«Дім духів» (англ. The House of the Spirits) — історичний драматичний фільм 1993 року, сценаристом і режисером є Білле Аугуст, у головних ролях Джеремі Айронс, Меріл Стріп, Гленн Клоуз, Вайнона Райдер, Антоніо Бандерас і Ванесса Редґрейв. У ролях другого плану Марія Кончіта Алонсо, Армін Мюллер-Шталь та Ян Ніклас. Заснований на романі Ісабель Альєнде 1982 року, фільм розповідає про три покоління жінок з чилійської родини часів військової диктатури в країні.

Хоча фільм отримав кілька нагород у Європі, зокрема премію «Найкращий фільм» на Lola Awards від Німецької кіноакадемії та премію «Роберт» від Данської кіноакадемії, в Америці його вважали критичним та комерційним провалом.

Сюжет Історію веде Бланка Труеба, молода жінка з впливової чилійської родини.

1926 рік Мати Бланки, Клара дель Вальє, походить із заможної родини в Сантьяго, батько якої балотується до Сенату. Клара має здібності до ясновидіння і передбачає власний шлюб з Естебаном Труебою, шахтарем, який на той час був заручений з її сестрою.

Після смерті сестри від випадкового отруєння, яку Клара передбачила, Естебан використовує золото, знайдене під час видобутку, щоб купити асьєнду «Трес Марії». Він наймає місцевих жителів на роботу селянами на занедбаній землі, зрештою перетворюючи «Трес Марії» на успішний маєток за допомогою грубої сили.

Одного разу, їдучи верхи сільською місцевістю, він бачить селянку Панчу Гарсію. Естебан ґвалтує Панчу, в результаті чого у нього народжується незаконнонароджений хлопчик. Він також проводить ночі з Трансіто, місцевою повією, якій позичає гроші, щоб вона могла розпочати нову кар'єру в столиці.

1946 рік Двадцять років по тому сестра Естебана, Ферула, повідомляє йому, що їхня хвора мати померла. На похороні матері Естебан бачить дорослу Клару та знову знайомиться з нею. Пара одружується, і Клара та Ферула стають особливо близькими, а Клара дозволяє Ферулі переїхати жити до неї та її нового чоловіка в «Трес Марії».

Зрештою Клара народжує дівчинку, назвавши її Бланкою. Одного разу Панча Гарсія з'являється в сімейному маєтку зі своїм сином-підлітком, Естебаном Гарсією, і просить у батька грошей. Естебан Труеба дає їм трохи грошей, але різко відвертає їх. Відмова Естебана призводить до того, що його син Естебан затаює образу на батька та Бланку.

Тим часом Бланка знайомиться з одним із селянських дітей, Педро Терсеро, юним сином бригадира Естебана, Сеґундо. Естебан не схвалює, що його дочка грається з селянським хлопчиком, і відправляє її до школи-інтернату.

1962 рік Після закінчення школи-інтернату Бланка повертається до «Трес Марії» і возз'єднується з Педро, зустрічаючись з ним біля річки щоночі. Ферула продовжує жити з родиною і стала суперницею свого брата за прихильність Клари. Естебан викидає Ферулу з дому, коли застає її та Клару сплячими в одному ліжку. Перед від'їздом Ферула проклинає Естебана на вічну самотність.

Естебан ловить Педро на проповіді селянам-робітникам революційних ідей, що критикують таких заможних землевласників, як він. Він карає Педро батогом та виганяє з «Трес Марії». Того вечора за вечерею Клара та Бланка бачать видіння Ферули. Ферула цілує Клару в лоб, перш ніж спокійно вийти. Зрозумівши, що Ферула померла, Клара їде до міста і знаходить Ферулу мертвою в її скромному будинку. Залишившись наодинці з Ферулою, Клара каже їй, як сильно вони з Бланкою сумують за нею і як вона пишалася б Бланкою.

