Алгоритмі́чна носта́льгія () — культурний та технологічний феномен, що полягає у штучному відтворенні, курації або симуляції почуття ностальгії за допомогою алгоритмів машинного навчання та генеративного штучного інтелекту. Феномен описує емоційну взаємодію людини з медіаконтентом, який імітує минулі епохи, але створений повністю штучно.
Механізм та технологічні аспекти Алгоритмічна ностальгія провокується через два основні канали: Алгоритмічна курація: Стрічки рекомендацій соціальних мереж та стрімінгових платформ (наприклад, Spotify, TikTok) аналізують поведінку користувача та підбирають ретро-контент, формуючи у нього емоційну прив'язаність до певних історичних періодів чи естетик. Генерація синтетичних медіа: Використання нейромереж (таких як Midjourney, Sora) для створення зображень чи відео з візуальними маркерами минулого — ефектом плівкового зерна, дихроїчних аберацій або кольорокорекції, характерної для 1970-х чи 1990-х років. У музиці аналогом є використання цифрової деградації звуку в жанрах Lo-fi або Vaporwave.
Соціокультурний контекст Феномен тісно пов'язаний з інтернет-естетиками, такими як Liminal spaces (лімінальні простори) та Dreamcore. Основною аудиторією є представники покоління Z та альфа, для яких цифрова симуляція минулого стає способом психологічного захисту та втечі від сучасної інформаційної перенасиченості (ескапізму).
Культурологи розглядають алгоритмічну ностальгію через призму концепції Жана Бодріяра про симулякри та гіперреальність: ШІ створює «хибну колективну пам'ять», яка романтизує минуле, очищаючи його від реальних історичних і соціальних проблем.
Див. також Постмодернізм Ретрофутуризм Генеративний штучний інтелект
Примітки