Чеслав Урбанович Крупський (, , ; , , Мінський повіт — †, Мінськ, СРСР) — білоруський та польський державний діяч II Речі Посполитої, юрист та заможний землевласник. Редактор (1917—1918) мінської газети «Дзєннік Мінський», член (1917—1918), член Ради Білоруської Народної Республіки (1918), член «Комітету оборони Кресів» (1918), воєвода Новогрудський (1921), посол Польщі в Сеймі 5-го скликання (1938—1939), член політичної групи «Віленські консерватори».

Життєпис Він належав до католицького шляхетного (дворянського) роду Крупських гербу «Корчак». Народився в родовому маєтку (Мінський повіт, Мінська губернія Російської імперії) в родині білоруського католицького дворянина (1863—1915) та його дружини Гелени Свіди (†1901).

У 1904—1905 роках брав участь у таємних організаціях шкільної молодіCzesław Krupski // bs.sejm.gov.pl. Був головою Товариства дружньої допомоги та Товариства самоосвіти польської молоді та керівником Мінської молодіжної організації в м. Санкт-Петербурзі.

У 1917—1918 роках був членом і секретарем та членом «Польської ради Білоруських земель», став соратником Едварда Войніловича Раюк, А. Р. Урбан Крупскі (1863—1915): ад беларускага народніка да краёўца-кансерватара. — Минск, 2023. — С.342.. З 1 липня 1917 р. до 1918 р. включно був редактором мінської польськомовної газети «Dziennik Miński» (1917—1918) Смалянчук, А. Ф. Раман Скірмунт (1868—1939): Жыццяпіс грамадзяніна Краю. — , 2018. — С. 301—302..

Усвідомлюючи польського генерала Юзефа Довбора-Мусницького у 1918 р. над російськими більшовиками в Білорусі, керівники «Мінського сільськогосподарського товариства» та «Польських рад» почали шукати зближення з напівнезалежною пронімецькою Польською регентською радою Царства Польського (1916—1918) у м. Варшаві (до складу якої входив давній друг графа , священик Зигмунт Хелмицький) та німцями, керуючись принципом «тільки б не Росія» Jurkowski, R. Rada Polska … С. 78.. 7 лютого 1918 р. делегація представників «Польської ради Мінської землі» перетнула фронт і зустрілася в м. Берестя з німецьким генералом Максом Гофманом (*1869–†1927), де запропонувала німцям окупувати території до р. Дніпро, обіцяючи допомогу в цьому шляхом створення власних білоруських військових частин. Головним бажанням, за словами члена делегації (*1872–†1952), було те, щоби Білорусь «була лише відокремлена від Росії, і перебувала б лише під впливом Заходу» Jurkowski, R. Rada Polska … С.79.. Після Берестя делегація «Польської ради Мінської землі» вирушила до м. Варшави до «Польської регентської ради» та доповіла про бажання Білорусі «вийти з-під впливу більшовицької Росії», але «без наміру безпосередньо включити Білорусь до складу Польщі». Водночас керівники «Мінського сільськогосподарського товариства» намагалися вплинути на генерала Довбора-Мусницького, щоби той не перешкоджав просуванню німецьких військ до р. Дніпра. З цією місією у другій декаді лютого 1918 р. до м. Бобруйська, головного штабу 1-го Польського корпусу, вирушила делегація «Польської ради Мінської землі» (, (*1865–†1952) і Чеслав Урбанович Крупський), «Польської ради Віленської землі» (Вітальд Копець), «Польської ради Могилевської землі» (Костянтин Гордзелковський) та інші. Невдовзі до них приєдналися Єжи Осмаловський та Козел-Паклевський, які невдовзі повернулися з місії у Варшаву до Регентської ради. Делегація поставила собі за мету переконати Довбора-Мусницького у неминучості ліквідації Начполя () та схилити генерала до співпраці з німцями. Керівництво «Польської Ради Мінської землі» надіслало з м. Мінська телеграму своїй делегації в м. Бобруйську, в якій зазначалося, що якщо Довбор-Мусницький не погодиться з пропозиціями делегації «Польських Рад», то на посаду командира 1-го Польського корпусу слід призначити іншого офіцера. Телеграму було перехоплено, доставлено генералу Довбору-Мусницькому, що викликало обурення, але зрештою Довбор-Мусницький погодився реалізувати пропозиції делегації не перешкоджати німцям.

