Єврейський капелюх (англ. Jewish hat), також відомий як єврейська шапка, Judenhut (нім. Judenhut) або лат. pileus cornutus («рогатий ковпак»), був загалом конічним загостреним капелюхом, часто білим або жовтим, який носили євреї в середньовічній Європі. Спочатку він носився добровільно, але його носіння було примусовим у деяких місцях Європи після 1215 року, коли IV Латеранський собор постановив, що дорослі чоловіки-євреї повинні носити його поза гетто, щоб відрізнятися від інших. Подібно до фригійського ковпака, на який він часто схожий, капелюх міг походити з доісламської Персії, оскільки подібний капелюх носили вавилонські євреї.

Сучасні відмінні або характерні форми чоловічого головного убору євреїв включають кіпу (єрмолку), штраймл, сподик, колпік і кашкети; див. також хасидський одяг.

Європа

Форма

Форма капелюха змінювалася. Іноді, особливо в тринадцятому столітті, це був м'який фригійський ковпак, але набагато поширенішим у ранній період був капелюх із круглими полями — очевидно, жорсткими — що згинаються до звуженої верхівки, яка закінчується гострим кінцем,Наприклад, як його носили постаті Старого Завіту на Клостернойбургському вівтарі 1181 року, що Сара Ліптон назвала «так званим типом „олійниці“». Також зустрічаються менші версії, що сидять на верхівці голови. Іноді навколо капелюха на дюйм або два вище верхівки голови проходить кільце. У чотирнадцятому столітті на верхівці капелюха з'являється кулька або помпон, а звужений кінець стає більш схожим на стебло з відносно постійною шириною.Рідше раніше зустрічалися маленькі прямі «стебла», напр. Schreckenberg:77, illus 4, бл. 1170 Верхівка капелюха стає плоскішою або округлою (як на картині з Кодексу Манессе). Матеріали, що використовувалися, неясні із зображень і могли включати метал і плетені рослинні матеріали, а також ущільнені тканини та шкіру.

До кінця Середньовіччя капелюх поступово замінюється різноманітним головним убором, включаючи екзотичні східні капелюхи з розширеними полями, тюрбани та, починаючи з п'ятнадцятого століття, широкі плоскі капелюхи та великі берети. На картинах біблійних сцен це іноді являє собою спроби зобразити сучасний одяг того часу, що носився в Святій Землі, але ті ж самі стилі можна побачити в деяких зображеннях сучасних європейських сцен. Там, де залишався характерний загострений єврейський капелюх, його форма ставала все менш вираженою і об'ємною. Вільні тюрбани, широкі плоскі капелюхи та берети, а також нові стилі хутряних шапок з Смуги осілості, асоціювалися з євреями аж до вісімнадцятого століття і пізніше.

Історія

Походження капелюха неясне, хоча його часто розглядають як такий, що зрештою еволюціонував з того ж джерела, що й мітра, можливо, з пізньоримських стилів, які самі можуть походити від капелюхів давньоперського духовенства. Капелюхи, які носили (серед радників фараона та інших) на ілюстраціях до Староанглійського гексатеуху, рукопису близько 1030 року, розглядалися як рання форма, і вони зустрічаються в Мозанській Ставелотській біблії 1097 року.

Перший зафіксований випадок згадки «єврейського капелюха» або «Judenhut» датується приблизно 11 століттям у регіоні Фландрія. Носіння цих відмінних капелюхів походить від європейських християн, які носили такі капелюхи до того, як зобов'язати європейських євреїв зробити це своїм символом. Згідно з Сарою Ліптон: «Небагато збережених ранньосередньовічних посилань на єврейський одяг також свідчать про те, що євреї одягалися так само, як їхні неєврейські сусіди».

В Європі єврейський капелюх носили у Франції з одинадцятого століття, а в Італії — з дванадцятого. Гнезненські ворота, ймовірно, були виготовлені в Німеччині близько 1175 року, і двоє зображених на них єврейських купців носять їх. Згідно з єврейським законом, релігійні євреї повинні тримати голови прикритими майже весь час,Хоча в цей період це, можливо, ще не набрало сили закону. Див. Roth op cit. і справді, чоловіки всіх релігійних груп схильні були носити капелюхи, коли перебували на вулиці в Середньовіччі, значно більше, ніж сьогодні.

