Битва при Гераклеї (липень 280 до н. е.) — стародавня великомасштабна битва між римською армією під проводом консула Публія Валерія Левіна та об'єднаним військом Епіру, Таренту та інших грецьких міст-держав (Фурії, Метапонт, ) під командуванням царя Пірра Епірського. Згідно з Плутархом, вона відбулася поблизу грецького міста-колонії Гераклея (сучасний Полікоро, Італія) в долині річки Сіріс.Плутарх «Порівняльні життєписи», 16. Битва була першою в Пірровій війні, а також першим зіткненням римських та елліністичних геополітичних інтересів.
Передумови Навесні 280 року до н. е. Пірр переправився через Іонічне море на чолі професійної найманої і добре вишколеної 25-тисячної армії, яка, за словами Плутарха, налічувала 20 тисяч піхотинців (фалангістів), 3 тисячі вершників, 2 тисячі лучників, 500 пращників і 20 бойових слонів. Після цього до Пірра приєднався загін його союзника фессалійця Кінея.
Зайнявши Тарент, Пірр провів у місті мобілізацію, а також вдався до запровадження суворих порядків (військова дисципліна, заборона прогулянок, пияцтва та святкувань), через що викликав обурення серед місцевих мешканців, але завдяки цим заходам вдалося мобілізувати ще 6 тис. гоплітів і 1-2 тис. кінноти.
Невдовзі стало відомо, що 50-тисячна римська армія (основу якої, традиційно, складало ополчення з римських громадян) під командуванням консула Валерія Публія Левіна вирушила в Луканію до Гераклеї, після чого туди попрямував Пірр.
Хід битви
Диспозиція сторін Коли Пірру доповіли про наближення великого римського війська, цар вирішив не чекати на прихід союзників і виступити назустріч ворогу. Напередодні Пірр посилав до Левіна вісника із пропозицією визнати його посередником у конфлікті римлян з італійськими греками, на що консул та інші римляни відповіли відмовою, а також зазначили, що не бояться Пірра як ворога.
Військовий табір Пірра розташовувався на рівнині між містами Пандосією та Гераклеєю, на лівому березі річки Сіріс. За даними Страбона, річка була судноплавною, що ускладнювало переправу.Страбон. «Географія», VI, 1, 14. Коли Пірр дізнався, що римляни зупинилися неподалік, на іншому березі річки, він вирішив піти у розвідку. Роздивившись ворожий табір, а також порядок та дисципліну, що панували у римлян, Пірр сказав своєму побратиму:
Перебіг битви Ця подія підірвала його впевненість у своїх силах і Пірр вирішив дочекатися союзників. Аби римляни не могли напасти несподівано, він поставив вартових на березі річки. Наступ римлян випередив прибуття союзного війська Пірра, і римська піхота невдовзі почала перехід через річку Сіріс вбрід у головному місці, а кіннота подолала її в кількох місцях одночасно. Через це грецька варта під страхом оточення почала відступ. У відповідь Пірр наказав своїм піхотинцям вишикуватися у бойову лінію, а сам у супроводі трьох тисяч вершників поїхав назустріч ворогові, бажаючи завдати удару римлянам в той момент, поки ті ще переправлялися через річку й були невпорядкованими. Сподівання Пірра не виправдалися: він побачив «безліч щитів, що сяяли, і кінноту, що наступала в хорошому порядку». Тоді він вишикував своїх вершників та дав наказ атакувати римлян.
Римська кіннота успішно витримала перший натиск війська Пірра і почала наступ на його вершників. У розпалі бою італієць на ім'я Обсідій, що був командувачем ферентанської ескадри, пробився до Пірра та, поранивши його коня, повалив царя на землю, проте на допомогу Пірру прийшла його охорона, і нападник був убитий списом македонянина Леонната.Флор. «Епітома римської історії», I, 18.
Коли кіннота Пірра почала відступати під натиском римлян, цар дав наказ фаланзі рухатися вперед, а сам аби уникнути уваги ворога, обмінявся обладунками зі своїм другом Мегаклом, передавши тому свій царський плащ та зброю. Фаланга Пірра атакувала римські легіони і, за свідченням Плутарха, «доля поверталася сім разів» — легіони то йшли в контратаку, то знову відступали.Плутарх «Порівняльні життєписи», 17, 1.
У розпал битви римський воїн на ім'я Дексой вбив Мегакла, який був одягнений в обладунки Пірра, через що його прийняли за царя. Дексой стягнув із вбитого шолом та плащ і показав їх консулу Левіну, вигукуючи, що Пірр вбитий. Звістка про загибель царя миттєво рознеслася по всьому полю бою і римляни посилили свій натиск, а греків охопила паніка і вони почали відступати.Плутарх «Порівняльні життєписи», 17, 2-3.
