук матеріалів справи в архівах КДБ, опитування тодішніх сусідів політв’язня стали нелегким випробуванням для авторки, проте події 1977 були зафіксовані на папері й видані для широкої публіки.

"Коли після смерті Левка Лук’яненка в Чернігові заговорили про перейменування вулиці Рокосовського, я просто пішла до будинку, де він жив, щоб зробити матеріал. Можливо, поговорити з сусідами, записати якісь спогади. Але під час тих розмов мені здалося, що є кілька вартих уваги історій. А після того, як мій коротенький матеріал уже вийшов, мені стали дзвонити люди, які говорили, що пам’ятають Лук’яненка, були на суді й чули, як хтось там отак і отак свідчив... Потім я отримала дзвінок від людини, яка розповіла, що коли Лук’яненко працював електриком у лікарні, туди приходило КДБ й не давало нікому спокою. Ще хтось чув про агентів, які вже в незалежній Україні десь згадували про Левка. Це мене зацікавило, і я подумала, що хочу їх знайти." - розповідає Віра Курико про те, як звернулася саме до цієї теми в інтерв'ю "Укрінформ".

Ця книга цінна зокрема тому, що це чергова можливість "говорити про війну, не говорячи про війну". Вона дає відповідь на питання: як ми тут опинилися? Система жила через людей, які жили за її законами, а книга Курико — маніфест проти пристосуванства, байдужости. Читаючи її, переосмислюючи життєвий шлях дисидента, ми вчимося відповідати за помилки історії, вибудобувати іншу візію майбутнього України.

Примітки

Джерело

Курико В. Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук’яненка. Київ : The Ukrainians Publishing, 2026. 148 с.