На відміну від жовтого знаку, єврейський капелюх часто зображений у ілюстрованих єврейських рукописах і пізніше був включений німецькими євреями в свої печатки та герби, що свідчить про те, що принаймні спочатку європейські євреї розглядали його як «елемент традиційного одягу, а не нав'язану дискримінацію».Печатки з Norman Roth, op cit. Капелюх також носять на християнських картинах такі постаті, як Святий Йосип і іноді Ісус (див. нижче). Однак, коли він «став обов'язковим, капелюх, який свідомо відрізнявся від капелюхів, що носили християни, сприймався євреями в негативному світлі». Провінційний синод, що відбувся у Вроцлаві (тоді Бреслау) в 1267 році, заявив, що оскільки євреї перестали носити загострені капелюхи, які вони носили раніше, це буде зроблено обов'язковим.

IV Латеранський собор 1215 року постановив, що євреї та мусульмани мають відрізнятися своїм одягом (лат. habitus), наведене обґрунтування: «У деяких провінціях одяг євреїв та сарацинів відрізняє їх від християн, але в інших виникла певна плутанина, так що вони не можуть бути розпізнані за жодними відмінними ознаками. У результаті, помилково християни мають статеві зносини з єврейськими або сарацинськими жінками, а євреї та сарацини мають зносини з християнськими жінками. Щоб злочин такого проклятого змішування в майбутньому не мав виправдання і ухилення під приводом помилки, ми постановляємо, що (євреї та сарацини) обох статей у всіх християнських землях повинні публічно відрізнятися від інших людей своїм одягом. Згідно зі свідченням Писання, такий заповіт вже був зроблений Мойсеєм (Лев.19.19; Втор.22.5.11)».

Місцеві регуляції

Однак не всі середньовічні європейські монархи дотримувалися цих папських рішень. Король Андрій II Угорський (1177–1235) кілька разів ігнорував вимоги Папи; це двічі призвело до його відлучення від церкви. У той час багато євреїв перебували на королівській службі. Відлучення навіть заборонили Андрію II бути присутнім на канонізації його дочки Єлизавети Угорської в Німеччині.Fehér, J. (1967). Magyar Középkori Inkvizicio. Buenos Aires, Argentina: Editorial Transilvania. Капелюх переважно зустрічався на північ від Альп, хоча деякі з найдавніших прикладів бачили в Італії, і він не був поширений в Іспанії.

Місцеві правителі в різний час запроваджували додаткові правила. Рішення собору було підтверджено В'єннським собором 1311–1312 років. У 1267 році носіння капелюха стало обов'язковим у Відні. Лікар (Яков Мантіно) отримав тимчасове звільнення від носіння капелюха у Венеції в 1528 році на прохання різних відомих пацієнтів (на той час у Венеції кожна професія мала особливі правила одягу). Павло IV наказав у 1555 році, що в Папській державі капелюх має бути жовтим, загостреним, а з 1567 року протягом двадцяти років він був обов'язковим у Литві, але до цього періоду його рідко можна було побачити в більшій частині Європи.Папська булла Cum nimis absurdum. Литва, JE: "Yellow badge".

Унаслідок єврейської емансипації його використання було офіційно припинено, хоча воно зменшувалося задовго до цього, і після 1500 року його рідко зображують; різні форми жовтого знака проіснували набагато довше. Це була альтернативна форма розпізнавального знака, невідома в Європі до 1215 року, а згодом знову запроваджена нацистами. Ймовірно, місцеві закони вимагали її ширше, наприклад, англійське законодавство зосереджувалося на знаку, який мав форму двох скрижалей закону. На деяких зображеннях з різних частин Середньовіччя рабини або інші єврейські лідери носять єврейський капелюх, коли інші євреї — ні, що може відображати реальність.Наприклад, у загадкових ілюстраціях до «Золотої Агади» з Дармштадта, близько 1300 року. Див. також ілюстрацію жертвопринесення нижче.

