Могильник Лучисте (також могильник біля села Лучисте) — великий могильник IV—XVIII століття, розташований за 2 кілометри на північний захід від села Лучисте (Демірджі), біля підніжжя гори Демерджі-яйла на Південному березі Криму. Утворює унікальний археологічний комплекс із середньовічною фортецею Фуна, що знаходиться поруч. Єдиний відомий нині у Криму некрополь, поховання у якому здійснювалися з кінця IV століття до третьої чверті XVIII століття. Історики особливо наголошують на великій кількості непограбованих могил. Поховання V—VII століття дослідники пов'язують з аланами, що переселилися сюди з Внутрішньої гряди Кримських гір, у зв’язку з появою гунів у Криму. Пізніші поховання проводилися за християнським обрядом та не піддаються етнічній ідентифікації. За роки досліджень розкопано понад 400 поховань та залишки кількох цвинтарних храмів XV—XVI століття.

Могильник Пам'ятка розташована на пагорбі з максимальною висотою 648,0 м над рівнем моря, що за 300 м на північ від Фуни. Цей некрополь пов'язують із розташованим за 0,5 км на південний схід одночасним поселенням, яке було знищене внаслідок розорювання сільгоспугідь у XX столітті, проте під час візуального обстеження там ще простежувалися вулиці й провулки із залишками житлових будинків, старими волоськими горіхами та здичавілим виноградом. Наприкінці IV століття алани, які переселилися сюди з районів Внутрішнього пасма Кримських гір, заснували селище й були змушені суттєво змінити свій тип життя, опанувавши пастушо-землеробський тип економіки: через обмежені площі гірських пасовищ вони перейшли до відгінного скотарства, значно скоротили поголів'я худоби та змінили її породний склад, а поруч із цвинтарем археологи виявили великі загорожи для тварин, оточені кам'яними парканами. Неподалік від поселення, на північно-західній ділянці пагорба, почали ховати померлих у типових для алан підбійних могилах та склепах із трапецієподібними або прямокутними камерами й вузькими дромосами.

Історики розглядають пам'ятку як три окремі могильники, що дещо відрізняються за розташуванням і функціонували в різні історичні періоди: ранній некрополь кінця IV—X століття на північно-західному схилі пагорба, який охоплює 276 досліджених поховальних споруд; комплекс кінця VII—XII століття на східному схилі, де розкопано 27 могил; а також цвинтар XIII—XVIII століть на південному схилі, де, окрім понад 100 поховань, знайдено залишки кількох храмів XV—XVI століть. Поховання на некрополі здійснювалися в підбійних могилах та склепах із трапецієподібними або прямокутними камерами й вузькими дромосами, проте розкопки пам'ятки були ускладнені особливостями місцевого ґрунту — пухкими зсувними породами, через які всі поховальні камери виявилися заповненими землею внаслідок обвалення склепінь та верхніх частин стін. Керівники розкопок вважають, що ккультуру, що залишила ранні поховання некрополя, доречно називати алано-готською або гото-аланською — за назвами алан і готів, що оселилися в південно-західному Криму приблизно в середині III століття. При цьому померлих ховали в прижиттєвому, часто парадному одязі з металевими аксесуарами та прикрасами, які зазвичай слугують основою для датування поховань. З першої половини VI століття у могилах починає зустрічатися християнська атрибутика, а в наступні періоди поховання здійснювалися вже за християнським обрядом, тому вони не піддаються етнічній ідентифікації. Особливості життя поселення у VII—VIII століттях були виявлені під час вивчення знайдених у некрополі пряжок — універсальних застібок, якими користувалися як чоловіки, так і жінки та діти. У результаті комплексного дослідження із застосуванням рентгенофлуоресцентного аналізу елементного складу сплаву пряжок учені припустили існування в Південно-Західному Криму, у регіоні проживання гото-аланського населення, власного виробництва цих виробів або з малоазійської сировини, або шляхом переплавлення старих чи зламаних бронзових речей. Серед археологічних знахідок, починаючи з першої половини V століття, трапляються амфори, скляний та червонолаковий посуд із Середземномор'я та Причорномор'я, зокрема виготовлений у Херсонесі, а наявність у багатьох чоловічих похованнях мечів, наконечників списів, дротиків та стріл свідчить про те, що кожен дорослий чоловік у поселенні був воїном.