Бланка продовжує таємно зустрічатися з Педро. Жан де Сатіньї, французький дворянин, який прагне вести бізнес з Естебаном, бачить Бланку та Педро на побаченні на річці та здає її батькові. Естебан карає Бланку батогом і клянеться переслідувати Педро. Він б'є Клару, коли вона вказує на його лицемірство через те, що він сам мав зв'язки з жінками нижчого класу, після чого Клара клянеться ніколи більше не розмовляти з ним. Вона залишає «Трес Марію» з Бланкою, щоб жити в Сантьяго.

Естебан пропонує грошову винагороду будь-кому, хто зможе розповісти йому про місцезнаходження Педро. Естебан Гарсія, якого не впізнає батько, допомагає знайти Педро. Педро вдається втекти від Естебана, який відмовляється дати винагороду своєму синові. Пізніше Естебан дізнається, що Бланка вагітна дитиною Педро, і він йде до неї додому, щоб збрехати їй, що вбив Педро. Клара змушує Естебана піти і запевняє Бланку, що Педро справді живий, але вони не возз'єднаються ще деякий час, оскільки йому потрібно тікати в безпечне місце. Роками пізніше Естебан йде до Клари і вибачається за свої дії. Хоча вона тримається на певній дистанції від нього, вона дозволяє йому зустрітися з їхньою семирічною онукою Альбою та знову стати частиною її життя.

1973 рік Естебан зараз сенатор від Консервативної партії, а Педро лідер Народного фронту. Незважаючи на успіх Естебана, він самотній і знаходить комфорт в обіймах Трансіто, яка тепер керує елітним закладом проституції. Естебан вірить, що його партія, як завжди, виграє вибори, але Народний Фронт зрештою отримує контроль над урядом. Клара помирає, ніжно пояснивши Альбі, що вона завжди підтримувала зв'язок з духами з іншого боку і підтримуватиме зв'язок з рештою родини.

Змова між членами Консервативної партії та військовими призводить до державного перевороту 11 вересня, і військові захоплюють контроль над країною. Під військовим контролем людей, пов'язаних з Народним Фронтом, захоплюють і навіть вбивають. Поліція прибуває та заарештовує Бланку за її зв'язок з Педро Терсеро. Перед тим, як Бланку забирають, вона каже Естебану, що Педро це кохання всього її життя, так само як Клара була коханням його. Вона звертається до Естебана з проханням використати свій політичний вплив, щоб допомогти знайти притулок для Педро за межами Чилі, щоб вони троє могли стати родиною. У найближчі дні Бланку катує та ґвалтує її зведений брат, Естебан Гарсія, який вступив до армії за допомогою свого батька.

Естебан вирішує виконати бажання доньки та допомагає знайти притулок для Педро в Канаді. Він також звертається до Трансіто, яка, як впливова мадам, має зв'язки з високопоставленими військовими діячами, щоб допомогти звільнити Бланку. Одного ранку побита Бланка нарешті повертається додому. Вдячний Естебан каже їй, що Педро чекає на неї та Альбу в Канаді, і сподівається, що його допомога зможе компенсувати шкоду, яку його дії завдали його родині.

Епілог Бланка та літній Естебан повертаються до «Трес Марії» разом з Альбою. Естебана нарешті відвідує дух Клари, який прийшов, щоб допомогти старому перейти в інший світ. Бланка сидить надворі та розмірковує про своє життя, дивлячись у майбутнє з Педро та їхньою дочкою. Вона розмірковує про те, що не хоче жити з гнівом чи ненавистю, натомість вона хоче рухатися вперед і бути щасливою.