Такі приклади носіння цього капелюха можна побачити майже через 350 років після Четвертого Латеранського собору. Регіони, поділені на багато держав, такі як ренесансна Італія та Німеччина, мали місцеві закони в цій та інших сферах, що створювало труднощі для мандрівників, які могли не знати місцевих правил. Наприклад, в Італії Леоне Сегеле був заарештований у Лоді за носіння чорного капелюха, що було прийнятним у його рідному місті Генуї, замість жовтого, якого вимагали в Лоді. Ці дрес-коди стали нормальною частиною того, що означало бути євреєм, який живе в католицьких домінантних європейських суспільствах.

У пізньому доповненні до місцевих правил дуже суворий і непопулярний у народі контрреформаційний Павло IV наказав у 1555 році, щоб усі євреї в Римі носили жовтий капелюх «під найсуворішими покараннями». Коли він помер, його статую, встановлену перед Кампідольо лише за кілька місяців до того, увінчали жовтим капелюхом (схожим на той, який Павло IV змусив носити євреїв на публіці). Після показового суду статую обезголовили. Потім її скинули в Тибр.

У мистецтві

Єврейський капелюх часто використовується в середньовічному мистецтві для позначення євреїв біблійного періоду. Часто так зображені євреї, які показані в невигідному світлі згідно з сюжетом, наприклад, міняйли, вигнані Ісусом з Храму (Матвія 21:12–17), але це не завжди так. Чоловік Марії, святий Йосип, часто зображується в єврейському капелюсі, а сам Ісус може бути зображений у такому капелюсі, особливо на сценах «Явлення в Еммаусі», де його учні спочатку не впізнають його (Лк. 24.13-32).Schreckenberg: 125–196. Англійський приклад XII століття є в музеї Getty Іноді він використовується, щоб відрізнити євреїв від інших народів, таких як єгиптяни чи філістимляни. Його часто зображують у мистецтві з часів і місць, де капелюх, здається, не був зазвичай поширений серед євреїв, «як зовнішній і значною мірою довільний знак, винайдений християнськими іконографами», один із багатьох корисних візуальних способів ідентифікації типів осіб у середньовічному мистецтві. На противагу формам єврейського знака, єврейський капелюх часто зустрічається в єврейських ілюмінованих рукописах, таких як Агадот, створених у середньовічній Європі (зображення вище). У Агаді «Пташині голови» (Німеччина, бл. 1300) фігури носять капелюх, сидячи за песахальною вечерею.

Однак у християнському мистецтві носіння капелюха іноді можна побачити як вираження ставлення до тих, хто його носить. В одному крайньому прикладі в рукописі «Bible moralisée» ілюстрація показує жезло Аарона, яке перетворилося на змія, що нападає на фараонових магів (Вихід 7:10-12); Мойсей та Аарон не носять капелюха, але єгипетські маги носять, що означає не те, що вони євреї, а те, що вони «подібні до євреїв», тобто на неправильному боці суперечки. Парний медальйон унизу показує двох тонзурованих священнослужителів, які протистоять групі євреїв у капелюхах, і має латинський підпис, який пояснює: «Мойсей та Аарон означають добрих прелатів, які, пояснюючи слова Євангелія, пожирають фальшиві слова євреїв». В іншій сцені, що показує навернення євреїв та інших нехристиян наприкінці світу, серія фігур показує різні стадії зняття капелюхів, щоб позначити етапи, яких вони досягли в своєму наверненні, так що «капелюх не просто ідентифікує євреїв; він функціонує незалежно від свого розташування, щоб означати невірність і вперту єврейськість».ONB Codex 1179, f. 181a Інші сцени в християнському мистецтві, де деякі персонажі часто носять цей капелюх, включають Обрізання Христа та «Свята Олена знаходить Істинний Хрест», де середньовічна легенда визначала єврейського персонажа. Єврейський капелюх, який носили в реальності, ймовірно, був менш загостреним, ніж його зазвичай зображують у мистецтві.

Нумізматика Вільгельм III Хоробрий (1425–1482) з Мейсена карбував срібний грош, відомий як Judenkopf Groschen. На його аверсі зображено чоловіка з загостреною бородою в Judenhut, якого народ сприймав як типового єврея.Saurma no. 4386

Перенесення