21 лютого 1918 р. 1-й Польський корпус зайняв Мінськ, до якого німці згодом увійшли без бою. У вітальній промові на мінчани (Ігнат Ігнатович Віткевич, Едмунд Леонардович Івашкевич, Чеслав Урбанович Крупський, З. Нагорський та інші члени та «Польської ради Мінської землі»), серед яких були Роман Скірмунт та Павло Аляксюк, висловили подяку німецькому генералові Максу Гофману (*1869–†1927) «за відновлення громадського порядку, сприяння у відокремленні від російського більшовизму та спільне життя з народами Заходної Європи за підтримки німецької держави» Jurkowski, R. Rada Polska … С. 81. Чарнякевич, А. Чужы сярод чужых: Павел Аляксюк і беларускія «паланафілы», 2017. — С.31..

Наприкінці жовтня 1918 р. Чеслав увійшов до складу Ради Білоруської Народної Республіки як член — його делегували від Смалянчук, А. Ф. Раман Скірмунт (1868—1939): Жыццяпіс грамадзяніна Краю. — Мн., 2018. — С. 482..

У листопаді 1918 р. його обрали делегатом від «Польської Ради Білоруських земель» до Установчих сейма Польщі та він виступив (як і всі делегати від Польської Ради Білоруських земель) за об'єднання Білорусі та Польщі, але категорично проти включення Білорусі до складу Польщі Woyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 340.. Однак мандати делегатів «Польської Ради Білоруських земель» не були визнані Польським сеймом.

У 1918—1919 роках, у незалежній Польщі, він був членом виконавчого відділу «Комітету оборони Кресів» — його делегували до цього Комітету від Мінської губернії.

25 травня 1919 р. у м. Варшаві на черговому щотижневому засіданні «Союзу поляків білоруської околиці» під керівництвом Едварда Войніловича заслухали доповідь Пригодовського про ситуацію на Новогрудщині та Чеслава Крупського про Мінщину Woyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 247..

З 31 травня 1919 р. по вересень 1920 р. Чеслав був членом політичної та культурної співпраці в Білорусі «Слуцкі збройны чын 1920 г. у дакумэнтах і ўспамінах» / Ул. Ляхоўскі, Ул. Міхнюк, А.Гесь. — 2–ое выд., дапрац. — Мінск: «Энцыклапедыкс», 2006. — 400 с. — С. 17..

15 червня 1919 р. у м. Варшаві на звичайних щотижневих зборах «Союзу поляків білоруської околиці» під керівництвом Едварда Войніловича Чеслав Крупський доповів про Білоруський з'їзд у м. Вільнюсі: На Білоруському з'їзді зібрані делегати висловили велику прихильність до Польщі, але з вираженою соціально-революційною спрямованістю Woyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 249..

У жовтні 1919 р. його було призначено начальником відділу політики та преси Мінської окружної інспекції Цивільної адміністрації Східних земель Дашкевич, Е. Организационная структура польской гражданской администрации в Минске в 1919―1920 гг. — Мінск, 2020. — С.212.. З 1919 року він був начальником відділу національних справ Цивільної адміністрації Східних земель.

У листопаді 1920 року він підписав План-Концепцію зустрічі («Слуцька акція») деяких білоруських соціалістів з представниками місцевих поміщиків для обговорення спільних дій проти більшовиків, основними положеннями яких були: звільнення Білорусі та досягнення її незалежності; незалежність Білорусі здобувається шляхом федерації з Польщею через її тісніший зв'язок з Центральною Литвою; надія лише на власні сили, сили Краю, а отже — політика проводиться в дусі виконання всіх постулатів населення; внутрішні непорозуміння між політиками та іншими верствами населення мають бути виключені; національна рівність; державність безсумнівно білоруська; опора на місцеве самоврядування; озброєння всього населення Білорусі та прийняття добровольців з Польщі до регулярної білоруської армії; радикальна земельна реформа та її реклама; уникнення реквізицій; допомога в забезпеченні продовольством; легальний уряд, створений Верховною Радою, — склад уряду: 50 % білорусів, 40 % поляків та 10 % євреїв. Такий національний склад уряду та вся ситуація — отримати гарантії допомоги від Польщі; опора на Польщу, Центральну Литву та Францію — для боротьби з більшовиками. Серед інших підписантів плану-осмислення були: Ольгерд Гордзялковський, Роман Скірмунт, Ігнат Антонович Парембський, Абязерський, Павло Жаврид, Андрій Якубецький, Рожновський, Кузьма Цярещенко, Лявон Дубейкавський, Аркадій Смолич, Антон Неканда-Трепка, Сергій Баран Ул. Ляхоўскі, Ул. Міхнюк, А. Гесь, «Слуцкі збройны чын 1920 г. у дакумэнтах і ўспамінах». — 2-ое выд. дапрац.. — Менск: Энцыклапедыкс, 2006. — С. 296—297. — 400 с. — ISBN 985–6599–25–3.. Заплановані наміри не здійснилися, а вербувальна кампанія Білоруської військової комісії (БВК) у Гродненщині для вступу до лав Білоруських Збройних Сил також провалилася.

