Будинок на Андріївському узвозі, 9 — житловий будинок у Подільському районі Києва, на Андріївському узвозі. Зведений у 1890-х роках як прибутковий, у стилі історизму (неоренесанс), первісно, до перенумерації будинків у 1898 році мав № 14. Має статус пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний № 649-Кв).

Історія Садиба, де розташований сучасний будинок, позначена ще на мапі 1803 року, проте дані щодо власників можна документально простежити лише з 1860-х років. Найдавнішою відомою власницею була Аграфена Семенівна Белецька, яка 7 квітня 1866 року продала садибу площею подружжю Миколі Олександровичу та Вірі Олександрівні Генюк, купцям з Василькова. За деякими даними у садибі подружжя відкрило будинок розпусти. Після смерті чоловіка садибу одноосібно успадкувала В. О. Генюк, яка продала її у 1882 році орловському міщанину Григорію Васильовичу Альцеву (або Альцову) та його дружині Аграфені Олексіївні. На той час на території садиби розташовувалися дерев'яний одноповерховий будинок і сарай. В статистичних документах 1884 року є дані про те, що в садибі міщанина Г. В. Альцева знаходиться один житловий будинок, що займає майже всю площу садиби, сад і подвір'я відсутні, водо- та газопостачання не проведене. Будинок був прибутковим, але мав лише дві квартири: однокімнатна із кузнею та двокімнатна, щорічний дохід від яких складав 84 та 986 карбованців відповідно. Розмістити в садибі необхідні служби не було можливості через її розташування під схилом гори Уздихальниця, на якій часто траплялися зсуви ґрунту, а вода, що стікала з гори, надмірно зволожувала площу садиби. Прохання власника до міської влади посприяти вирішенню цієї ситуації не було задоволене, адже згідно висновку техніко-будівельного комітету міської управи, садибі дійсно погрожувало падіння ґрунту з високого і стрімкого схилу гори, проте цей схил був підритий поточним або попереднім власником з метою самовільного розширення садибної ділянки.

У 1887 році Григорій Альцев продав садибу колезькому радникові Георгію Дмитровичу Тверитинову та його дружині Пелагеї Андріївні. Подружжя, зіткнувшись із геологічними проблемами садиби, в свою чергу також намагалося прохати міську управу про передачу в їхню власність частини гори Уздихальниця для проведення протизсувних робіт і укріплення ґрунту деревами, але це прохання також не задовольнили. Втім, незважаючи на незручне розташування садиби, подружжя Тверитинових збудувало в садибі мурований двоповерховий на високому цоколі прибутковий будинок на 6 квартир: в цокольному поверсі містилися дві 5-кімнатні квартири та крамниця, на першому і другому поверхах — по дві 4-кімнатні квартири. Точний рік будівництва не встановлений, перші документальні згадки про нього датовані 1912 роком, а також відомо, що ще в 1894 році на ділянці стояв старий дерев'яний одноповерховий будинок, дерев'яний сарай із погребом та дощатий намет для дрів. На основі цих даних та архітектурної стилістики сучасного будинку його можна датувати кінцем 1890-х — початком 1900-х років.

За радянської доби у будинку влаштували комунальні квартири. У 2000 році в будинку розміщувалася фірма квітково-декоративної продукції «Роксолана».

Згідно результатів журналістських розслідувань будинок у 2002 році продали громадянці, яка станом на 2017 рік проживала в окупованому Донецьку і була пов'язана із дружиною Володимира Шелудченка — голови НАК «Нафтогаз» у 2006—2007 роках, за часів прем'єрства Віктора Януковича. У листопаді 2007 року тій же особі передали в оренду земельну ділянку, де стоїть будинок.

Станом на 2009 рік мешканців будинку відселили, комісія від органів міської влади, охорони пам'яток та інституту «УкрНДІпроектреставрація», оглянувши будинок, визначила його загальний стан як задовільний, а стан цоколя, стін і даху — як незадовільний. У 2011 році будинок отримав статус пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення. 2016 року стан будинку визначили як аварійно-небезпечний, фасад закрили брезентом; охоронний договір на нього укладений не був. На початку 2020-х років у будинку провалився дах.

Приблизно у 2025 році будинок виставили на продаж через одне з київських агентств нерухомості, зазначена в оголошенні його вартість становить 850 тис. доларів США. Станом на 2026 рік будинок стоїть незаселений і поступово руйнується, подальша його доля невідома.

Опис Будинок цегляний, двоповерховий на високому цокольному поверсі, пофарбований, цоколь тинькований «під цеглу» і пофарбований, односекційний, прямокутний у плані, площею 690 м².

Чільний фасад симетричний одноосьовий, на 11 вікон, досить стримано декорований у стилі неоренесансу — різновиді популярного в ті роки історизму. Площина фасаду розчленована горизонтально міжповерховим профільованим карнизом, а вертикально — міжвіконними пілястрами на рівні другого поверху та лізенами на рівні першого, завершується фасад розвиненим карнизом із декоративними фільонками. Центральна вісь підкреслена ризалітом, що завершується аттиком складної конфігурації з двома напівциркульними вікнами горища і лучкоподібним сандриком над ними. Дві пари пілястр фланкують чільний фасад та окремо ризаліт. Вікна першого поверху — прямокутні, декоровані пласкими замковими каменями, другого — аркові напівциркульні із пласкими замковими каменями на напівциркульних архівольтах, у ризаліті на другому поверсі — вікно-біфорій у венеціанському стилі, під вікнами — спрощені фільонки. Два прямокутні балкони розташовані симетрично, прикрашені кованими решітками.

Головний вхід розташований на центральній осі, дверний отвір має декор, подібний до вікон другого поверху: напівциркульний світлик і архівольт із замковим каменем. Вхідні двері двостулкові, дерев'яні, засклені.

Цокольний поверх має вісім прямокутних неприкрашених вікон, захищених металевими ґратами. На лівій осі в цоколі розміщений проїзд на внутрішнє подвір'я, також закритий ґратами. Тильний фасад слабо декорований цегляною кладкою.

Будинок № 9 є типовим представником рядової малоквартирної житлової забудови Києва останньої третини XIX століття: невеликий, до 10-ти кімнат будинок, часто із нежитловими приміщеннями (магазини, майстерні тощо) на першому поверсі, в якому мешкали власники та здавали решту приміщень в оренду кільком родинам середнього або нижчого класу.

Галерея

Примітки

Джерела

Посилання