Тим часом сам Пірр, одягнений у прості обладунки Мегакла, продовжував битися на іншій частині поля бою, особисто керуючи своїми загонами. Коли він дізнався про паніку, що ширилася у війську через звістку про його несправжню загибель, він оголив свою голову і об'їхав ряди своїх загонів аби продемонструвати своїм воїнам те, що він живий. Ця подія підняла бойовий дух у грецькому війську і вони продовжили бій із римлянами.
Найбільш визначною подією битви стало введення Пірром в бій бойових слонів. Як описував цей момент Флор: Флор. «Епітома римської історії», I, 18, 8.
До цього римляни ніколи не стикалися зі слонами на полі бою. Римська кіннота, коні якої злякалися невідомих тварин, почала в паніці відступати. За свідченням Зонари, багато римських легіонерів були розчавлені слонами, а інші вбиті воїнами, що сиділи на баштах на спинах тварин.Іоанн Зонара «Хроніка», VIII, 3. Пірр скористався розгубленістю ворога і наказав фессалійській кінноті атакувати. В результаті, завдяки появі бойових слонів римляни повністю покинули поле бою, залишивши грекам свій табір. Лише настання ночі врятувало римлян від повного розгрому.Плутарх «Порівняльні життєписи», 17, 5.
Наслідки Античні автори наводять різну кількість втрат. Оросій зазначає, що римляни втратили 14 880 піхотинців убитими, 1 310 полоненими. Він також додає, що кількість загиблих війська Пірра не збереглася, оскільки давні письменники мали звичай не повідомляти про втрати переможця аби не псувати славу від перемоги.Оросій. «Historiarum adversum paganos», IV, 1, 11-12.
Діонісій Галікарнаський зазначає, що римляни втратили майже 15 000 воїнів, а військо Пірра — 13 000. Єронім Кардійський наводить інші цифри: 7 000 загиблих римлян і менше 4 000 у Пірра, проте це були його найкращі воїни та найближчі друзі.
Попри втрати, Пірр захопив римський табір, спустошив тамтешні території та просунувся на відстань 300 стадій від Риму. Після битви, хоч і з запізненням, до його війська приєдналися самніти та лукани.Плутарх «Порівняльні життєписи», 17, 4-5.
Союзник Пірра, фессалієць Кіней був посланий царем до Риму із пропозицією миру, на що отримав відмову завдяки палкій промові Аппія Клавдія Сліпого, який застеріг співгромадян від прийняття умов Пірра.Плутарх «Порівняльні життєписи», 18-19.
Через 600 років історик Оросій описував ставлення Пірра до своєї перемоги і писав, що після завершення битви Пірр прибив на храмі Юпітера Тарентського написОросій. «Historiarum adversum paganos», IV, 1, 14.: . Коли друзі дорікали Пірру, чому той вважає себе переможеним, цар відповів:Оросій. «Historiarum adversum paganos», IV, 1, 15.
Цей вислів започаткував поняття «піррова перемога» — успіх, що не виправдовує втрат.
Битва при Гераклеї стала першим зіткненням між римським легіоном та елліністичною фалангою. Перемога греків не стала вирішальною через бажання римлян продовжувати війну.
Примітки
Антична література Плутарх. «Порівняльні життєписи» Діонісій Галікарнаський. «Римські стародавності» Тіт Лівій. «Історія від заснування міста» Пліній Старший. «Природнича історія (Пліній)» Полібій. «Загальна історія (Полібій)» Оросій. «Historiarum adversum paganos»
Література Konnolly P. Greece and Rome at War. — Лондон: Greenhill Books, 1998; Єгер О. Всеобщая история стран мира. С древнейших времен до Ренессанса. — Москва: Эксмо, 2008; Балух В. О., Коцур В. П. Історія стародавнього Риму: Курс лекцій. — Чернівці: Книги XXI, 2005; Дмитренко В. Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму і його супротивників. — Київ: Кальварія, 2008; Scullard H.H. The Elephant in the Greek and Roman World. — London: Thames and Hudson, 1974; Salmon E.T. Samnium and the Samnites. — Cambridge: Cambridge University Press, 1967; Cole M. Legion versus Phalanx: The Epic Struggle for Infantry Supremacy in the Ancient World. — Oxford: Osprey Publishing, 2018; Казаров С. С. История царя Пирра Эпирского. — Санкт-Петербург: СПбГУ, 2009; Casson L. Ships and Seamanship in the Ancient World. — Princeton: Princeton University Press, 1971; Kęciek K. Benewent 275 p.n.e. — Warsaw: Bellona, 2001;