Карасувбаза́рське каймакамство (, ), також Кара́-су-база́рське, Карась-База́рське — історична адміністративна одиниця Кримського ханства з центром в Карасувбазарі (Білогірську).

Опис Знаходилося на території сучасних Білогірського, Курманського, Феодосійського та Джанкойського районів Автономної Республіки Крим, Україна.

Місто Карасубазар було найбільшим комерційним центром ханства, місцем проведення загальнодержавних з'їздів (курултаїв) та головним ринком для степової частини півострова. Каймакамом тут служив Муртаза Ага. За кількістю сіл (342) каймакамство було лідером.

Історія У 1774 році, після приєднання османського санджака Кєфє, Кримське ханство досягло найбільшого територіального об'єднання. Наприкінці 1770-х років хан Шахін Ґерай провів реформу для централізації влади та подолання феодальної роздробленості, ліквідувавши автономні бейства. Замість них територію поділили на 6 каймакамств та 43 кадилики, підпорядковані безпосередньо хану. Ця система частково успадкувала межі колишніх бейликів, що залежали від ландшафту.

Така структура була покликана посилити контроль центру над периферією та впорядкувати збір податків. Кожне каймакамство очолював каймакам () — довірена особа хана, яка виконувала функції губернатора.

Після анексії Криму російською імперією у 1783 році цей устрій був короткочасно зафіксований у «Камеральному описі 1784 року», проте вже у 1784 році його замінили російським імперським повітовим поділом.

Адміністративний поділ Каймакамство поділялося на 9 кадиликів (), судових округів, що перебували у віданні духовного судді — кадія (). Всього налічувало 312 сіл. Карасувбазарський кадилик охоплював верхів'я Кучук-Карасу та долину Біюк-Карасу до її злиття з Кучук-Карасу, сягаючи Салгиру на півночі. Кадилик межував на півдні з Судакським, на сході з Шірінським і Кучук-Карасувським, на заході з Борулчанським та на півночі, по Біюк-Карасу, з Насипським і Тамакським кадиликами. Він називався за своїм адміністративним центром — містом Карасув-Базар, котре було також центром однойменного каймакамства. Налічував 45 сіл навколо міста. Діп-Чонгарський кадилик займав північно-східну частину Кримського півострова, де берегова лінія утворює безліч видовжених півостровів (dip, tüp), що відбилося в його назві. Хоронім Чонгар охоплював степову частину Криму (çoňğar «степ, рівнина»)Бушаков В. А. Лексичний склад історичної топонімії Криму / B. А. Бушаков. — К., 2003. — 226 с.. На заході кадилик межував з кадиликом Сакал, на півдні з Орта-Чонгарським і Насипським та на сході з Тамакським кадиликом. Налічував 51 село у північній частині провінції. Орта-Чонгарський кадилик займав центральну частину північної частини Криму, котра називалася Чонгар, і межував на півночі з кадиликами Сакал і Діп-Чонгарським, на заході з кадиликами Караул, Дайирським, Ташли-Шейхелі-Бешпаресі і Ташликським, на півдні з Ашага-Ічкійським та з Насипським на сході. Налічував 33 села. Насипський кадилик (Нуссуф у Тунманна; пор. نصيف nasıf «половина» та ойконім Насиф-кой ~ Насипкой в Кефінському кадилику) знаходився в пониззі Салгиру і межував на заході з Орта-Чонгарським, на півночі, по річці Стальній, з Діп-Чонгарським, на сході з Тамакським та на півдні, по Біюк-Карасу, з Кучук-Карасувським кадиликом. Налічував 49 сіл. До Аргинського кадилика входили села, розташовані у верхів'ї Бурульчи і нижче по її течії та в межиріччі Бурульчи і Біюк-Карасу. Він межував на сході з Карасувбазарським кадиликом, з Судакським на півдні і Борулчанським на заході. Кадилик збігався з бейліком Аргинських беїв. В його назві відображений етнонім аргин. Налічував 26 сіл. Села, котрі входили до Борулчанського кадилика, лежали в долині Бурульчи та у верхів'ї Зуї. На заході кадилик межував з Дайирським, Зуїнським, Ашага-Ічкійським і знову з Дайирським кадиликами, на півдні та сході з Карасувбазарським, а на півночі, по Салгиру, з Орта-Чонгарським кадиликом. Називався кадилик за річкою Бурульча або за однойменним селом, котре, ймовірно, було його адміністративним центром. Налічував 26 сіл. Бочалатський кадилик знаходився в північній частині Кримського півострова і межував на заході з кадиликами Караул та Чатирлик, а територія Орта-Керченського кадилика охоплювала його з півночі, заходу та півдня. У назві кадилика відбився етнонім бочала, відображений також в назвах сіл кадилика. Налічував 14 сіл. Кучюк-Карасувський кадилик: Долина Кучук-Карасув, 55 сіл. Тамакський кадилик тягнувся від гирла Салгиру (tamaq «гирло») на північ вздовж узбережжя Східного Сивашу до річки, що відділяла його від Діп-Чонгарського кадилика і нині називається Стальною. На заході він межував з Орта-Чонгарським та Насипським кадиликами. Налічував 44 села.

Джерела Валерій Бушаков КАДИЛИКИ І КАЙМАКАМСТВА В КРИМСЬКОМУ ХАНСТВІ (XVIII ст.) Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. Симферополь, 1999. Ведомость, какие именно состоят в Крымском полуострове каймаканства, кто именно в котором каймаканстве состоит, сколько в каждом каймаканстве кадылыков, а во всяком кадылыке сколько деревень. Декабря 17-го дня 1783-го года // * * Известия Таврической ученой архивной комиссии. Симферополь, 1888, № 6. Книга путешествия. Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме (1666—1667 гг.). Перевод и комментарии Е. В. Бахревского. Симферополь, 1999. Занятие Крыма в 1783 году // Памятная книга Таврической губернии. Вып. 1. Симферополь, 1867. Тунманн. Крымское ханство. Перевод с немецкого издания 1784 г. Симферополь, 1936.

Примітки