Національний парк Мудумалай — національний парк у горах Нілґірі в Тамілнаді на півдні Індії. Він охоплює на висоті від в окрузі Нілґірі та межує зі штатами Карнатака та Керала. Частина цієї території перебуває під охороною з 1940 року. Національний парк є частиною біосферного заповідника Нілгірі з 1986 року та був оголошений тигрячим заповідником разом із буферною зоною площею у 2007 році. Річна кількість опадів становить близько та охоплює тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси з 498 видами рослин, щонайменше 266 видами птахів, 18 видами хижаків та 10 видами травоїдних. Він дренується річкою Мояр та кількома притоками, в яких мешкає 38 видів риб.

Рух транспорту трьома дорогами загального користування, що проходять через національний парк, спричинив значні загибелі ссавців, рептилій та амфібій. З 1999 року північна частина парку постраждала від кількох лісових пожеж.

Історія Слово Мудумалай — це тамільське слово, де முது 'mutu' означає старий, давній, оригінальний; та 'mudhukadu' означає стародавній ліс. Слово 'malai' означає пагорб або гора. Назва «ліс Мудумалай» вже використовувалася, коли британський уряд орендував ліс у 1857 році для лісозаготівлі у раджі Ніламбура. У 1914 році великі лісові масиви на плато Сіґур були оголошені заповідником для систематичної вирубки. Територія площею близько 60 км² (23 миль2) була заснована як заповідник дикої природи Мудумалай у 1940 році. Заповідник був розширений у 1977 році та включений до біосферного заповідника Нілґірі у 1986 році. У квітні 2007 року його оголосили тигрячим заповідником у рамках Проєкту Тигр, а в грудні 2007 року — як «Критичне середовище існування тигрів». На той час у 28 хуторах у межах заповідника проживало 1 947 осіб; вони утримували близько 1 060 видів великої рогатої худоби. У 2010 році було запропоновано їх переселити. Це повідомлення було розкритиковане активістами та природоохоронцями як непрозоре та недемократичне.

У 2010 році Національне управління з охорони тигрів схвалило виділення коштів тигрячому заповіднику Мудумалай у рамках проєкту «Тигр». У 2020 році проєкт «Тигр» було продовжено до 2021 року, а фінансування у розмірі 114,1 мільйона було виділено урядом Індії та урядом Тамілнаду.

Географія

Національний парк Мудумалаї займає площу на східних пагорбах Західних Гат на висоті від ; на заході межує із заповідником дикої природи Ваянад, на півночі — з Національним парком Бандіпур, а на сході — із заповідним лісом Сіґур. На півдні межує із заповідним лісом Сінґара. Річка Мояр впадає в національний парк на півдні та з'єднується з п'ятьма притоками. Разом вони осушують цю територію, а кілька штучних водопоїв забезпечують питною водою диких тварин у посушливі сезони. Первісна територія національного парку разом із навколишньою буферною зоною площею було визначено як Тигрячий заповідник Мудумалай.

Діапазон висот у Західних Гатах характеризується вічнозеленим лісом з переважанням діптерокарпових видів. Його хвилясті пагорби складаються переважно з рогово-блендитового та біотитового гнейсу з чорним піщаним суглинком; у південній частині переважає червоний важкий суглинок. Він є частиною екорегіону вологих листяних лісів Південно-Західних Гат. Національний парк Мудумалай та прилеглий ліс-заповідник Сігур утворюють важливий коридор дикої природи в межах біосферного заповідника Нілґірі та забезпечують найвищий ландшафтний зв'язок для популяції азійського слона (Elephas maximus) у регіоні.

Клімат Національний парк Мудумалаї приймає близько опадів щорічно, більшість із них під час сезону південно-західних мусонів із червня по вересень. Температура знижується протягом прохолодного сезону з грудня по січень, але підвищується з квітня по червень, які є найспекотнішими місяцями. Річна кількість опадів коливається від на півдні та заході до на сході.

Флора

У Національному парку Мудумалай розташовані тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси. Флористичне різноманіття складається з 498 видів рослин, зокрема 154 види дерев, 77 чагарників, 214 видів трав та 53 види ліан. Тик (Tectona grandis) та осе (Anogeissus latifolia) є домінуючими видами дерев із щільністю понад . Серед визначних видів дерев є бутея однонасінна (Butea monosperma), індійський лавр (Terminalia elliptica), кусум (Schleichera oleosa), променеве дерево Вівера (Schrebera swietenioides), малабарське дерево кіно (Pterocarpus marsupium), індійський палісандр (Dalbergia latifolia), джамболан (Syzygium cumini), шовкопрядне дерево (Bombax ceiba) та індійський бук (Millettia pinnata); вологий листяний ліс перемежовується з гігантським колючим бамбуком (Bambusa bambos). Манго (Mangifera indica) та хурма (Diospyros) ростуть вздовж річок. До витких рослин належать апельсинова витка рослина (Zanthoxylum asiaticum), ваттакака волюбіліс, франжипані (Chonemorpha fragrans), шпалерна ліана (Pergularia daemia), пурпурова іпомея (Argyreia cuneata), смугастий огірок (Diplocyclos palmatus) та кілька видів жасмину. Цейлонське атласне дерево (Chloroxylon swietenia), червоний кедр (Erythroxylum monogynum) та катеху (Senegalia catechu) є домінуючими рослинами в чагарникових заростях.

Лантана камара — це інвазивний вид, який негативно впливає на поширення місцевого індійського аґрусу (Phyllanthus emblica) та Kydia calycina, але не впливає на ріст і поширення інших чагарників. Дослідження гніздової поведінки птахів показало, що червоночубий бюльбюль (Pycnonotus cafer) та червоногузий бюльбюль (P. jocosus) віддають перевагу верхньому рівню крони для будівництва гнізд навесні.

