Закон про реадаптацію військовослужбовців 1944 року (), також відомий як «Білль Джі-Ай» (G.I. Bill), був законом США, що передбачав низку пільг для ветеранів, що поверталися із Другої світової війни. Строк дії цього закону закінчився у 1956 році, однак термін «Білль Джі-Ай» досі використовується у США для позначення програм, створених для допомоги військовим ветеранам.

Закон передбачав негайну фінансову винагороду практично всім ветеранам Другої світової війни. Пільги включали дешеві іпотечні кредити, позики з низькими відсотками для відкриття бізнесу або фермерського господарства, один рік допомоги по безробіттю та цільові виплати на навчання та проживання під час навчання у середній школі, коледжі або професійно-технічному училищі. Ці пільги були доступні всім ветеранам, які перебували на військовій службі під час війни щонайменше 90 днів і не були звільнені з дискредитуючими обставинами.Altschuler and Blumin, The GI Bill (2009). p. 118.

До 1956 року 7,8 мільйона ветеранів скористалися освітніми пільгами за цим законом: близько 2,2 мільйона – для навчання в коледжах чи університетах, а ще 5,6 мільйона – для проходження курсів та іншої профпідготовки.Olson, Keith. "The G. I. Bill and Higher Education: Success and Surprise," American Quarterly Vol. 25, No. 5 (December 1973) 596–610. in JSTOR Історики та економісти схвальною оцінюють Закон про реадаптацію військовослужбовців, як з політичної так і з економічної сторін (особливо на противагу ставленню до ветеранів Першої світової). Завдяки внеску цього закону у людський капітал, він посприяв довгостроковому економічному зростанню США.Frydl, Kathleen. The GI bill (Cambridge University Press, 2009). onlineSuzanne Mettler, Soldiers to citizens: The GI Bill and the making of the greatest generation (2005) Критика ж цього закону стосувалася насамперед його внеску до расової нерівності за епохи законів Джима Кроу.

Дія закону завершилася у 1956 році. У 2008 році було прийнято подібний Закон про освітню допомогу ветеранам після 11 вересня, що передбачав фінансування повної вартості навчання в будь-якому державному коледжі в їхньому штаті.

Історія

Закон був значною мірою розроблений та прийнятий Конгресом у 1944 році в рамках двопартійних зусиль під керівництвом Американського легіону, який хотів винагородити майже всіх ветеранів війни. Джон Х. Стелл, колишній губернатор Іллінойсу, обіймав посаду голови Виконавчого комітету Легіону, який розробив початковий варіант законопроекту та мобілізував громадську думку, в результаті чого 22 червня 1944 року законопроект про реадаптацію військових був представлений президенту Рузвельту. За свої зусилля Стелл був одноголосно обраний Національним командиром Легіону у 1945 році. Його часто називають «батьком» цього закону. З часів Першої світової війни Легіон був на передовій лобіювання Конгресу щодо щедрих пільг для ветеранів війни.Glenn C. Altschuler and Stuart M. Blumin, The GI Bill: A New Deal for Veterans (2009), pp. 54–57. Спочатку президент Рузвельт запропонував значно скупішу програму для ветеранів Другої світової.Suzanne Mettler, "The creation of the GI Bill of Rights of 1944: Melding social and participatory citizenship ideals." Journal of Policy History 17#4 (2005): 345–374. Як зазначають історики Гленн К. Альтшулер та Стюарт Блюмін, Рузвельт не відіграв значної ролі у формуванні законопроекту. Початково Рузвельт дотримувався позиції, що ключовою рисою законопроекту має стати «задовільна зайнятість», а не можливості навчання. Ситуація змінилася восени 1944 року, коли спеціальний представник Рузвельта на європейському театрі воєнних дій Анна М. Розенберг повернулася зі своїм звітом про післявоєнні очікування військовослужбовців (або, як вони тоді булі відомі, «Джі-Ай»). З її сотень інтерв'ю з військовослужбовцями, що тоді воювали у Франції, стало зрозуміло, що вони хотіли б отримати освітні можливості, які раніше були їм недоступні. Розенберг згадувала, що Рузвельта тоді «освітило», і наступні доповнення до законопроекту включали положення про вищу освіту.

Остаточний законопроект передбачав негайну фінансову винагороду практично всім ветеранам Другої світової війни, тим самим уникаючи вкрай суперечливої відстроченої виплати за полісами страхування життя для ветеранів Першої світової війни, яка спричинила протести на початку Великої депресії.

Законопроект, який спочатку запропонував президент Рузвельт, передбачав перевірку доходів — лише бідні ветерани отримували б фінансування на один рік; лише ті, хто отримав високі бали на письмовому іспиті, отримували б чотири роки платного навчання в коледжі. Пропозиція ж Американського легіону передбачала повні пільги для всіх ветеранів, включаючи жінок та меншини, незалежно від їхніх статків.

Важливим положенням Закону про реадаптацію військовослужбовців були житлові позики за низькими ставками без завдатку, а також сприятливіші умови для новобудов порівняно з існуючим житлом. Це спонукало мільйони американських сімей переїхати з міських квартир до заміських будинків.

Інше положення було відоме як пункт про безробіття «52–20». Безробітні ветерани війни отримували 20 доларів (еквівалентно 375 доларів у 2026 році) раз на тиждень максимум до одного року, поки вони шукали роботу. Було розподілено менше 20 відсотків грошей, виділених для «Клубу 52–20». Натомість більшість військовослужбовців, які повернулися, швидко знайшли роботу або почали здобувати освіту.

Одержувачі не сплачували податків з пільг на реадаптацію, оскільки вони не вважалися заробленим доходом.

Канада Канада ввела подібну програму для своїх ветеранів Другої світової війни, яка мала аналогічний позитивний економічний ефект.

Критика

Недостатнє покриття інвалідності Законопроект визначав, що ветерани, яким потрібен протез кінцівки, матимуть право на нього та на навчання, необхідне для його використання, а також обмежене фінансування на спеціалізовані автомобілі та ремонт будинків. Авторка Бесс Вільямсон, однак, стверджує, що після Першої та Другої світових воєн існували значні перешкоди для отримання ветеранами протезів. Серед них неадекватні типи протезів, низька якість протезів та значний акцент на соціальній реінтеграції та на естетиці, а не на функції. Однак співчутливе сприйняття ветеранів, під впливом таких фільмів, як «Знайомство з МакГонегалом» (1944),Department of Defense (1944), Meet McGonegal http://exhibits.usu.edu/items/show/18493 допомогло стимулювати інновації в галузі виробництва протезів. Вільямсон також стверджує, що ці пільги для ветеранів, незважаючи на їхні недоліки, заклали основу для пізнішої державної підтримки та законодавства, такого як Закон про американців з інвалідністю.

Примітки

__NOTOC__