Монастир Маерлант (; ) — колишній монастир, що складається з церкви та каплиці Воскресіння на / у Брюсселі, Бельгія. Названий на честь Якоба ван Мерланта, відомого середньовічного фламандського поета.

Первісна каплиця була збудована в 1435 році за повноваженнями папської булли та відреставрована в 1780-х роках. Сам монастир Сестер Неустанної Адорації був перетворений із герцогського міського будинку на початку 1850-х років. У 1905 році було видано постанову про обов'язкову купівлю землі для залізничної станції Брюссель-Центральний на /, і це включало монастир. В результаті було збудовано практично ідентичну каплицю, яка проіснувала ще 45 років, а потім була знесена в 1955 році. Через зменшення кількості покликань монастир було закрито на початку 1980-х років, і після майже 20 років занедбаності його було придбано, щоб стати центральною бібліотекою Європейської комісії.

Історія

Перша церква Сестри Неустанної Адорації, які стали Сестрами Євхаристії у 1969 році, були головним Євхаристійним орденом, заснованим Анною де Мею, старшою дочкою міністра фінансів та голови-засновника Бельгійського товариства, графа Фредеріка де Мею. Первісний фонд був створений у 1844 році в майстернях, що належали церкві Богоматері Переможної в Саблоні. Сестринство швидко переросло своє місцезнаходження. У 1848 році подруга дитинства засновниці, баронеса д'Хугворст (уроджена графиня Мерсі-Аржанто), купила будівлю на /, спочатку міський будинок графів Салазар, від монастирів-гостей. Сестри оселилися в 1850 році, і оскільки початкова каплиця невдовзі стала занадто малою, вони перебудували сусіднє крило як сучасну червону неоготичну церкву. Каплицю було збудовано в 1435 році на розі /, де стояла перша синагога Брюсселя, доки євреїв не виселили під час погрому в 1370 році — папська булла затвердила євхаристійне покликання як спокутування за наругу над Гостиєю.

Весь район був придбаний бельгійською державою в 1907 році в рамках проекту з'єднання Північного та Південного залізничних терміналів. Монастир розташовувався на місці запланованої (тепер /), який був спроектований Анрі Маке для з'єднання Королівського палацу Брюсселя з центром. Будівлі монастиря були придбані містом і слугували спортзалом для місцевої початкової школи. Пізніше церква стала депо для Брюссельського департаменту електропостачання та дорожніх робіт, а в каплиці розміщувався місцевий власник гаража. У 1955 році всі вони були знесені, щоб побудувати галерею Равенштайна.

Поточна будівля Коли сестри пішли, вони переїхали до долини Маельбек і, сумуючи за своїм старим монастирем, скопіювали церкву та каплицю (відому як Салазар на честь іспанської дворянської родини, яка побудувала сусідній особняк, що згодом став головною будівлею монастиря) в ідентичному стилі, хоча й без деяких особливостей через фінансові обмеження. Однак вони не змогли керувати ними та зрештою покинули місце в 1974 році. Будівля занепадала, поки забудовники сперечалися, один із яких хотів побудувати на її місці сім дев'ятиповерхових офісних будівель. Таке будівництво було заблоковано, оскільки ділянка була зарезервована для Ради Європейського Союзу, якій довелося передати цю територію під житлове будівництво. Державна влада наполягала на її реставрації, і забудовники зрештою погодилися. У 1996 році її було повністю відреставровано з центральним атріумом над клуатром, але всі оригінальні елементи залишилися. Зараз її займає Європейська комісія. Бічна каплиця також була відновлена за спонсорської підтримки та знову відкрита як Каплиця Воскресіння або Каплиця для Європи 25 вересня 2001 року.

Архітектура Церква — це неоготична споруда 19-го століття з червоної цегли, хоча перебудована версія початку 1900-х років не має вежі, бічних нефів, кам'яних прикрас, вікна-троянди та шпилів оригіналу.

Каплиця, відома сьогодні як Каплиця Воскресіння, є копією оригіналу XV—XVIII століть і була повністю відреставрована в 1990-х роках, утративши майже всі свої оригінальні внутрішні риси. Вона виконана в неокласичному стилі з доричними колонами, фронтоном та фризами. Вітражі були розписані віденським художником Томасом Рейнгольдом. Вони були виготовлені на фабриці монастиря Шлірбах у Верхній Австрії та профінансовані дев'ятьма австрійськими регіонами для охоплення п'яти біблійних тем.

Площа та використання Церква слугує центральною бібліотекою Європейської комісії, Генерального директорату з питань перекладу, Генеральний директорат з питань освіти, молоді, спорту та культури та Брюссельського управління інфраструктури та логістики (служби історичних архівів Європейської комісії).List and maps of Commission buildings in Brussels , Office for Infrastructure and Logistics — Brussels Каплиця використовується як місцева каплиця та для діалогу між християнськими групами в Європі.

Він розташований у районах, відомих як Європейський квартал та квартал Леопольда. Сусідня будівля на південь, збудована наприкінці 1980-х років, у якій також розміщуються офіси Європейської комісії, має надзвичайно високу якість, що було зроблено з бажанням, щоб вона гармонійно вписувалася в сусідню готичну церкву. Її висота також була обмежена висотою монастиря.

Далі на південь розташований парк Леопольда та комплекс Еспас Леопольда Європейського парламенту, а також будівлі Комітету регіонів та Економічного і соціального комітету. На сході розташовані сучасні кондомініуми та площа Жана Рея/Жан Рейплен, а на півночі — будівля Ради Європейського Союзу імені Юстуса Ліпсіуса.

Див. також Будівля Берлемон Будівля Карла Великого Будівля Брейделя Madou Plaza Tower Брюссель і Європейський Союз Інституційні місця Європейського Союзу Європейська бібліотека

Примітки

Посилання