Надзвичайно велике дерево арджуни (Terminalia arjuna) заввишки та обхватом було виявлено в долині річки Мояр у 2019 році; його використовували сип бенгальський (Gyps bengalensis), пугач-рибоїд бурий (Ketupa zeylonensis), пугач непальський (Bubo nipalensis), осоїд чубатий (Pernis ptilorhynchus), орлан мінливий (Nisaetus cirrhatus) і яструб туркестанський (Accipiter badius) для ночівлі.

Фауна Протягом основного сезону цвітіння в парку з січня по червень 2007 року було виявлено 394 гнізда гігантської медоносної бджоли (Apis dorsata); вулики складалися в середньому з 19 гнізд, здебільшого побудованих на великих деревах.

Ссавці

Дослідження, проведене між листопадом 2008 року та лютим 2009 року, показало, що близько 29 індійських леопардів (Panthera pardus fusca) та 19 бенгальських тигрів (P. tigris tigris) мешкали в центральній частині парку площею . Станом на 2018 рік, популяція тигрів у ширшому тигрячому заповіднику Мудумалай оцінювалася у 103 особини. Кіт очеретяний (Felis chaus), плямисто-рудий кіт (Prionailurus rubiginosus) та бенгальський кіт (P. bengalensis) були зареєстровані під час досліджень за допомогою фотопасток у 2010—2011 та 2018 роках. Дві зграї куонів (Cuon alpinus) контролювалися протягом 1989—1993 років, їхні ареали становили ; зграї протягом цього періоду складалися від чотирьох до 25 особин. Шакал звичайний (Canis aureus) та куниця нільгирійська (Martes gwatkinsii) також були зареєстровані у 2018 році.

Екскременти ведмедя-губача (Melursus ursinus), зібрані вздовж лісових доріг та стежок для тварин, містили залишки 18 видів рослин, серед яких золотий дощ (Cassia fistula), індійська слива (Zizyphus mauritiana) та вишня звичайна (Cordia obliqua), що становлять основну частину його раціону, окрім термітів, що ростуть на грибах (Odontotermes), вогняних мурах та медоносних бджіл. Мала індійська цивета (Viverricula indica), мусанг азійський (Paradoxurus hermaphroditus) та бура пальмова цивета (P. jerdoni) живуть як у листяних, так і в напіввічнозелених лісових ділянках; рум'яний мангуст (Urva smithii) мешкає переважно в листяному лісі, тоді як смугастошийний мангуст (U. vitticollis) часто зустрічається в прибережних районах, а індійський сірий мангуст U. edwardsii — у відкритих місцях існування. Мангусти харчуються переважно багатоніжками-таблетками, жуками-гнойовиками, фруктами, дрібними гризунами, птахами та рептиліями. Групи гладкошерстих видр (Lutrogale perspicillata) спостерігалися вздовж річки Мояр у 2010 та 2011 роках. Їхні уподобання щодо середовища існування вивчалися між 2015 та 2017 роками; групи віддавали перевагу кам'янистим ділянкам поблизу швидкої течії з пухким піском та невеликою кількістю рослинного покриву.

Азійський слон є найбільшим ссавцем у парку, чисельність якого у 2000 році оцінювалася у 536—1001 особину у 25 стадах. Стада налічують до 22 особин. Гаур (Bos gaurus) — найбільша копитна тварина в парку, стада якого налічують до 42 особин, що часто зустрічаються на передових луках поблизу джерел води. Олень самбар (Cervus unicolor) утворює менші групи до п'яти особин, але також збирається в групи до 45 особин у вологий сезон. Читал (Axis axis) утворює великі групи щонайменше з 35 особин, причому деякі стада зростають до понад 100 особин у вологий сезон. Читал, індійський плямистий шевротен (Moschiola indica) та індійський мунтжак (Muntiacus muntjak) були зареєстровані як поїдаючі опалі плоди індійського аґрусу на ділянці моніторингу лісу; тому їх вважають основними розповсюджувачами насіння в парку. Також присутні чотирирога антилопа (Tetracerus quadricornis), антилова Гарна (Antilope cervicapra), свиня дика (Sus scrofa), індійський панголін (Manis crassicaudata) та індійський чубатий дикобраз (Hystrix indica). У 1997 році було досліджено чотири загони макаків-шарників (Macaca radiata), розмір яких коливався від 28 до 35 особин і мешкав у співіснуванні із загонами сірих лангурів (Semnopithecus entellus). Загін у долині річки Мояр харчувався листям, квітами та плодами кількох видів дерев і чагарників, включаючи тамаринд (Tamarindus indica), баньян (Ficus benghalensis), дикий зизифус (Ziziphus oenoplia), нім (Azadirachta indica), каяму (Memecylon edule) та індигобери (Randia malabarica), а також споживав трави, цвіркунів та коників. Ареал індійської гігантської білки (Ratufa indica) є безперервним у вологому листяному лісі національного парку; у більш сухій східній частині вона населяє передові річкові середовища існування з суцільним пологом. Будує гнізда на деревах із середньою висотою крони і харчується 25 видами рослин, включаючи тик, індійський лавр та гревію тиліфолію. Індійська гігантська летяга (Petaurista philippensis) мешкає переважно у вологому листяному лісі зі старими деревами середньої висоти висоти, середньої густоти та висоти крони щонайменше .

У 2013 році у східній частині тигрячого заповідника було помічено розписного кажана (Kerivoula picta).

Птахи