У ролях Меріл Стріп як Клара дель Валле Труеба Грейс Гаммер як молода Клара Гленн Клоуз як Феруба Труеба Джеремі Айронс як Естебан Труеба Вайнона Райдер як Бланка Труеба Ханна Тейлор-Гордон як молода Бланка Антоніо Бандерас як Педро Теркеро Джош Магуайр як молодий Педро Ванесса Редґрейв як Нівеа дель Вальє Армін Мюллер-Шталь як Северо дель Вальє Марія Кончіта Алонсо як Трансіто Саріта Чоудрі як Ранча Гансія Ян Ніклас як Корт Джін де Сатігні Вінсент Галло як Естебан Гарсія Тері Поло як Роза дель Вальє Хоакін Мартінес як Сегундо Міріам Колон як Нана Саша Ханау як Альба

Виробництво

Розробка Авторка Ісабель Альєнде отримала численні пропозиції від продюсерів та агентів екранізувати її роман «Дім духів» після публікації в 1982 році, але вона не погоджувалася, доки данський режисер Білле Август не переконав її своїм баченням фільму. У січні 1993 року компанія Miramax придбала права на розповсюдження фільму в Північній Америці.

Кастинг Суперечки виникли щодо кастингу переважно білих англомовних акторів у латиноамериканському фільмі про історичну епоху. Продюсер Бернд Айхінгер захищав це рішення, посилаючись на те, що фільм потребує міжнародно визнаних акторів.

Зйомки Основні зйомки проходили в Данії, а деякі сцени знімалися в Лісабоні та Алентежу, Португалія, з січня 1993 року по квітень.

Вихід Прем'єра фільму відбулася в Німеччині в жовтні 1993 року у 145-хвилинній кінотеатральній версії, яка також була випущена у Швейцарії, Нідерландах та Скандинавії. Фільм вийшов у США 1 квітня 1994 року у 132-хвилинній версії.

Рецепція Фільм має рейтинг 31% на Rotten Tomatoes на основі 39 рецензій. У консенсусі вебсайту зазначено: «Завидна колекція першокласних акторів жахливо неправильно підібрана у фільмі «Дім духів», важкій сазі про магічний реалізм, якій бракує магії чи реалізму». Двома часто згадуваними причинами поганого сприйняття критиками були його розсіяна епізодична структура та вибір переважно англо-акторів на латиноамериканські ролі.

За перші два тижні прокату в Німеччині фільм зібрав 4,8 мільйона доларів, а згодом понад 55 мільйонів доларів у Європі. У США та Канаді він зібрав 6 мільйонів доларів.

Енгл Ерріго з журналу «Empire» поставив фільму дві зірки з п'яти та заявив: «Якби це була латиноамериканська постановка, можна було б більш щедро поставитися до невдач у досить привабливій сазі; враховуючи задіяні таланти, вагання фільму в стилі та постійна нездатність по-справжньому зворушити події слід вважати великим розчаруванням».

Нагороди та номінації Фільм отримав численні нагороди: Баварську кінопремію, Німецьку кінопремію, Золотий екран (Німеччина), Гаванський кінофестиваль, премію Роберта (Данія), Німецьку фоноакадемію та Гільдію німецьких артхаусних кінотеатрів.

РікЦеремонія нагородженняКатегоріяРезультат1994Баварська кінопреміяНайкращий Дизайн Костюмів (Барбара Баум)ПеремогаНайкраще Продюсування (Бернд Айхінгер)Німецька кінопреміяЗолота нагорода за видатні індивідуальні досягнення: загальна концепція (Бернд Айхінгер)Німецька фоноакадеміяEcho Award за найкращу музику до фільму року (Ганс Циммер)Гільдія німецьких артхаусних театрівCinemas Award (Золото) за фільм року (Білле Аугуст)Гаванський кінофестивальCoral Award за Найкращий Фільм Режисера не з Ланинської Америки, на Тему Латинської Америки (Білле Аугуст)Премія РобертаНайкращий Монтаж (Янус Біллесков Янсен)Найкращий Фільм (Білле Аугуст)Найкращий Сценарій (Білле Аугуст)Найкращий Звук (Нільс Арілд)

Саундтрек Музику до фільму написав Ганс Циммер. Крім того, у фільмі звучать дві пісні: «La Paloma», іспано-кубинсько-мексиканська мелодія у виконанні популярної чилійської співачки Росіти Серрано та «La Cumparsita», класична уругвайська танго-мелодія у виконанні німецького керівника оркестру Адальберта Люттера та його оркестру.

Примітки

Зовнішні посилання