Вивчення Наскільки можна судити з наявних джерел, інтерес археологів до некрополю виник після знахідки в одній з могил школярами-туристами двох «глечиків», що не характерно для християнських поховань. Перші розвідувальні роботи на некрополі Олег Домбровський провів у 1964 році. Влітку 1966 Костянтин Когонашвілі і Ольга Махньова, займаючись дослідженнями середньовічної Фуни, більш детально обстежили некрополь біля підніжжя південного схилу пагорба, провівши його розкопки та розчищення. Було розкопано сімнадцять могил і одноабсидну пізньосередньовічну цвинтарну церкву. Дослідники пов'язали цвинтар із існуючим поруч поселенням, за підйомним матеріалом датувавши його XII століттям. На цвинтарі було виявлено 15 видимих на поверхні пограбованих могил, також досліджено 10 поховань.

Розкопки некрополя було продовжено у 1977 році експедицією ТНУ імені Вернадського та Інституту археології НАН України під керівництвом Олександра Айбабіна. Надалі проводилися в 1982—1984, 1986, 1991, 1993—2008 році (з 1994 разом з Ельзарою Хайредіновою). У 1994, 1996, 1999, 2001 і 2002 роках на могильнику припиняли дії грабіжників. У 2015 році розкопки здійснювала окупаційна інституція «Інститут археології Криму РАН».

1977 року експедиція Олександра Айбабіна розкопувала поховання XIV — середини XVIII століття біля підніжжя південного схилу пагорба. Було зафіксовано п'ять типів могил: ґрунтові з обкладеними каменем стінами; вирубані в м'якому материковому вапняку та перекриті плитами; плитові могили; гробниці, складені з вапнякових плиток та покриті масивними плитами; ґрунтові ями. На тому ж схилі знайшли залишки п'яти ранньосередньовічних поховань зруйнованих зсувами. Поховання, як правило, містили кілька покладених на спину головою на захід небіжчиків, причому майже біля кожного скелета лежав уламок стінки червоноглиняної посудини з процарапаним хрестом. У невеликій кількості могил було знайдено срібні та мідні зооморфні бляшки, ґудзики, сережки й монети, а серед особливих знахідок дослідники виділяють золоту ажурну нашивку, спаяну зі сканьового дроту, срібний хрестик та рештки головного убору, оздобленого срібним стрижнем із підвісками у вигляді гусячих лапок на дротяних ланцюжках. Решта могил бідна на інвентар, а за виявленими предметами розкопану частину могильника датували XII—XIII століттями.

Взимку 1981 року місцеві жителі виявили біля східного підніжжя того самого пагорба, на узбіччі ґрунтової дороги, склепи з обваленими склепіннями. Чотири з цих склепів та ґрунтову могилу експедиція дослідила у 1982 році. Крім того, на північно-західному схилі, під час розчищення, виявили склеп 10 з багатошаровими ранньосередньовічними похованнями.

У 1983, 1984, 1986, 1991 та 1993—2007 роках на некрополі досліджувалися північно-західна та східна ділянки, на яких розкопано 295 поховальних споруд: 147 склепів, 133 ґрунтових та 15 підбійних могил. На південному схилі пагорба досліджувалися могили XIII—XVIII століття. Усі похоронні камери виявилися заповненими ґрунтом із обвалених склепінь і деформованими внаслідок триваючої геологічної активності — землетрусів та зсувних процесів.

У 2015 році було відновлено дослідження північно-західної, ранньої ділянки могильника, яку наприкінці XX століття перекопали грабіжники. Ця ділянка була особливо схильна до зсувних процесів, які завалили поховання шаром різних порід товщиною до 3 метрів, через який грабіжники не змогли пробратися до могил. Всього в розкопці були розчищені склеп і п'ять могил, розташованих у два ряди. Усі поховання були завалені уламковими породами внаслідок обвалення склепінь і сильно деформовані, погано збереглося й вміст поховань: кістки розчавлені, багато з них поламані, деякі поховання простежуються за кістковим попелом. Усі поховання здійснювалися таким чином, що тіла клали головою на північний захід. У деяких могилах черепи похованих були штучно деформовані. Здебільшого на основі знайдених пряжок у формі орлиної голови поховання датуються VII століттям.

Коментарі

Примітки

Література