Після Ризького договору (1921) Чеслав Крупський став громадянином Польщі. З червня до 17 жовтня 1921 р. він обіймав новостворену посаду воєводи Новогрудського в Польщі. Він був активним діячем місцевого самоврядування, був членом ради, Стовбцовського повітового відділу та членом Вільнюської воєводської ради. Він приєднався до політичної групи «Вільнюські консерватори».

Разом із Костянтином Рдултовським (голова), Конрадом Мацкевичем, Станіславом Ваньковичем, Томашем Шалевичем, Казімежем Міхальським, Рудольфом Холовецьким, Зигмунтом Даманським та Янушем Труговичем він увійшов до складу «Виборчого комітету землевласників Новогрудського повіту», створеного на початку весни 1928 р. «вільнюськими консерваторами» для підготовки до майбутніх парламентських виборів у Польщі Szpoper, D. Sukcesorzy… С. 287.. 17 лютого 1929 р. у м. Вільнюсі його було обрано членом Ради «Консервативної організації державної праці» (1926), головою якої був обраний Іполіт Костянтинович Гечевич (*1854–†1935), а її заступником було обрано Станіслава Ваньковича (*1885–†1943) Szpoper, D. Sukcesorzy… С. 175. — організації вільнюських консерваторів.

У 1935—1937 роках був головою Сільськогосподарської палати у м. Вільнюсі (), членом Державної ради зв'язку ().

6 листопада 1938 р. його було обрано послом до польського Сейму від виборчого округу № 52 (м. Барановичі) від партії національної єдності (або «Табору національного об'єднання» — ) — і він був послом 5-го скликання польського Сейму до вересня 1939 р., коли почалася Друга світова війна. Він був членом парламентських комісій — самоврядування, адміністрації та державного бюджету.

У 1939 р. він був головою Стовбцовського гуртка Новогрудського повіту у початковому керівництві «Товариства розвитку Східних земель» ROCZNIK ZIEM WSCHODNICH, 1939.

23 вересня 1939 р. Чеслава Урбановича Крупського було арештовано окупаційною владою СРСР, ув'язнено у Стовбцях та переведено до Мінська, де він, ймовірно, помер у 1939 (або 1940) році. Його брата, (*1898–†1939), власника маєтку Засуллє, також влада СРСР заарештувала та ув'язнила, де він, ймовірно, також помер.

Нагороди золотий «Хрест Заслуги», офіцерський «Орден Відродження Польщі» (02.05.1924).

Праці Kresy a emigracja // Tygodnik Ilustrowany. — 1918. — nr 21 i 22. — s. 247—249. Instytucje polskie w Mińsku // Tygodnik Ilustrowany. — 1918. — nr 21 i 22. — s. 249—259.

Родина Дружина — Олександра Броніславівна-Юзефатівна Шалевич гербу «Салава» (1892—†1978), в шлюбі з 1910 р. з Чеславом Крупським.

Син — Януш Чеславович Крупський (бл.1920—†1940).

Маєток Після смерті батька він успадкував маєток Геленів (біля Стовбців) у Мінському повіті Мінської губернії Російської імперії. Після Ризького договору (1921) маєток Геленів знаходився на польському боці кордону та належав до Засульської гміни Стовбцовського повіту Новогрудського воєводства міжвоєнної Польщі. Чеслав Крупський керував господарством у своєму маєтку Геленів.

Після окупації Західної Білорусі радянськими військами у 1939 р. маєтки , Геленів, та були відібрані у синів (*1863–†1915) та націоналізовані радянським режимом.

Примітки

Джерела